Мокрець (Броварський район)

Офіційні дані про походження назви села відсутні. Одна з легенд виводить походження назви від річки Мокриця, по обох берегах якої росла трава мокрець. Трава розповсюджена на болотах і плавнях, її використовують для захисту від геморою. Населений пункт, що з'явився згодом стали називати Мокрецем.

За іншим переказом річка мала назву Мокрець[1].

В давнину місцевість на якій розташоване село була болотиста. Назви боліт пішли від імен своїх власників: Антощукове, Бобошкове, Васечкове, Довге, Охрімове, Ріпне, Ровцівське, Савчине, Яцукове. Відомі лише деякі перекази стосовно цих назв:

• Довге — здобуло назву завдяки своїм розмірам, було довшим за всі інші;
• Охрімове — власність Охрімовича, за радянських часів на цій території колгоспники косили сіно;
• Ріпне — посередині болота-трясовини був острів, де росли дуби та ліщина, під час сильного вітру дерева ріпили;
• Яцукове — знаходилось на землях заможного хазяїна Яцука.

У середину XVI ст. по цих територіях проходив кордон між українськими землями, що входили до складу Литви і Польщі, та Московсьою державою. Можливо в ці часи виникло прислів'я: «Світильня — Заворичі — Бервиця — Мокрець і світу кінець».

Польська люстрація Остерського староства 1628 р. згадує село Mokrec, 1636 р. — слободу Mokorzec.[2] Її за переказом заснували козаки, коли у Заворичах стояла козацька сотня. Мокрець і Заворичі — це подвійне село на лівому і правому берегах Трубежа на відстані одного кілометра одне від одного. У часи Гетьманщини та кріпацтва село належало дворянським родинам Солонин, Афендиків, Барановських. Наказний полковник київський Солонина Яків Дмитрович, син шляхтича, 23.10.1688 р. отримав с. Заворичі в Бобровицькому ключі, підтверджені царською грамотою від 11.01.1689 р., а 03.09.1690 р. отримав царську жалувану грамоту з підтвердженням гетьманського листа (1688 р.) на володіння с. Заворичі, Мокрицем із сінокосами, лісами, млинами на рр. Трубежі, Доброшовці й на греблі Борковській.[3]

У 1859 році населення села становило 379 осіб на 88 дворів.[4] Серед них — 198 чоловіків та 181 жінка. Мокрець — деревня казачья и владѣльческая.

За переписом 1897 року в селі мешкало 838 осіб, серед них — 396 чоловіків та 442 жінки. Православними себе назвали 822.[5]

Радянська влада в селі була встановлена лише 1929 р.^{[джерело?]}

Перша школа у селі була зведена на кошти громади у 1898 році. У 1919 році на базі школи було відкрито однокласне училище, навчалося 70 учнів. З 1 січня 1922 року школа мала назву — Мокрецька неповна трудова семирічна загальноосвітня, навчалося 3 класи. З 1923 року при школі набували письменності 38 дорослих, при школі почав діяти лікнеп. Шкільна бібліотека налічувала 400 примірників книг. З 1924 року в приміщенні школи проводили навчання для двох класів, ще один клас навчався в приміщенні сільської ради, вчителював Григорій Омелянович Зленко.

Наприкінці 20-х років в будинку поміщика Барановського відкривають семирічну школу, першим директором був Кирило Гнатович Лісничий. Під час війни навчання проводилось саме в цьому приміщенні, стара будівля школи була спалена нацистами у 1943 році. Директором навчального закладу був Олексій Голота.

У 50-ті роки Мокрецька школа стала восьмирічною. Директором був Костянтин Гнатович Лісничий, завучем — Микола Іванович Отрох.

Сучасна будівля Мокрецької загальнооствітньої школи почала працювати у 1981 р. Школа розрахована на 430 дітей, має актову та спортивну зали, стадіон. В школі навчаються не лише місцеві діти, а й діти з сусідніх сел — Бервиці та Заворичів. Першим директором був Віктор Іванович Ковшун.

З 1986 р. в селі працює новозбудований дитячий садок «Казка».

• Андріяш-Місько Інна Михайлівна (1968 р., с. Мокрець) — закінчила Мокрецьку середню школу із золотою медаллю (1985 р.), отримав у 1989 р. диплом з відзнакою на кафедрі театральної режисури (Київський державний інститут мистецтв)[6], продовжила навчання у ХНУМ на кафедрі сольного співу. Лауреат Міжнародного пісенного фестивалю «Доля» (Чернівці) та Всеукраїнського конкурсу читців фестивалю «Срібна земля». В останні роки викладає на кафедрі сольного співу в Київському вищому музичному училищі ім. Глієра[7]. Виступає з сольними концертами в м. Києві[8],[9] та інших містах України[10]. Представляла українську пісню в Прибалтиці та Угорщині. В репертуарі співачки оперна класика та сучасна музика (співає власні пісні під супровід гітари). За даними на 2002 рік брала участь у музичних вечорах в Андріївській церкві.
• Міщенко Олексій Михайлович (1940 р., с. Мокрець) — навчався в Мокрецькій середній школі та в Заворицькій середній школі. У 1969 р. закінчив Київський державний художній інститут[11]. Член НСХУ, заслужений діяч мистецтв України, народний художник України[12]. Учасник всеукраїнських та міжнародних художніх виставок, лауреат всеукраїнського конкурсу «Художник і друкарство». Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня[13]. Проживає в м. Києві, є почесним громадянином міст Вінніпег та Брендон.

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Київська область)

• І. Доцин. Історія поселень Броварського краю. Від стародавніх часів і до сьогодення. Книга третя. — Бровари.: Водограй, 2003. — 640 с. (Сер. «Броварська минувшина».)

• офіційний сайт Броварського району^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• Мокрець – світу кінець (за книгою «Золота очеретина» В. Гузія)