Молінезія

Нижні течії, гирла і дельти річок обрали молінезії. У природних умовах високе сильне тіло цих риб буває завдовжки 15 см, в акваріумі — 6—9 см. Тіло і спинний плавець самців, який заввишки 5—7 см, синьо-сталеві. По них поздовжніми рядами проходять блискучі синювато-зелені крапки. На хвості також є такі самі крапки і коричнювато-червонуваті риски. На спинному і хвостовому плавцях червонувата облямівка. Нижня частина голови і черевця оранжеві. У самки спинний плавець нижчий, забарвлений менш виразно. В акваріумах трапляються чорні з червоною облямівкою на спинному плавці, золоті і бантові з довгими черевними плавцями форми вітрильної молінезії (Poecilia velifera).[1]

Дикі форми мають переважно сіре забарвлення з крапками і штрихами різного кольору. Чорне забарвлення молінезії дістали від однієї з форм гостроголової молінезії, поширеної і на Юкатані. В природних умовах вона зустрічається в тих самих місцях, що і вітрильні молінезії, але на більшій території — від Мексики до Колумбії. Рибка значно менша за розмірами. Самка до 9 см завдовжки, самець до 6 см. Жовтувато-сіре тіло вкрите чорними, синіми, жовтими і зеленими плямами. Акваріумні гостроголові молінезії суцільно чорні, бархатисті. Виведена форма з ліровидним хвостовим плавцем.[1]

У Центральній Америці живе ще один вид — високоплавцева молінезія (Poecilia latipinna). Від вітрильної відрізняється трохи коротшим спинним плавцем та деталями забарвлення. Гостроголова та високоплавцева молінезії утворюють в природі гібрид — молінезію-амазонку. З гібридних екземплярів виростають тільки самки. Рибки запліднюються самцями інших споріднених видів.[2]

Селекційна робота над рибкою почалася в першій половині XX століття. Молінезія сфенопс завезена до Європи в 1909, а веліфера — у 1913 році[3]. З часом, вимоги до форми тіла і забарвлення цих риб зросли. Високий спинний плавець, бажано з червоною оторочкою, широкі черевні плавці (бантові молінезії), хвостовий плавець з довгими крайніми променями загнутими до середини (лірохвості молінезії) — ознаки, які намагаються закріпити і поліпшити акваристи всього світу[3].

В акваріумі молінезій краще годувати не тільки трубочником, а давати різноманітний живий корм та, особливо, корми рослинного походження, щоб у риб не сталося розладу травлення. Якщо годувати молінезій лише трубочником, то вони швидко втратять здатність до розмноження (активне утворення жирової тканини пригнічує нормальне функціонування статевої системи риб[3]).

Акваріумні породи молінезій потребують теплішої (25… 27 °С) води, ніж інші живородки. Високоплавцевих молінезій краще утримувати при температурі, близькій до нижньої межі. Спинний плавець у мальків при цьому виростає вищий. В холодній воді молінезії часто хворіють.[1]

В усьому іншому культивування цих риб не відрізняється від решти коропозубих живородок.

• Молінезія — теплолюбна риба, надає перевагу температурі води не нижче 24 °C.
• Самка виношує ікру протягом 40-45 днів і приносить 100—120 мальків. Вигодовувати мальків легко. При відсутності живого корму для мальків, його можна замінити будь-якими штучними подрібненими кормами.
• Мальки набувають насиченого чорного кольору через півтора-два тижні після народження.
• Вітрильна молінезія(Mollienesia velifera Regan 1914) родом із півострова Юкатан(Мексика). Надає перевагу воді твердішій (12-20 °C)та солоній (чайна ложка солі на 10л води), ніж інші представники родини. Оптимальна температура утримування — 27-30°С. Розмножуються, як і всі хребетні живородні риби (див.: Живородні акваріумні риби). Найкращий корм для молінезій — це рослинний корм. Високий вітрилоподібний спинний плавник надає самцю дуже красивий вигляд.

У природі зустрічаються два види: чорно-оксамитовий з червоними обрисами спинного плавника та сіра з маленькими, розкинутими по всьому тілі блискучими крапочками. Недавно вчені віднайшли ще два види цієї мирної риби, це золота і бантова молінезія.

Не зважаючи на те, що живородні риби набагато витриваліші, ніж інші, чисельність їх багатьох видів у природі значно зменшилася. Причина цього — господарська діяльність людини. Тому в Міжнародну Червону книгу занесено белонесоксів, ксеноток, мечоносців Андерса. Кочинський мечоносець у природних умовах уже не існує. На 1981 р. цей вид зберігався лише в акваріумі в кількості 100 особин.[2]

• Шереметьєв І. І. Акваріумні риби. К.: Рад. шк., 1989—221 с.: іл. ISBN 5-330-00394-6

• Корм акваріумних риб