Монастир Святого Серця (Львів)

Монастир сестер Святого Серця та пансіонат для дівчат засновано у Львові у 1844 році на кошти ерцгерцога Фердинанда д'Есте (ім'я якого в свій час носила площа Міцкевича) та архієпископа Француа де Поля Піштека. Для перших чотирьох сестер було виняйнято будинок на площі Святого Юра, а за по тому розпочато його багаторічну перебудову. Будівля монастиря була готова у 1855 році. У 1860—1864 роках до будівлі монастирського виховного корпусу з боку великого саду прибудовано невеликий костел Святого Серця Ісусового. Костел споруджений у популярному тоді неготичному стилі за проектом архітектора Вінцента Равського-старшого.

24 травня 1864 року костел було освячено, на честь найсвятішого Серця Ісусового та Пречистої Діви Марії, архієпископом Франциском Ксав'єром Вєжхлєвським. У 1884—1897 роках проводилась реконструкція та добудова приміщень монастиря Сакре-Кер, якими займалось архітектурне бюро українського архітектора І. Левинського.

У міжвоєнний період в комплексі Сакре-Кер розташовувалася приватна гімназія та інтернат для дівчат. Упродовж 1926—1932 років директором жіночої гімназії був професор Емануель Августинович де Рошко.[2] Під час німецької окупації у будівлях монастиря містився військовий шпиталь. Після приходу радянської влади у 1944 році костел та монастир були закриті, рівно через 100 років від початку їх будівництва. У 1946 року чорниці виїхали до Польщі, а весь комплекс Сакре-Кер перейшов у власність «Львівського політехнічного інституту». Вже у грудні того ж року на базі агрономічного та лісогосподарського факультетів політехнічного інституту в будівлях колишнього монастиря створено сільськогосподарський Інститут. У 1960-х роках аграрний інститут переведено до Дублян, а приміщення повернулися до Львівської Політехніки. На початку 1970-х роках знесено костел, а сиротинець та сад колишнього монастиря ліквідано. На місці знесеного костелу з'явилась будівлі харчового блоку політехнічного інституту (навчальний корпус № 26), а монастирського саду — будівля кафедри економіки та прикладної математики (навчальний корпус № 4) за проєктом архітектор Мар'єва П. та конструктора Хіло Е.[3] Більшість будівель знищено у 1970-х роках при будові нового комплексу політехнічного інституту. Збереглась лише будівля виховного закладу при монастирі, у якій нині міститься навчальний корпус № 3 Політехніки.

Будівля цегляна, трьохповерхова, з високим цоколем, партер прикрашений рустом та розташована на розі кварталу, головним фасадом обернена до площі Святого Юра, бічним — до вулиці Карпінського.

Композиція фасадів кулісна, вони розчленовані на горизонтальні яруси лініями карнизів. Фасади фланковані виступами кріповок, на які компонуються пілястри з капітелями композитного ордеру. Вікна в строгому оформленні, на першому поверсі у формі арки, на інших — прямокутні.

З боку площі Святого Юра ризаліти оздоблені високими двоярусними фронтонами, між ними в центрі знаходиться ще один фронтон, менший за розміром. Вхідний портал, прикрашений доричними напівколонами, розташований у лівому крилі. План внутрішніх приміщень базується на коридорній системі.

• 
  Пілястра на фасаді
• 
  Фронтон лівого крила
• 
  Вхід до колишнього монастиря

• Трегубова Т., Мих Р. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — Київ : Будівельник, 1989. — 272 с. — ISBN 5-7705-0178-2.
• Orłowicz M. Ilustrowany przewodnik po Lwowie ze 102 ilustracjami i planem miasta. — Lwów-Warszawa, 1925. — 275 s.: 102 il. z planem miasta (пол.)
• Biriulow J., Frucht Sergiusz Lwów. Ilustrowany przewodnik. — Lwów-Wroclaw: Via Nova, 2001. — 320 s. (пол.)
• Z kroniky żałobnej. Ś. p. Emanuel Augustynowicz de Roszko / Posłaniec Św. Grzegorza. — 1933. — r. VII. — nr. 7—8 (74—75). — S. 91—92. (пол.)

• Між двома колишніми монастирями
• Монастир Найсвятішого Серця Ісусового