Арнольд Рерінг

19 жовтня 1866 року у львівському часописі «Gazeta Narodowa» розміщене оголошення, що муніципальний плодовий розсадник пропонує наступні породи дерев та щеп, а також кущів за цінами згідно затвердженого допродажу, де пропонують звертатися до завідувача міського розсадника садівника Рерінга[3].

1871 року у тому ж часописі, у рубриці «Gospodarstwo przemysł i handel» опублікував критичну статтю про низький рівень садівництва у Галичині порівняно з високим рівнем у Франції, Німеччині, Чехії, Моравії[4].

Працював викладачем садівництва у Доброчинному інституті для сиріт та убогих графа Станіслава Скарбека в Дроговижі, відкритому 1875 року. В цьому ж році там же, у Дроговижі, народився син Адольф.[5] У Закладі він уклав підручник «Садівництво» («Sadownictwo»; Lwów: Towarzystwo Pedagogiczne, 1881; 124 стор., 54 мал., 1 літографічна таблиця)[6], придбати його можливо було 1881—1885 рр. навіть у книгарнях Варшави.[7][8] Рецензія Едмунда Янковського на книгу з'явилась у варшавському часописі «Ogrodnik Polski» № 15-17 за 1881.[9]

1883 отримав лист похвали як садівник міста Львова: «Za prace postępowe i współpracownictwo: Arnold Röhring, ogrodnik miasta Lwowa».[10]

1888 мав поїздку до Парижу за кошти міського бюджету Львова.[11].

1893—1894 згадується про те, що він був членом «Товариства розвитку та благоустрою міста» («Towarzystwо dla rozwoju i upiększenia miasta»).[12]

1894 за успішну працю при Загальній крайовій виставці 1894 у Львові одержав «Золотий хрест заслуги з короною».[13]

1897 повернувся з дослідницької поїздки: відвідав садівничу виставку у Гамбурзі, сади та парки таких міст як: Вроцлав, Берлін, Ганновер, Бремен, Галле, Лейпциг і Дрезден.[14]

1900 був заступником голови Товариства професійних садівників («Towarzystwо zawodowych ogrodnikow»).[15]

У 1906 дарує 6 книг Товариству сприяння польській науці (Towarzystwo dla Popierania Nauki Polskiej), які збирали для створення публічних бібліотек,[16] та у 1907 став членом цього товариства[17].

Дружина: Зузанна Рерінг (Zuzanna zd. Kuźmińska; 1840—1923). 1912 була членом Товариства «Miłosierdzia pod godłem „Opatrzność“» у Львові.[18]

Діти: Антоніна (1870-?), Альбіна (1870-?), Адам (1872—1917), Адольф (1875—1919)[19] та Арнольд (1878—1909).

Мешкав у садибі на вул. Снопківській 36[20], поряд з парком Залізна Вода (нині вул. Стуса 22, у 1871 будинок мав конс.№ 542[21], а у 1889 — № 929[22] та належав Францішекові Кузьмінському, тобто сім'ї дружини).

Похований на Личаківському кладовищі (поле 52). У некролозі («Gazeta Lwowska») є такі слова: «Львів буде довго пам'ятати заслуги померлого Арнольда Рерінга».[23]

Близько 1925 на його честь у Львові [24], поблизу Стрийського парку, назвали вулицю, і ця назва була до 1947 року (з 1993 — вул. Є. Дзиндри).[25]. У Стрийському парку поруч із джерелом є таблиця «Pamięci Arnolda Röhringa. Twórcy ogrodów lwowskich» на честь Рерінга.

19-21 травня 2016 року науковці кафедри містобудування Національного університету «Львівська політехніка» провели міжнародний симпозіум «Арнольд Рерінг: мистецтво і природа в урбаністичному розвитку Львова». 19 травня на пр. Свободи у Львові (між хрестом і фігурою Матінки Божої) було урочисте відкриття партеру клумби за первісним проєктом 1903 року. Загальна вартість реконструкції клумби, яку архітектори Львівської політехніки проводили спільно з управліннями охорони історичного середовища й екології та благоустрою Львівської міської ради, становить 280 тисяч гривень. 21 травня відбулося урочисте відкриття відреставрованої пам'ятної таблиці Арнольду Рерінгу у Стрийському парку, яку виготовили працівники кафедри реставрації архітектурної і мистецької спадщини Університету.[26]

• До нашого часу зберігся проєкт «старого» Стрийського цвинтаря, виконаний 1863 А. Рерінгом за ескізами головного садівника, ботаніка Львівського університету Кароля Бауера (Karol Bauer; 1818—1894). За цим проєктом цвинтар поділявся на сім полів і мав два входи: один — з боку вул. Стрийської, другий — з боку сучасної вул. Паркової. Від входу з боку вул. Стрийської алея цвинтаря вела до невеликого рондо. На проєкті цвинтаря були показані основні алеї та зелені насадження.[27]

Табличка на честь А. Рерінга у Стрийському парку

• Парк Кілінського (1877—1894; нині Стрийський парк; площею 47,61 га). 1877 року Рерінг виконав проєкт розпланування парку, врахувавши природні властивості ландшафту цієї частини міста, що дало можливість створити один із найгарніших парків тогочасної Європи. Використав мотив неокласичних композицій англійського архітектора Гамфрі Рептона з введенням регулярних композиційних елементів на верхній терасі[28]. З 1887 закипіла робота: пагорби засаджували рідкісними видами кущів і дерев, розбивали алеї, планували галявини та партерні газони. Відповідно до планів Рерінга, на виділеній під парк території висадили 40 000 дерев. За інформацією М. Ковальчука (Kowalczuk), станом на середину 1890-х рр. на терені парку росли «червоні й яворові клени, каштани, вільхи, берези, плакучі буки, дуби, платани, акації, липи, сосни різних видів, смереки, ялівець, тиси, модрини, американські сосни й різні кущі» («Miasto Lwów», 1896, 320).[29] Він створив мальовничий ставок неподалік від головного входу, а також теплицю та будинок садівника. Окрім самого парку, заклав і навколишні сади віллової забудови, які особливо добре проглядалися з підвісної дороги. Відкриття парку відбулось разом із відкриттям Крайової виставки 1894-го. Перший ситуаційний план був зроблений 1892 А. Рерінгом і Ю. Гохбергером, зі змінами та доповненнями Ю. Захаревича.[30] На території парку спорудили понад сотню павільйонів у різних історичних стилях. Авторами цих проєктів були Ф.Сковрон — головний архітектор виставки, а також Ю. Захаревич, Ю. Гохберґер, З. Ґорґолевський та інші відомі архітектори львівської школи. А. Рерінг перетворив територію виставки на чудовий квітник. Окрім того, тісно співпрацював з електроінженерами Ф. Кржижиком та Ф. Яндуреком під час монтажу освітлення виставкової території та побудови електричного підіймача[31].
• Парк у Криніце (1880) перетворив у ландшафтний парк[32].
• Дендропарк крайової Лісової школи (1880-х рр.; колишня садиба Мілашевських, нині дендрарій Лісотехнічного університету, на вул. О. Кобилянської, 1). Розпланував територію школи (0,8 га), де зростав фруктовий сад. Доріжки були залишені так, як вони вже склалися на той час. Фруктовий сад поступово замінили на декоративні дерева й екзоти. Із наявних, за проф. В. Тинецьким, у 1896 році 130 таксонів на даний час збереглася лише чверть[33].
• Курортний парк у Брюховичах (близько 1887).[34] Проєктом була намічена доріжково-стежкова мережа, місця для публічних забав. Особливо ефектними були вкриті мохом маленькі галявини, на які падало розсіяне сонячне світло, роблячи їх казково-радісними[35].
• Після остаточного засклепіння Полтви 1888—1890 рр. Гетьманські вали (нині пр. Свободи) перепланували під керівництвом А. Рерінга — розширили, оздобили клумбами, висадили дерева. Частину проспекту біля площі Марійської обсадили бузком, тому її назвали «квітковий салон».
• Сквер на пл. Галицькій (1890—1893), біля вул. Валової на колишній торговиці, довкола якого почали виростати нові кам'яниці.

Парк Яна Кілінського у 1910-х роках

Квітник перед павільйоном промисловості на Галицькій крайовій виставці

• Личаківський парк (1892; площею 8,4 га) влаштували в регулярному стилі у північно-східній горбистій частині Львова за Личаківською рогаткою. Засипали піщані і глиняні кар'єри, розбили доріжки, що йшли по периметру парку — біля вулиць Личаківської і Пасічної і звивалися на схилах ярів. Особливістю деревостану парку є домінування чорної сосни. Тут ростуть також клени, липи, каштани, є декілька видів чагарникової флори.[36]
• Парк Вільшина (1894—1898; нині Парк імені Тараса Шевченка) у м. Стрий. 6 травня 1894 року відбулась нарада у присутності Арнольда Рерінга та ради міста щодо питань облаштування парку після чого згодом було створено комісію з облаштування міського парку під керівництвом Олександра Стояловського. 3 липня Рерінг запропонував свій проєкт бургомістрові Людвікові Гетінгеру. Згодом була проведена санітарна рубка, розмітки проєктованих доріг і стежок, зачистка парку (згідно з планом Рерінга).[37].
• Парк Вісьньовського (1895; площею 2,8 га) на честь Т. Вісьньовського (Teofil Wiśniowski; 1805—1847), навколо «Гори Страт».
• Нижня тераса Міського парку (Парк ім. І. Франка) наприкінці 19 ст. зазнала перепланування та була оздоблена згідно з проєктом А. Рерінга вигадливими клумбами та квітниками, розташованими симетрично щодо осі центрального входу до університету[38].
• Перебуваючи у 1896 році у м. Сянок, вніс пропозицію про трикутне розташування школи, будівлі «Соколу» і ресторану біля входу в міський парк (нині пл. Гарцерська).[39]
• Сквер на пл. Святого Юра (1897). Майстерність А. Рерінга виявилася у вмілому створенні мальовничих галявин, на яких є групи дерев першої величини (30-40 м): модрина європейська, сосна чорна, ялина європейська, клен гостролистий, липа серцелиста та липа широколиста тощо. Посеред скверу — велетенський дуб звичайний. Ці види слугують структуроутворювальними породами скверу. У ході інвентаризації насаджень на території скверу на площі св. Юра було визначено 49 видів та різновидностей дерев і кущів із 32 родів і 16 родин.[40]

Сквер навколо пам'ятника К.Уєйському на вул. Академічній (пр. Шевченка)

• Пам'ятник Корнелю Уєйському перед головним входом до Міського казино на вул. Академічній (пр. Шевченка) оточив сквером (1902)[41].
• Після відкриття у 1904 пам'ятника А. Мікцевичу впорядковано ландшафтну композицію пл. Марійської (пл. Міцкевича), цим займалися А. Рерінг та архітектори Т. Тальовський і З. Гендель.[42]
• Парк Залізна Вода (1905). Розплануванням парку займався з 1881 і до останніх днів життя. Неповторним було вирішення парку з обхідною прогулянковою алеєю, на яку нанизується тематична зміна одних рослинних угрупувань-гаїв іншими, наприклад, спочатку куртина чорної сосни при вході, потім модриновий гай, а далі березовий та знаменита бучина на північних схилах[42]. У парку був водоспад, знищений після Другої світової війни, а 2 джерела Рерінга (під парковим узгір'ям) разом з джерелом Янковського забезпечували водою ставок Камінського (нині басейн Динамо).
• Парк Йордана для шкільної молоді у Стрию (1905). Попереднє осушення і вирівнювання терену, обкопування ровом і обгородження живоплотом (згідно з планом Рерінга). На його облаштування використано 5613 м3 шутру, 3800 м3 ґрунту. Насаджено кількасот дерев і кущів. Споруджено всі необхідні будівлі, 10 майданчиків, 42-метровий павільйон з верандою, канцелярію, помешкання для доглядача парку, кегельбан, стаєнку з дровітнею.[37].
• У 1886 Полтву сховали до підземного колектора, а А. Рерінг заклав своєрідний нелінійний бульвар на вул. Академічній (пр. Шевченка), котрий складався із окремих трапецієподібних «острівків» зі скругленими кутами. А. Захаревич разом з А. Рерінгом у 1906 модернізували структуру бульвару. Вісь нинішньої вулиці Дудаєва продовжена алеєю, що проходила новоствореною центральною овальною клумбою до головного входу майбутньої домінанти — будинку Торгово-промислової палати (№ 17). Донині збереглись фотографії, що демонструють давню структуру бульвару. Лише у 1930-х роках проспект реконструйовано і він набув вигляду традиційного бульвару з алеєю з двох рядів берлінської тополі (всього 72). У 1997 році старі тополі викорчувано, а замість них висаджено кулясті клени. Пропозиція закрити проспект для автомобілів і відновити структуру алеї кінця XIX ст., закладену Рерінгом не була підтримана міською радою.
• Парк палацу Длуґошів у Сярах (1908-14 та 1916-25; за проєктом Рерінга)[43].
• У 1909—1910 А. Захаревич разом із А. Рерінгом вирішив нову композицію скверу на Галицькій площі (були зрізані старі високі дерева, насаджено нові й розбито квітник).[44]
• Паркові реконструкції (розширено парк до 200 гектарів) у Коропці (за Станіслава Бадені). Характерною рисою парку були великі галявини з окремими групами дерев. Через парк протікали дві річки, Коропчик і Млинівка. Їхні береги сполучали пофарбовані на біло містки. Був також став, а над ним — оранжерея та теплиці. В парку росли каштани, клени, срібні тополі, дуби, липи, ясени, плакучі верби, два великих тюльпанових дерева[45].
• За його проектом було закладено парк XIX століття довкола палацу Коморовських — Марсів у Судовій Вишні. Є пам'яткою садово-паркового мистецтва місцевого значення в Україні. Його територія займає 6 гектарів. У 2015 році за участі українських та польських дослідників проводився пошук рідкісних рослин, засаджених Яном Марсом на початку XX століття.

• Планував створити функціональний оздоровчий парк Йордана (район Нового Львова). Подібні парки «Йордана» були створені у різних містах Польщі: Кракові (1889), Стрию (1905; автор А. Рерінг), Варшаві, Тернополі та інших містах.
• Корсо. Однією з задач було об'єднати парки та сквери міста між собою за допомогою зелених вулиць та алей і створити корсо — зелену променаду в середині вже наявного зовнішнього зеленого кола з центром Високий Замок, яка би розташовувалась безпосередньо в містобудівній тканині. Цю ідею опрацьовував А. Рерінг у другій половині ХІХ ст.

• Композиція партерових садів при будиночку садівника з вишуканим рисунком овалів (подібно до овалів перед пам'ятником Я. Кілінському у Стрийському парку) і м'які неправильні контури кожного садового елементу (про що свідчать архівні матеріали планів) дозволяє припустити, що в їх розплануванні під час реконструкція парку Високий замок (1889—1894), спорудження будинку садівника, і невеликою оранжереї (1892) взяв безпосередню участь А. Рерінг, а перед тим Карл Бауер[46].
• Сад перед будинком М. Грушевського був декоративним, творили його лісові дерева — бук, сосна. Була там розкішна клумба. Можливо, у формуванні саду брав участь А. Рерінг[47].

• Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст / М. Бевз, Ю. Бірюльов, Ю. Богданова, В. Дідик, У. Іваночко, Т. Клименюк та інші. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 369, 373—375, 377, 511, 512, 542. — ISBN 978-966-7022-77-8.
• Б. Сулим. Феномен Крайової виставки в Галичині 1894 року: Історичний огляд. — Львів : Поллі, 2007. — С. 2, 27, 28, 46, 134. — ISBN 966-7307-19-0.
• Бірюльов Ю. О. Захаревичі: Творці столичного Львова. — Львів : Центр Європи, 2010. — С. 130, 131, 134, 160, 288. — ISBN 978-966-7022-86-0.
• Jakub Lewicki Architektura Lwowa 1893—1918, Warszawa, 2005. ISBN 83-88372-29-7. — S. 51, 110, 128, 393. (пол.)
• Roman Aftanazy Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej: T.5, T.6, T.7. (пол.)