Моноетнічна держава

Моноетнічна або однонаціональна держава — держава, у основі якої етнічна територія одного етносу за незначної частки національних меншин і малих корінних народів.

За визначенням директора міжнародної організації Freedom House, Едріана Каратніцкі кількість представників одного етносу в нації в країні повинна становити не менше 67 %.[1]

Прикладами моноетнічних держав можуть слугувати Японія, Вірменія, Албанія, Південна Корея, Північна Корея тощо. Фактично моноетнічною є найбільша країна світу — КНР, де титульна нація ханьці становлять понад 90 % населення. Моноетнічними державами були більшість європейських країн у другій половині XX століття: Німеччина (як ФРН та і НДР), Франція, Італія, Данія, Португалія, Польща, Угорщина, Швеція, Україна тощо[2]. Однак, зважаючи на ріст чисельності іммігрантів, деякі з них на початку XXI століття поступово втрачають свій національний характер. Мононаціональні держави бувають декількох типів, причому деякі з них можуть як вважатися, так і не вважатися мононаціональними. Супротивники самого поняття національної держави іноді спекулюють на тому факті, що в більшості країн світу можна знайти представників десятків, а то й сотень національностей. Утім, наявність груп з кількох десятків чи навіть сотень осіб якоїсь екзотичної національності, які не справляють практично жодного впливу на країну загалом, навряд чи дозволяє говорити про її багатонаціональність.

У класичних мононаціональних державах національні меншини становлять не більше кількох відсотків населення і зазвичай проживають або серед титульної нації, або ж невеликими анклавами. Прикладами таких держав слугують Корея та Японія, в Європі такою вважається Польща, а у недалекому минулому — Німеччина, Франція, Італія та скандинавські країни[2].

Переважно мононаціональні держави — ті, в яких, незважаючи на досить великі меншини, частка державоформуючого етносу в абсолютній кількості населення складає понад 65% — Білорусь, Молдова, Румунія, Словаччина, Туреччина, Україна, Фінляндія та ін.[2] Національні меншини, як правило, не мають суттєвого впливу на загально державні справи, а їх розселення має переважно малокомпактний та дисперсно-змішаний характер[2]. Прикладами переважно мононаціональних держав є більшість країн Європи і деякі держави Латинської Америки.