Морський кодекс Амальфі

Табула Амальфітана в музеї компаса в Амальфі

Золотий вік республіки (герцогства) Амальфі припав на IX—XI століття, коли вона стала однією з перших незалежних від візантійців торгових морських республік і багато в чому проклала шлях таким відомим в майбутньому італійським морським республікам, як Піза, Генуя та Венеція.

Оскільки Амальфі розташоване на невеликому клаптику суші між морем та горами і не має родючих земель, більшість її населення, включно з аристократією, вимушені були присвятити себе морській справі і морській торгівлі. Амальфі першою з європейських морських республік стала відігравати важливу роль в міжнародній торгівлі і започаткувала масштабні торгові операції з країнами Сходу — Візантією, Левантом, Єгиптом, Сицилією і Тунісом. Амальфійські купці зруйнували арабську монополію на середземноморську торгівлю і вже в Х столітті заснували мережу своїх торгових представництв від Південної Італії до Близького Сходу.

Найстарішу частину Морського кодексу Амальфі було укладено на піку розквіту незалежної республіки — в XI столітті, і пізніше доповнено статтями в XIII столітті. Оригінал кодексу не зберігся, однак до наших часів дійшла його рукописна копія, яка була зроблена для аристократичної амальфійської родини Доннорсо в XIV столітті. Пізніше рукопис перейшов у власність венеціанського дожа Марко Фоскаріні, який в XVIII столітті продав його австрійському уряду. Рукопис був знайдено у Віденській національній бібліотеці 1844 року. Відповідно до умов Сен-Жерменського мирного договору, в 1929 році рукопис було повернуто Італійській державі, яка передала його місту Амальфі для зберігання в місцевій ратуші.[1] В грудні 2010 року примірник кодексу був переданий в нещодавно створений Музей компаса і Морського герцогства Амальфі, що розташований в приміщенні старого арсеналу республіки Амальфі.

Морський кодекс Амальфі вплинув на розробку інших середньовічних морських статутів, таких як Пізанський, Генуезький та Каталонський і став «живим законом», що застосовувався в судах і куріях південної Італії під час норманського панування, а згодом і в Неаполітанському королівстві.[2]

Рукописна копія Табули Амальфітани. Музей компаса. Амальфі

Кодекс складається з 66 статей, що називаються «главами». Перші 21 статті написані латиною і є найдавнішим розділом кодексу, що датується XI століттям, тоді як решта 45 статей, написані місцевим італійським діалектом (lingua volgare italiana), були додані пізніше в XIII столітті.

Кодекс являє собою збірник морських звичаїв та практик, що багато в чому базувались на Родоському морському законі (Lex Rhodia) з візантійського кодексу Базіліка (Basilica), виданого в IX столітті імператором Левом VI на основі переробки Зведення цивільного права Юстиніана I. Ці правила регулювали всі питання, що стосувались судноплавства та морських перевезень — порядок вирішення суперечок, ціну фрахту, обов'язки капітана та членів команди, виплату компенсації у разі втрати товару, розподіл прибутку та морських ризиків, обов'язки по ремонту чи озброєнню судна, залишення судна і товарів у разі небезпеки і т.ін., та становили невід'ємну частину правової системи морської республіки. Кодекс сприяв впровадженню практики морських перевезень на основі коносаменту.

Табула Амальфітана в чомусь схожа на сучасне звичаєве морське право, оскільки в ній не встановлювались загальні принципи права або абстрактні поняття, але натомість пропонувались конкретні відповіді на актуальні питання для задоволення безпосередніх потреб морської спільноти (societas maris). З цього можна зробити висновок, що Кодекс Амальфі має більш тісний зв'язок із сучасними морськими практиками і звичаями, розробленими самими учасниками морських відносин, а не з кодифікацією галузі, яка виникла в результаті народження сучасної держави.

Морський кодекс Амальфі є важливою віхою в історії морського права та протягом довгих століть залишався авторитетним посібником з регулювання морських перевезень в середземноморському басейні, що встановлював правила, які застосовувались до укладання морських контрактів та для вирішення морських суперечок. Його історичне значення полягає у внеску, який він зробив у формування єдиного морського законодавства у всіх середземноморських прибережних державах, включаючи арабські.

• Родоський морський закон

• Морські республіки
• Республіка Амальфі

• Оригінальний текст Табула Амальфітана у Google Books

• Antonio Guarino (dir.) Tabula de Amalpha, Cava dei Tireni, Di Mauro Editore, 1965, р. 193
• Eric Barré, «Une source de droit maritime, la Tabula de Amalfa. Essai de présentation et de traduction française», L'Etat et la mer. Approches historiques et juridiques; La Havre — Rouen, PURH, 2015, p. 10-43.