Морін О'Хара

Морін Фітц Сімонс народилася в ірландському містечку Ренель, передмісті Дубліна, 17 серпня 1920 року[8]. Вона була однією з шести дітей у сім'ї ірландського бізнесмена і співвласника футбольного клубу «Шемрок Роверс», і його дружини, колись оперної співачки, а потім власниці магазину жіночого одягу.

Зі своїми молодшими братами і сестрами Морін О'Хара в юності виступала в театрі місцевого абатства, а потім навчалася акторського мистецтва в школі драми в Дубліні. У ті роки вона, однак, мріяла піти стопами матері і стати оперною співачкою, оскільки володіла гарним сопрано.

Її батько був дуже практичною людиною і не повністю підтримував прагнення дочки стати акторкою. Він наполіг на тому, щоб О'Хара навчилася корисніших у житті навичок, у разі якщо їй не вдасться стати артисткою. Вона вступила до бізнес-школи, після закінчення якої здобула спеціальності бухгалтера і друкарки.

Під час навчання в драматичній школі їй надали можливість пройти проби для кінозйомок у Лондоні. Морін О'Хара вирушила до Англії, де на кіностудії їй довелося приміряти на себе громіздку сукню і вперше випробувати на собі косметику. Кінопроби визнали незадовільними, і наприкінці О'Хара заявила: «Якщо це кіно, то я не хочу мати з ним нічого спільного»[9].

Все ж проби виявилися для Морін О'Хара набагато вдалішими, ніж їй здалося — на студії її помітив уславлений британський актор Чарльз Лоутон. Він порекомендував юну актрису одному зі своїх компаньйонів і в підсумку їй було запропоновано семирічний контракт на кіностудії «Mayflower Pictures». Одну з перших своїх ролей О'Хара виконала в 1939 році у фільмі Альфреда Хічкока «Таверна «Ямайка»». Після виходу картини на екрани Лоутон був настільки вражений актрисою, що домігся затвердження її на роль Есмеральди в фільмі «Горбань Собору Паризької Богоматері», зйомки якого проходили того ж року в Голлівуді.

У фільмі «МакЛінток!» (1963)

За кілька годин до відплиття в США, її кавалер, співробітник студії Джордж Х. Браун, переконав Морін О'Хара вийти за нього заміж[10], але церемонії завадили мати актриси і Чарльз Лоутон, і вона так і не була проведена до кінця. У результаті незавершений шлюб був анульований через три роки.

Після завершення зйомок «Горбаня з Нотр-Дама» Чарльз Лоутон вирішив не повертатися з О'Хара на батьківщину через Другу світову війну, що почалася в Європі. Він знайшов їй роботу на студії «RKO», де в наступні кілька років їй доводилося грати невеликі ролі в другосортних фільмах. Ситуацію виправив режисер Джон Форд, який помітив акторку і запросив її в свій фільм «Якою зеленою була моя долина», що вийшов на екрани в 1941 році. Наступні роки її роботи в Голлівуді принесли актрисі великий успіх і популярність у публіки. Закріпившись у Голлівуді, Морін вирішила не повертатися в Ірландію і в 1946 році прийняла американське громадянство.

У 1941, відразу ж після того як її перший шлюб було анульовано, Морін О'Хара вийшла заміж за режисера Вілла Прайса. У 1944 році вона народила від нього дочку, названу Бронвайн Фітцсімонс Прайс, але в 1953 союз розпався, за чутками через зловживання Вілла алкоголем.

У доповненні до її акторського таланту, О'Хара володіла прекрасним голосом сопрано, але на кіностудіях це так і не оцінили, тому що вона була затребувана не у музичних фільмах, а в пригодницьких і вестернах. Цю проблему їй вдалося виправити в 1950-х роках, коли вона стала гостем у різних музичних вар'єте на телебаченні, за участю Перрі Комо, Енді Вільямса і Бетті Грейбл. У 1960 році вона також з'явилася у бродвейському мюзиклі «Христина», після чого, надихнувшись його успіхом, записала дві пластинки — «Love Letters from Maureen O'Hara» і «Maureen O'Hara Sings her Favorite Irish Songs».

На піку своєї кар'єри Морін О'Хара стала визнаною іконою «золотого століття» Голлівуду. Найвищої популярності вона сягнула завдяки ролям у відомого режисера Джона Форда.

У 1968 році Морін О'Хара утретє вийшла заміж, за колишнього генерала американських ВПС Чарльза Ф. Блера молодшого. За кілька років після весілля акторка майже припинила зніматися і повністю присвятила себе родині. Але щасливе життя тривало недовго — у 1978 році Блер загинув в авіакатастрофі над Карибським морем. Від чоловіка їй дісталася частина акцій авіакомпанії «Antilles Airboats», яку вона протягом деякого часу навіть очолювала, а потім продала.

На кінофестивалі TCM у 2014 році

Після смерті чоловіка вона лише раз з'явилася на великому екрані — у 1991 році вона виконала роль Роуз Малдун у романтичній комедії «Зрозуміє тільки самотній», з Джоном Кенді у головній ролі. На телебаченні вона все ж і далі зрідка з'являлася аж до 2000 року.

За свій внесок у кіно акторка удостоєна зірки на Голлівудській алеї слави, а у 1993 році її ім'я було включено до Холу слави акторів вестернів у Національному музеї вестернів в Оклахомі. У березні 1999 року Морін О'Хара було обрано великим маршалом параду Святого Патріка в Нью-Йорку.

У 2004 вийшла в світ її автобіографія «Tis Herself», і в тому ж році Ірландська академія кіно вручила О'Харі в Дубліні премію за «Досягнення всього життя».

У 2005 році журнал «Irish America» назвав Морін О'Хара «Жінкою року», урочистості з нагоди чого пройшли у нью-йоркському готелі «Plaza».

Останні роки життя акторка проживала час від часу то в Ірландії, де у неї будинок у селі Гленгарріфф у графстві Корк, або в Арізоні, або на Віргінських островах.

У листопаді 2014 року 94-річна акторка була нагороджена почесною премією «Оскар» за життєвий внесок у світовий кінематограф. Морін О'Хара померла уві сні 24 жовтня 2015 року в місті Бойсі, штат Айдахо.[11]