Московська наступальна операція (1941)

У зв'язку зі зниженням наступальних можливостей німецьких військ групи армій «Центр» в середині листопада 1941 радянське командування приступило до розробки плану наступальної операції під Москвою. 29 листопада Ставка ВГК його затвердила і визначила терміни початку операції. Задум її зводився до того, щоб ударами правого і лівого крил Західного фронту у взаємодії з Калінінським і Південно-Західним фронтами розгромити основними угрупованнями противника, які прагнули охопити Москву з півночі і півдня. Основна роль при цьому відводилася військам Західного фронту.

До складу Західного фронту з резерву Ставки були передані три загальновійськові армії (1-ша ударна, 20-та і 10-та), дев'ять стрілецьких і дві кавалерійські дивізії, вісім стрілецьких, шість танкових бригад і велика кількість спеціальних частин. Калінінський фронт і праве крило Південно-Західного фронту також були істотно посилені. Повітряні сили цих фронтів поповнилися авіаційними частинами і з'єднаннями Московського військового округу, 6-го винищувального корпусу протиповітряної оборони і дальньої бомбардувальної авіації Головного Командування.

Загалом для проведення операції Ставка сконцентрувала досить великі сили: Західний фронт (генерал армії Жуков Г. К.); 1-ша ударна, 30-та, 20-та, 16-та, 5-та, 49-та і 50-та армії й група військ генерал-майора Бєлова П. О. (посилений 1-й гвардійський кавалерійський корпус і 10-та армія), Калінінський фронт (генерал-полковник Конєв І. С.; 29-та, 31-ша і 22-га армії), праве крило Південно-Західного фронту (Маршал Радянського Союзу Тимошенко С. К., 3-тя, 13-та армії і оперативна група генерал-лейтенанта Костенко Ф. Я.), що мали у своєму складі 1,1 млн чоловіків, 7 652 гармати і міномети, 774 танки і 1000 бойових літаків.

Моторизований розвідувальний підрозділ радянських військ просувається лісом.

Червоній армії протистояла німецька група армій «Центр» генерал-фельдмаршала Ф. Бока, потім генерал-фельдмаршала Г. Клюге, що мала у своєму складі 9-ту, 4-ту і 2-гу армії; 3-тю і 4-ту танкові групи (з 31 грудня — 3-тя і 4-та танкові армії), та налічувала понад 1,7 млн чоловіків, близько 13,5 тисяч гармат і мінометів, 1 170 танків і 615 бойових літаків.

За оперативним задумом Західний фронт завдавав одночасно два удари: один на північ від Москви по одному напрямі на Клин і Солнечногорськ, інший — на південь від у напрямку Сталіногорськ (нині Новомосковськ), Узлова, Богородицьк. Калінінський фронт переходив у наступ лівим крилом з метою виходу в тил клинському угрупованню противника і спільно з діями військ правого крила Західного фронту подальшого знищення його. Передбачалося також оточити ворожі війська у Калініні (нині Твер). Південно-Західний фронт отримав завдання розгромити противника в районі Єльця і посприяти військам лівого крила Західного фронту.

Карта Московської стратегічної наступальної операції

5 грудня 1941 ударом 29-ї і 31-ї армій лівого крила Калінінського фронту по силах 9-ї німецької армії, що переважали радянські війська, Червона армія перейшла у контрнаступ. Потужні удари радянських військ на початку грудня під Калініним, Яхромой, Наро-Фомінськом і на південь від Кашири переросли в організовану контрнаступальну операцію. За умови загальної переваги німецьких військ у силах і засобах командуванню фронту вдалося створити угруповання силою до восьми стрілецьких дивізій, що забезпечило на напрямку головного удару перевагу в людях у 1,5 рази. На кінець 9 грудня 31-ша армія перерізала шосе Калінін — Тургіново і у взаємодії з 29-ю армією створила загрозу оточення противника в районі Калініна. Німецьке командування почало відводити частини з міста.

16 грудня Калінін був звільнений. 22 грудня 1941 року до складу Калінінського фронту з резерву Ставки ВГК увійшла 39-та армія, яка вводилася в бій у смузі між 22-ю і 29-ю арміями. Ведучи напружені бої, війська Калінінського фронту вийшли на рубіж по лівому березі Волги північно-західніше та східніше від Ржева, де були зупинені противником.

Війська фронту просунулися на 60-120 км в південному і південно-західному напрямках. Було відновлено залізничне сполучення між північно-західним і західним стратегічними напрямками, що забезпечило взаємодію Калінінського, Західного і Північно-Західного фронтів, створилися умови для проведення наступної операції з метою більш глибокого охоплення всього угруповання противника, що діяло на московському напрямку.

6 грудня 1941 року перейшли в контрнаступ армії правого крила Західного фронту (1-ша ударна, 30-та, 20-та армії і частина сил 5-ї армії), 7 грудня — 16-та армія у рамках Клинсько-Сонячногірської наступальної операції. Військам фронту протистояли 3-тя і 4-та німецькі танкові групи і частина 4-ї польової армії. Попри перевазі військ Вермахту в артилерії і бронетанковій техніці, командування фронту створило перевагу в людях на ділянці прориву зі співвідношенням у 1,6 рази і прорвало ворожу оборону. 11 грудня радянські війська звільнили Істру, 12 грудня — Солнечногорськ, 15 грудня — Клин. Для невпинного переслідування противника широко застосовувалися передові загони, рухливі кавалерійські і танкові групи під командуванням генерал-майора Доватора Л. М., генерал-майора Ремізова Ф. Т., генерал-майора танкових військ Катукова М. Ю., полковника Чанчібадзе П. Г. тощо.

20 грудня війська 16-ї і 20-ї армій звільнили Волоколамськ. На кінець 21 грудня війська правого крила Західного фронту досягли кордону річок Лама і Руза, де зустріли організований опір німецьких військ на заздалегідь підготовлених позиціях. Спроби з ходу прорвати їх оборону на цьому рубежі успіху не мали. До 25 грудня радянські війська вели бої з метою поліпшити своє становище. В результаті Клинсько-Сонячногірської операції війська правого крила Західного фронту розгромили 3-тю і 4-ту танкові групи противника, відкинули його від стін Москви на 90-100 км.

6 грудня війська лівого крила Західного фронту (частина сил 49-ї армії, 50-та, 10-та армії і група військ генерал-майора Бєлова П. А.) почали Тульську наступальну операцію. Радянські армії перейшли в контрнаступ різночасно: 10-та армія — 6 грудня на Сталіногорськ, 50-та армія — 8 грудня на Щокіно. Радянські війська завдали з декількох напрямків потужні удари по 2-ї німецької танкової армії, що глибоко вклинилася в оборону, на південь від Тули і далі на північ — по правофлангових з'єднаннях 4-ї армії Вермахту в районі Малоярославець — Таруса. Німецьке командування, побоюючись оточення на схід від Тули, віддало наказ про виведення військ з «мішка».

11 грудня війська 10-ї армії звільнили Сталіногорськ, а 13 грудня — Епіфань. До 16 грудня передові з'єднання армії вийшли на рубіж р. Упа, охопивши з південно-західного напрямку глибокий тил 2-ї танкової армії Вермахту. Тим часом, через запеклий опір німців на південь і на схід від Тули наступ 50-ї армії розвивався повільно. 12 грудня її частини вийшли до річки Упа, 16 грудня сюди ж підійшла група військ генерала Бєлова. Двома днями раніше в наступ перейшла 49-та армія, звільнивши 17 грудня Алексін і забезпечивши тим самим наступ 50-й армії. В цілому в ході Тульської наступальної операції радянські війська просунулися більш ніж на 100 км і усунули безпосередню загрозу Москві з півдня.

6 грудня правофлангові армії Південно-Західного фронту (3-тя, 13-та і оперативна група генерал-лейтенанта Костенко Ф. Я.) почали Єлецьку фронтову наступальну операцію, у ході якої були оточені і знищені дві піхотні дивізії противника. Війська 2-ї польової німецької армії зазнали великих втрат у живій силі і техніці. На кінець 16 грудня війська Вермахту були відкинуті на рубіж на схід від міста Лівни. В ході Єлецької операції радянські війська просунулися на 80-100 км; були звільнені міста Єлець і Єфремов і ліквідовано вклинювання противника на південь від Тули.

Командувач 16-ї армії генерал-лейтенант Рокоссовский К. К. (другий зліва) з генералами оглядає трофейну німецьку техніку. 10 грудня 1941

17 грудня без паузи після Тульської наступальної операції розпочалася Калузька операція військ лівого крила Західного фронту силами 49-ї (генерал-лейтенант Захаркін І. Г.), 50-ї (генерал-лейтенант Болдін І. В.), 10-ї (генерал-лейтенант Голіков П. І.) армій і 1-го гвардійського кавалерійського корпусу. Тут радянським військам протистояли головні сили 2-ї танкової армії і частина з'єднань 4-ї армії Вермахту. Операція провадилася успішно, особливо стрімкими були дії рухомої групи фронту під командуванням генерал-майора Попова B.C. За три доби вона просунулася до 90 км і 21 грудня увірвалася в Калугу, яка була повністю звільнена тільки 30 грудня спільними зусиллями рухомої групи і з'єднаннями 49-ї і 50-ї армій, що підійшли пізніше. В ході операції були звільнені сотні населених пунктів, у тому числі Лихвин і Козельськ.

Наприкінці грудня 10-та армія і 1-й гвардійський кавалерійський корпус у взаємодії з партизанами на широкому фронті форсували р. Ока. До 9 січня 1942 року війська лівого крила Південно-Західного фронту вийшли на рубіж на схід від Лобаново і Юхнова, Зубово, Сухиничі, просунувшись в західному напрямку на 120—130 км.

18 грудня війська центру Західного фронту, лівий фланг якого складався (після об'єднання 10 жовтня Західного і Резервного фронтів) з 5-ї, 3-ї та 43-ї (генерал-лейтенант Голубєв К. Д.) армій, а правий фланг — з 49-ї армії, перейшли в наступ з метою скувати тут противника, позбавивши його можливості перекидати сили на фланги групи армій «Центр». В основному наступ на цьому напрямку досяг визначеної мети.

24 грудня 1941 року був відтворений Брянський фронт під командуванням генерал-полковника Черевіченко Я. Т.; 61-ша (генерал-лейтенант Попов М. М.), 3-тя, 13-та (генерал-майор Городнянський A.M.) армії і оперативна група генерал-лейтенанта Костенко Ф. Я. у взаємодії з військами Південно-Західного фронту через запеклий опір противника не змогли виконати поставлене Ставкою завдання по оволодінню районами Орла і Курська. До 8 січня 1942 року з'єднанням Брянського фронту вдалося просунутися лише на 5-25 км і вийти на рубіж річки Бистра Сосна на схід від міста Лівни.

Німецькі солдати під Москвою. 27 грудня 1941