Мотовило

Мотови́ло (прасл. *motovidlo, від *motati — «мотати» + *vidlo — «вилка»)[1] — пристрій для змотування ниток, пряжі[2]. За допомогою мотовила готову пряжу перемотували з веретена в мотки, воно полегшувало змотування, запобігало заплутуванню і зав'язуванню нитки.

Обертове мотовило («витушка»). На «кониках» («качечках») намотана пряжа.
Гуцульська витушка. Музей народної архітектури та побуту Прикарпаття
Мотовило-парасолька

Мотовила більше не використовуються на текстильному виробництві, але побутують серед в'язальниць спицями і гачком, які вживають пряжу в мотках. Мотовило також можуть використовувати для намотування утокової нитки, перед її заправленням у човник.

Види мотовил

Просте мотовило являє собою палицю довжиною 1,5 м[3] з розвилиною на одному кінці, і перекладиною на другому. Воно слугувало для перемотування пряжі з веретена у мотки, які надалі обробляли (вибілювали, фарбували). Палиця називалася держівно, розвилина — вилиці або ріжки, перекладина — вилок або перехрестя. Саме цей тип описаний у «Словарі Грінченка» як «мотовило»[4]. Довжина нитки, що виходила при обведенні її навколо мотовила, слугувала одиницею ліку пряжі і називалася «нитка». Три нитки складали чи́сницю, 10 чисниць — пасмо[3].

Найбільш поширеним типом є мотовило у вигляді обертового перехрестя, у «Словарі Грінченка» воно називається «витушка» (дещо складніший варіант був відомий як «самотока»)[5]. Воно використовувалося для перемотування пряжі з мотків у клубки[3], зберігається досі як прилад для хатнього рукоділля. Складається з стільчика — основи у вигляді табурета (у деяких місцевостях замість стільчика використовувалась хрестовина з важких дощок) і штомпеля (у деяких місцевостях називалася нитка) — вертикальної стійки. Зверху на осі кріпляться хрестоподібно дві планки — бильця, на кінцях билець зроблено стрижні — коники (у деяких місцевостях вони називались качечки)[6]. Деякі види обертових мотовил можуть споряджуватися колесом з ножним приводом — аналогічним тому, яке приводить у дію самопрядку. Кількість пряжі, що можна було одразу намотати на мотовило-витушку, складала півміток — міру, що дорівнювала 25-30 пасмам[6][7]. Два півмітки складали міток.

Існують й інші конструкції мотовила. Одна з них відома як «самотока»: складається з двох перехрестів, які називаються єрмами, кожне з яких утворене парою перехреснів (аналогами билець), кінці єрм з'єднані качками зі зазубами, місця перехрещування перехреснів (центри єрм) з'єднані розпіркою — розгоном, вся конструкція обертається на стрижні — сворні[8]. Інша має вигляд двох закріплених на підставці-хрестовині вертикальних стійок, між якими розміщені два обертових вали, виконаних у формі дерев'яних дисків, з'єднаних стрижнями (див. фотографію мотовила з музею Ченстохови). Варіантом обертового мотовила є «мотовило-парасолька» (англ. umbrella swift) — замість звичайних билець воно має складну ґратчасту конструкцію, схожу на каркас парасольки.

Схожі пристрої

Схожу конструкцію мають так звані «звія́шки» — прилад, вживаний колись у ткацькому виробництві для намотування ниток на шпулю човника. Вони складалися з квадратної підставки («підні́жя»), на протилежних кінцях якої вдовбані два стовпчики («стояки́»), на них зверху лежить вісь («вало́к»), на якій у просторі між стояками обертаються два коліщатка, зроблені з трьох дощечок («ли́ствиць»), розташованих зірчасто. Кінці листвиць одного коліщатка з'єднані з листвицями другого перемичками («ка́чками»), що кріпляться до кінців листвиць шворками[9]. Таким чином, утворюється ґратчастий барабан на осі (конструкція схожа на згадане вище мотовило з музею Ченстохови). Нитки надівали на звіяшки, а потім намотували на шпулю за допомогою іншого приладу — ремісника.

У культурі

Писанка з візерунком у вигляді літери «Т», а також сам орнамент відомі як «мотовильце» — за схожість з формою простого мотовила[1].

Забобони
  • Уникали мотати пряжу вночі: «бо біля хати буде мотатися нечистий»[3].

Інші значення
Мотовило комбайна

Див. також

Примітки
  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 3 : Кора — М / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 3 : Кора — М. — 552 с. — ISBN 5-12-001263-9.
  2. Мотовило // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Ткацтво
  4. Мотовило // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — С. 449.
  5. Самотока // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909. — С. 101.
  6. Витушка // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  7. Півміток // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  8. Самотока // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  9. Звіяшки // Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 133.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.