Музей лемківської культури у Зиндранові
Музей лемківської культури — скансен у лемківському селі Зиндранова Підкарпатського воєводства неподалік від Дукельського перевалу на кордоні Польщі зі Словаччиною[1]. Музей був заснований у 1968 році завдяки зусиллям корінного мешканця Зиндранови — Теодора Гоча. Протягом багатьох років музей функціонував як приватна установа, спочатку як хижа пам'яток лемківської культури у домі засновника, пізніше як музей під відкритим небом організований на території села. В наш час музей має статус філії державного Підкарпатського музею в Кросно.
Музей лемківської культури у Зиндранові | |
---|---|
49°25′29″ пн. ш. 21°43′13″ сх. д. | |
Тип | музей |
Країна | Польща |
Засновано | 1968 |
Сайт | zyndranowa.org |
Музей лемківської культури у Зиндранові (Польща) | |
Музей лемківської культури у Зиндранові у Вікісховищі |
Історія
Музей під відкритим небом був створений на лемківському подвір'ї, побудованому наприкінці XIX століття, яке колись було власністю прадіда Теодора Гоча — Теодора Кукели (1862—1955), лемківського сільського писаря. Гоч отримав хату у спадок, а коли побудував новий будинок, хижу прадіда виділив під музейне приміщення. Серед експонатів були костюми, предмети побуту і витвори культури лемків. Музей протягом багатьох років розвивав і утримував Теодор Гоча, тільки у 1990 році додалось невелике державне співфінансування[1]. Довгий час музей був недофінансованим, а 2017 року йому загрожувало закриття з цієї причини[2].
Експозиція
Головним об'єктом етнографічного музею під відкритим небом є хижа Теодора Кукели від 1860 року. До курної хати 1901 року було додано кухню та димохід. Стайня була побудована 1923 року, а хлів — 1934. Інтер'єр хати — це реконструкція кабінету селищного писаря, з архівами, книгами, листами та фотографіями з теренів Лемківщини. У окремій кімнаті, коморі, знаходяться сакральні експонати: залізні хрести, літургійні речі, копії ікон. Також є багата колекція писанок, прикрашена традиційними лемківськими візерунками.
Серед господарських інструментів і предметів можна побачити ціп, ткацький верстат, жорна.
Музей зібрав також військові знахідки після операції на Дукельському перевалі: уніформа, каски, зброя, осколки. У 1975 році на території музею під відкритим небом встановлено пам'ятник загиблим у боях воїнам. У грудні 1976 року влада наказала армії підірвати його. У наш час про битву на перевалі нагадує невеликий пам'ятник. Також на території музею є інший пам'ятник в честь лемків — жертв таборів у Талергофі і Явожно.
У скансені є також колодязь з журавлем, вітряк від Вапенного, каплиця, циганська кузня з Вільхіця, а також меморіальні таблиці лемківським художникам В. Хилаку та І. Русенку.
Одним з об'єктів скансену є єврейський будинок, колишня власність родини Залманів. У відкритті експозиції юдеїв, пов'язаних з Лемківщиною взяв участь спонсор і одночасно єдиний єврей Зиндранови, що пережив війну, Самуїл Олінер, який зараз проживає у США.
Заходи
З 1992 року музей є організатором щорічного Свята лемківської традиції на кордоні культур «Од Русаля до Яна». Щорічно в ньому беруть участь лемки з Польщі та з-за кордону.
Стараннями Теодора Гоца музей видає щомісячний журнал «Загорода» лемківською, українською та польською мовами, присвячений культурі лемків[3].
Галерея
- Лемківська хижа
- Єврейський будинок
- Корчма
- Кузня
- Стайня
- Вітряк
- Капличка
- Лемківська «стіна плачу»
- Колекція лемківського одягу
- У кузні
- Відновлений пам'ятник
Див. також
Примітки
- Магочій П. Р., Поп І. (уклад.) Енциклопедія історії та культури карпатських русинів. Вид-во В.Падяка. Ужгород, 2010. — 856 c.+ХХХІІ с. ISBN 978-966-387-044-1
- Катерина Чурилова (, 3 квітня 2017). Музей лемківської культури у польській Зиндрановій опинився під загрозою закриття. https://zaxid.net/news/. Процитовано 9 грудня 2018.
- Лемки: в пошуках істини. day.kyiv.ua. газета "День". 2 березня 2001. Процитовано 9 грудня 2018.
Література
- Артур Бата. 40 років Музею Лемківской Культуры в Зиндранові. — Львів : СПОЛОМ, 2009. — 38 с.
- Magocsi Paul Robert, Pop Ivan. Encyclopedia of Rusyn History and Culture. — Toronto-Buffalo-London : University of Toronto Press, 2005. — 597 с.