Жорна

Жо́рна, зменш. жоре́нця — пристрій для ручного і механізованого помолу збіжжя, а також руд, складений з двох каменів, одного над другим, з котрих горішній є рухомий над долішнім. Один камінь жорен називається жо́рно (прасл. *žъr̥ny, род. відм.*žъr̥nъve, що виводиться від пра-і.є. *gu̯er- — «важкий», «тяжкий»)[1].

Ручні жорна з коротким руків'ям-миліном

Історія
Нижній камінь неолітичних сідлових жорен.
Ручні жорна з колодою на лабах і з кроснами. Угорщина.

Попередниками жорен були ступки і зернотертки. Варіант зернотертки з округлою нижньою частиною, спорядженою заглибиною, відомий як «сідлові жорна». Згадки про «верхні» і «нижні» елементи жорен містяться у П'ятикнижжі Мойсеєвому: «Ніхто не візьме в заставу долішнього каменя жорен або горішнього каменя жорен, бо він душу взяв би в заставу» (Пов. зак. 24:6). Борошномельні пристрої з обертовими каменями, як вважається, з'явилися у V—IV століттях до н. е.[2]: найранішим їх варіантом були так звані «вуликові» жорна, верхній камінь у яких мав півсферичну чи пончикоподібну форму, у заглибину зверху встановлювався кіш для зерна, а з'єднувалися камені залізною віссю. Один з варіантів римських жорен початку I тисячоліття н. е., судячи зі знахідок у Помпеях, виглядав таким чином: на циліндричній кам'яній основі діаметром 1,5 м і висотою 0,3 м встановлювався нерухомий кам'яний конус висотою бл. 50 см, із залізною цапфою на вершині; верхній обертовий камінь мав вигляд низького піскового годинника, нижньою частиною він надівався на конус (висота цапфи добиралася таким чином, щоб між каменями залишався невеликий простір), а у верхню засипалося зерно; у верхньому камені були отвори для важелів. Борошно збиралося на краях нижнього каменя. Для обертання верхнього каменя використовувалася мускульна сила людей або тварин (мускульний двигун)[3].

Кам'яні жорна в поселеннях східних слов'ян відомі з VIII століття, у XVIII—XIX століттях майже в кожній оселі був цей простий, але такий необхідний у господарстві механізм. Про його глибинне побутування свідчить, зокрема, і згадка в давньому руському літописі, «Повісті временних літ». У ньому є фраза: Крупяще жито и своима руками измълъ, яка, безперечно, стосується роботи жорен. У процесі розвитку побутово-виробничої техніки постійно вдосконалювались і борошномельні пристрої, в тому числі й жорна. Людський досвід і господарські потреби змушували людей шукати нових, ефективніших засобів помелу зерна. Довелося певною мірою механізувати цей чисто ручний пристрій — на його основі з'явилися складніші та досконаліші механізми, зокрема водяні млини, а згодом вітряки. Так важку ручну працю було перекладено на водяну та вітрову енергію, що і зафіксувала народна мудрість: «Коло жорен піт втирають, коло млина пісні співають».

У кожній місцевості це знаряддя мало свої регіональні назви: на Харківщині це «мельничка», «млин», на Луганщині — «млинець» або «крупник», на Чернігівщині — «млинок», у зоні Полісся — «мучник» тощо.

У XIX і на початку XX сторіччя жорна в Україні вже частково стали пережитком минулого. Ними послуговувались тільки в окремих випадках, задовольняючи незначні господарські потреби, або ж у ритуальному церемоніалі. Як відомо, в багатьох регіонах подруги нареченої для весільного короваю мали розмолоти пшеничне зерно лише жорнами.

Колись по селах ходили спеціальні ремісники, яких звали жорнярами. Вони витісували жорнові камені (якщо в околиці була підхожа порода) і ремонтували дерев'яні деталі жорен, найчастіше жорнівку — ручку, якою крутили жорняний камінь. Жорнярі також «гострили» камені, адже при помелі вони поступово стирались і ставали гладкими. Щоб краще мололось, камені час від часу треба було «гострити» (кувати, карбувати) спеціальним молотком за назвою оскард, оскарб (від слова карбувати).

Нині жорна — вже віддалена історія. Невід'ємний колись елемент людського життя можна побачити хіба що в музейних експозиціях, зокрема в музеях просто неба — в Києві, Львові, Чернівцях, Ужгороді та інших.

Під час феодальних воєн жорнові камені використовувалися як зброя. Зокрема, таким був смертельно поранений Андрій Боратинський[4].

Конструкція жорен і принцип роботи
Жорна (Галичина, поч. XX ст.; малюнок В. І. Шагали)

Жорна мають дуже просту будову: два круглі камені, влаштовані в коробці, та пристрій, за допомогою якого крутили горішній камінь.

За термінологією в Україні жорна поділялись на два типи: відкриті й закриті. До першого належали пристрої, камені яких були частково або повністю відкритими, і борошно висипалось безпосередньо на підстелене рядно.

Закритий тип мав спеціальний жолобок, через який борошно сипалось у посудину. Цей досконаліший варіант мав таку конструкцію: товста дошка (колода), закріплена на 4-ох ніжках (лабах); у заглибині колоди лежить нерухоме жорно (спідник, спідняк), над ним — рухоме (поверхник, верхняк); жорна оточує кожух (обичайка). У центрі верхнього жорна є отвір (прого́рниця); по діаметру проходить металева штаба (порпли́ця, рідше поркли́ця), на нижньому боці якої є заглибина (каганець), в яку впирається верхній кінець залізної осі (веретена), що проходить через отвір нижнього жорна — це грає роль вальниці ковзання. Над жорнами знаходиться перекладина на стовпцях, у вигляді літери П (кросна), через отвір у перекладині проходить вертикальна жердина (погонач, жорнівка, млін, милін), що нижнім кінцем упирається в круглу ямку у верхньому жорні (теж називається каганець). З-під нижнього жорна йде жолоб (мучник). Зерно насипають у прогорницю, обертають погонач, змелене борошно виходить через мучник у підставлене корито[5][6][7].

Дещо складнішу конструкцію мав ручний млин, що відрізнявся від жорен наявністю двох рам з корбою, цівкової передачі і коша з механізмом регулювання подачі зерна[8].

Схема кельтських жорен: 1 — веретено, 2 — ручка, 3 — верхняк, 4 — спідняк

Спрощений варіант жорен використовували гончарі для обробки глиняної маси. Гончарські жорна не мали лаб і колоди[5].

Камені

Найскладнішими деталями були камені. Їх виготовляли з вапняку, оскільки він легше піддавався обробці. Там, де бракувало цього матеріалу, використовували деревину. З твердої породи, переважно дуба, відрізали круглий кльоц, оковували металевою обичайкою й густо набивали залізних скалок.

Важливим елементом жорен є насічка (карбування), яка забезпечує подрібнення і перетирання зерна.

У культурі
  • Фенья і Менья, дві сестри-велетки зі скандинавської міфології, вимелювали золото гігантськими жорнами.

Цікаві факти
  • Традиційно вважається, що тонфа, зброя окінавських бойових мистецтв, походить від руків'я-миліна ручних жорен[9].

Див. також

Галерея
  • Сідлові жорна.
  • Вуликові жорна
  • Давньоримські жорна, Археологічний парк Ксантена, Німеччина.
  • Кресленик давньоримських жорен з Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона.

Примітки
  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — 572 с.
  2. McLaren D, Hunter F (2008). New aspects of rotary querns in Scotland. Proc Soc Antiq Scot 138: 105. ISSN 0081-1564.
  3. Мельница // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  4. W. Pociecha. Boratyński Jan, h. Korczak (†1546) / Polski Słownik Biograficzny.— Kraków: Polska Akademia Umiejętności, Skład Główny w Księgarniach Gebethnera i Wolffa, 1936.— T. II/1, zeszyt 1.— Beyzym Jan — Brownsford Marja.— S. 308—309. (пол.)
  5. Жорно // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  6. Млін // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  7. Милін // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  8. Млин // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  9. Tonfa history. Tonfa.org. Архів оригіналу за 15 травня 2017. Процитовано 29 травня 2017. (англ.)

Джерела
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.