Ждиня

Розташування

Село розташоване на відстані 12 кілометрів на схід від Устя Горлицького, 21 км на південний схід від Горлиців та 117 км на південний схід від Кракова.

Лежить на берегах річки Здиня — правої притоки Ропи.

Історія

Ждиня вперше згадується на початку XIV століття, коли 1316 року, у Шимбарку оселився Павло Гладиш, міщанин з містечка Новий Санч. Село було закріпачене[джерело?] на німецькому праві.

Гробниця православного святого Максима Сандовича

Його син Ян Гладиш, котрий був управителем королівського маєтку у Сончі (1356), власником Шимбарку та горлицьких земель, урешті-решт, 27 жовтня 1359 за заслуги свої та батькові отримав від короля Казимира Великого землю по обидві сторони річок Велика і Мала Ждиня, увесь ліс на обох берегах річки Ропи.

1419 року Ждиню передали нащадкові Петра Гладиша Миколі Гладишу з містечка Лось, також власники змінювали по черзі один одного у 1477, 1486, 1504 роках.

1540 року в Ждині був споруджений садибний будинок, що став центром влади польських лицарів Гладишів.

1557 року власником села стає Станіслав Гладиш.

1581 року з частини села на волоському праві засноване село Луг.

Останнім представником родини Гладишів, що був власником Ждині, з 1590 по 1611, став Павло Гладиш, син Симона.

На місце Гладишів прийшли родини Стронсцьких, потім Седлецькі та Броніковські. У кінці вісімнадцятого століття це місце придбав в о. Монсеньйор Ян Бохнєвіч Гнєзно. 1808 року він віддає Ждиню у власність своїм сестрам і племінникам.

Книга народжених церкви у Ждині зачинається з 5.06.1768 p., з підписом місцевого пароха о. Василія Менцінського, Біцького і Спіського декана.

Після парохіяльної інвентаризації 1778 р. австрійський уряд вилучив дорогі срібні предмети, видавши натомість нічого не варті облігації.

В 1800 р. до парохії приєднано церкву в Конечній. До 1945 р. в селі була греко-католицька парохія Горлицького деканату, до якої належали також Конечна і Луг (присілок за 1 км), метричні книги велися в Ждині від 1768 p.; в Конечні від 1732 р.[2]

В селі були москвофільська читальня імені Качковського.

У 1914 р. за москвофільство 25 жителів села заарештовано і вислано до Талергофу.

До виселення українців у селі було переважно лемківське населення: з 730 жителів Ждині — 650 українців, 40 поляків (прикордонна охорона) і 40 євреїв; з 250 жителів Лугу — 210 українців, 30 поляків (прибулі працівники тартака) і 10 євреїв[3].

1947 року в рамках операції «Вісла» українців-лемків депортовано на понімецькі землі, натомість завезено поляків[4].

У 1975—1998 роках село належало до Новосондецького воєводства.

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][5]:

Загалом Допрацездатний
вік		 Працездатний
вік		 Постпрацездатний
вік
Чоловіки 110 24 80 6
Жінки 109 30 60 19
Разом 219 54 140 25

Пам'ятки
  • В селі є дерев'яна колишня греко-католицька церква Покрови Пресвятої Богородиці 1795 р., з 1947 р. передана в почергове служіння православній і римо-католицькій громаді, а з 2007 р. — винятково православній.
  • У Ждині народився Максим Сандович — святий мученик православних, чия могила знаходиться на парафіяльному цвинтарі.
  • Поряд є також Військове кладовище № 52 часів Першої світової війни.

Сучасність

У Ждині щороку відбувається фестиваль лемківської культури — «Лемківська Ватра».

Примітки
  1. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. Шематизм греко-католицького духовенства апостольської Адміністрації Лемківщини, с. 19-20
  3. Кубійович В. Етнічні групи південнозахідної України (Галичини) на 1.1.1939. — Вісбаден, 1983. — с. 24-25.
  4. Акція «ВІСЛА»: Список виселених у ході операції сіл і містечок
  5. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.

Джерела

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Ждиня

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.