Музей сера Джона Соуна

Музе́й се́ра Джо́на Со́уна (англ. Sir John Soane's Museum) — меморіальний і художній музей в Лондоні (Велика Британія), розташований у будинку відомого архітектора і збирача старожитностей Джона Соуна. Заснований фактично в 1833 році, відкритий для відвідування в 1837 році. В музеї зберігаються творчий доробок Джона Соуна у вигляді креслень, а також велика кількість художніх творів і предметів старовини.

Музей сера Джона Соуна
англ. Sir John Soane's Museum
51°31′01″ пн. ш. 0°07′00″ зх. д.
Тип меморіальний і художній музей
Статус спадщини реєстрова будівля 1 ступеняd
Країна  Велика Британія[1]
Розташування Лондон, Велика Британія
Адреса

13 Lincoln’s Inn Fields,

London, WC2A 3BP
Стиль георгіанська архітектура
Архітектор Джон Соун
Засновано 1837
Режим роботи вт.-сб. 10:00—17:00
Вартість безкоштовно
Фонд 45 000 предметів, в т. ч. 30 000 архітектурних креслень[2]
Відвідувачі 107, 903 (2011–2012)[3]
Директор Авраам Томас
Куратор Домінік Дженкінс
Сайт soane.org
Музей сера Джона Соуна (Сполучене Королівство)
 Музей сера Джона Соуна у Вікісховищі

Історія
Сер Джон Соун

Сер Джон Соун був талановитим і успішним архітектором, який спроектував велику кількість неокласичних будівель у столиці Британської імперії, в тому числі і головне представництво Банка Англії.

Він зруйнував і заново звів три будинки неподалік від Лінкольнс-Інн-Філдс. Роботу було розпочато в 1792 році з будинку № 12, відбудова якого завершилась в 1794 році, — ця будівля спочатку слугувала йому за житло.

Після того, як сер Джон Соун отримав звання професора архітектури в Королівській академії (1806 р.), він вирішив відкрити студентам доступ до своєї колекції книг й архітектурних моделей. З цією метою він придбав в 1807 році сусідній будинок № 13 і реконструював його у два етапи — в 1808–1809 та 1812 роках. На першому етапі на місці колишньої стайні звели конструкторське бюро з верхнім освітленням, на другому — оздобили центральну частину фасаду портлендським каменем, створили на другому поверсі три аркатурних лоджії. Джон Соун здав в оренду будинок № 12 і переїхав до реконструйованої будівлі. Втім невеликі перебудови в домі № 13 не припинялися і надалі, оскільки господар розглядав його як творчу майстерню.

Робота над останнім будинком № 14 завершилась в 1823–1824 роках. Колишня стайня цієї будівлі перетворилася на картинну галерею.

Архітектор був вже у похилому віці, тому роздумував над тим, кому довірити своє надбання. Передавати майно синові Джорджу він не схотів, тому що єдиний нащадок мав безліч боргів і оженився без дозволу батька. Щоб запобігти небажаному успадкуванню майна сином, сер Джон Соун звернувся в 1833 році до Парламенту, який видав приватний акт. Згідно цього документу, після смерті архітектора його житло і колекція переходили під управління Ради піклувальників, яка зобов'язувалася зберегти їх у вигляді, максимально наближеному до того, який вони мали за життя власника.

До 1947 року Рада піклувальників була незалежною, а комплекс будівель утримувався виключно на пожертви. З 1947 року Музей сера Джона Соуна отримує річну субвенцію від британського уряду. Незважаючи на те, що куратори музею намагалися виконати волю засновника, дрібних змін уникнути не вдалося. З 1988 по 2005 рік тривали роботи з відновлення вітальні, гардеробу, кабінету, зокрема булі відтворені оригінальні кольори цих приміщень. В планах керівництва закладу також відкрити для відвідувачів апартаменти Джона Соуна на другому поверсі.

  • Оригінальний вигляд фасаду в 1812 р.
  • Сучасний вигляд фасаду
  • Гардероб
  • Картинна галерея
  • Кімната для сніданку
  • Статуя на фасаді музею

Колекція

Старожитності
Саркофаг Сеті I (Illustrated London News, 1864)

Сер Джон Соун був великим поціновувачем мистецтва Стародавнього Єгипту, Греції та Риму. Його колекція старожитностей нараховує понад 700 експонатів, серед яких можна побачити зокрема такі:

Серед найбільш цінних експонатів слід зазначити колекцію єгипетських ієрогліфів, придбану в 1824 році за 2000 фунтів стерлінгів[4], та алебастровий саркофаг фараона Сеті I, придбаний у 1825 році. Купівля останнього шедевру стала подією у світському житті Лондона. Саркофаг протягом трьох діб демонструвався у підвальному приміщенні будинку, освітленому сотнею свічок.[5] На його оглядини запросили 890 осіб, серед яких були представники шляхти, англійські високопосадовці та іноземні сановники.[6]

Менш значущі старожитності пізніших періодів. До них належать архітектурні фрагменти Старого Вестмінстерського палацу (придбані 1834 року), перуанська[7] і китайська кераміка, оздоблені слоновою кісткою стіл і стільці, що належали Тіпу Султану[8], годинники, вітражі, статуетки, неокласичні скульптури.

Картини
«Вид на Ріва дельї Ск'явоне», Каналетто

В 1820-1830-х роках сер Джон Соун збирав твори сучасних йому художників, частина з яких була створена на замовлення спеціально з метою розвитку англійського мистецтва. Хоча в цілому художня колекція поступається розмірами збірці старожитностей, в ній знаходяться декілька цінних експонатів. Зокрема до них належать три картини Каналетто, дві серії картин Вільяма Хогарта, три картини Вільяма Тернера, 15 малюнків Джованні Баттіста Піранезі[8], поодинокі твори Антуана Ватто і Джошуа Рейнольдса.

Серед експонованих картин переважають твори історичного і шекспирівського жанру, є рідкісний портрет Наполеона. Крім того, в Музеї сера Джона Соуна можна побачити портрети засновника і його дружини, намальовані, відповідно, Томасом Лоуренсом і Джоном Флаксманом.[9]

Архітектурні креслення і моделі
«Походження архітектури», Джозеф Ґанді

Оскільки власник будинку був видатним архітектором, його творчий доробок має самостійну художньо-історичну цінність. Музей зберігає 30 000 креслень, частина з яких належить самому Джону Соуну, а частина являє собою рідкісні збірки креслень єлизаветинської епохи. Тут можна побачити унікальні малюнки й архітектурні плани Джорджо Вазарі, Крістофера Рена, Карло Фонтана.

Серед 252 архітектурних моделей 118 ілюструють будівлі Джона Соуна (в тому числі 44 — Банк Англії), 34 відтворюють будівлі Давньої Греції і Риму: Пантеон, Мавзолей у Галікарнасі, храм Вести в Тіволі, Башту вітрів, Ерехтейон тощо.

Бібліотека
«Передвиборчий бенкет», Вільям Хогарт

Зібрання книг розташоване у сусідньому з № 13 будинку. Колекція належала особисто Джону Соуну, тому відображає коло його професійних зацікавлень. Бібліотека містить 6 000 томів архітектурних видань XIX сторіччя, а також художні, релігійні, кулінарні, садівничі, туристичні книги. Працівниками музею збережені навіть книжкові каталоги, квитанції, списки і проспекти, якими користувався сер Джон Соун за життя.[10]

Наразі доступ до бібліотеки відвідувачам закритий, проте укладається повний каталог книг, що у ній містяться, планується відкрити до нього доступ в онлайн-режимі. До того ж 30 000 креслень доступні на мікрофільмах.

Послуги музею

В Музеї сера Джона Соуна проводять від однієї до п'яти тимчасових тематичних виставок щороку, а також щоденні екскурсії. Базові послуги — відвідання основної експозиції та виставок — є безкоштовними, хоча адміністрація заохочує туристів до благодійних пожертв; екскурсії проводяться за окрему платню. На персональне замовлення можливо проведення екскурсій у позаробочий час.

Оскільки стара будівля не вміщує велику кількість відвідувачів, доступ до приміщень музею регулюється. Через це на вулиці практично завжди можна побачити чергу. З цієї ж причини кількість туристів в екскурсійній групі не повинна перевищувати 15 осіб.

З метою збереження автентичної атмосфери освітлення в музеї тьмяне, відсутнє звичайне для таких місць кафе. Проте, музей надає купони на знижку, які можна використати у найближчих закладах харчування на Лінкольнс-Інн-Філдс. Крім того, ввечері кожного першого вівторка місяця Музей сера Джона Соуна можна відвідати при свічках (18.00-21.00). Цей захід надзвичайно популярний у лондонців і гостей міста, тому в такі дні черги до музею особливо великі (бронювання квитків принципово відсутнє).[11]

Цікавий факт

В своєму будинку Джон Соун спланував унікальну галерею з рухливими панелями, які повертаються наче велетенські дверцята шафи. Це дозволило розмістити в галереї втричі більше експонатів, ніж це зазвичай можливо в приміщеннях подібного розміру.

Джерела
  1. archINFORM — 1994.
  2. Музей сера Джона Соуна: Колекція.
  3. Reports and accounts for the year ended 31 March 2012 |, page 30, date= 17 July 2012 (PDF). Soane Museum. Процитовано 17 червня 2013.[недоступне посилання з квітня 2019]
  4. Darley, Gillian (1999). John Soane: An Accidental Romantic. Yale University Press., p. 274
  5. Darley, Gillian (1999). John Soane: An Accidental Romantic. Yale University Press., p. 275
  6. Darley, Gillian (1999). John Soane: An Accidental Romantic. Yale University Press., p. 276
  7. Dorey, Helen et al. (1991). A New Description of Sir John Soane's Museum: 9th Revised Edition. The Trustees of the Sir John Soane's Museum.
  8. Knox, Tim (2009). Sir John Soane's Museum London. Merrell.
  9. Stroud, Dorothy (1984). Sir John Soane Architect. Faber & Faber.
  10. Музей сера Джона Соуна: Бібліотека. Архів оригіналу за 23 лютого 2015. Процитовано 17 березня 2015.
  11. Музей сера Джона Соуна: Вечірні відвідування.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.