Мухаммед Саєд

Мухаммед Саєд аль-Везаре Марагеї (перс. محمد ساعد مراغهای; 28 квітня 1881 1 листопада 1973) іранський політик і дипломат, міністр закордонних справ і двічі прем'єр-міністр країни[1].

Мухаммед Саєд
Прапор
46-й Прем'єр-міністр Ірану
6 квітня  25 листопада 1944 року
Попередник: Алі Сохейлі
Наступник: Мортеза-Кулі Байят
Прапор
55-й Прем'єр-міністр Ірану
9 листопада 1948  23 березня 1950 року
Попередник: Абдулхуссейн Хажір
Наступник: Алі Мансур
 
Народження: 28 квітня 1881(1881-04-28)
Мераге, Східний Азербайджан, Іран
Смерть: 2 листопада 1973(1973-11-02) (92 роки)
Тегеран, Іран
Поховання:
Країна: Іран
Релігія: шиїти
Освіта: Лозанський університет

Життєпис

Народився в місті Мераге, що в Іранському Азербайджані[2]. Дитинство та юність він провів на Південному Кавказі[3], навчався в Тифлісі, Петербурзі, а потім — у Швейцарії[4]. 1918 року був перським консулом у Баку, залишивши опис березневого кровопролиття)[3].

У червні 1941 року Саєд очолював посольство Ірану в Москві, коли до СРСР вторглись німецькі війська, і за дорученням шаха заявив про цілковитий нейтралітет своєї держави[5]. Це, однак, не допомогло Ірану уникнути окупації Ірану силами країн антигітлерівської коаліції. В процесі тієї окупації, в квітні 1944 року, Саєд (на той час очолював міністерство закордонних справ[6]) зайняв пост прем'єр-міністра, але залишався на ньому недовго. В той період уряд співпрацював з представниками британських та американських фірм у питаннях надання концесій на розвідку й видобуток нафти, але в листопаді 1944 року прем'єр несподівано зайняв жорстку позицію в аналогічних перемовинах з радянськими дипломатами[7]. У відповідь радянська сторона розгорнула дипломатичну атаку, метою якої став Саєд, звинувачений у сприянні «ворожим профашистським елементам», що саботують постачання продукції країн-союзниць в СРСР через Іран. За умов зовнішньо- та внутрішньополітичного тиску Саєд був змушений подати у відставку.

У листопаді 1948 року меджліс знову обрав Саєда на пост глави уряду. Хоч спочатку Саєду вдалось мобілізувати підтримку впливових фракцій та прийняти в парламенті — вперше за кілька років — бюджет на наступний рік, у подальшому уряд був змушений лавірувати між очікуваннями шаха й численними прибічниками екс-прем'єра Кавама. Під час перебування Саєда на посту прем'єр-міністра, 4 лютого 1949 року, член Народної партії здійснив замах на життя шаха Мохаммеда Рези, після чого партію було заборонено[8].

Новий кабінет Саєда, як і попередній, був змушений зосередитись на питаннях іноземних нафтових концесій. У березні 1949 року Саєд зажадав від керівництва British Petroleum передачі Ірану половини прибутків від видобутку іранської нафти, аналогічно до раніше укладених угод з Венесуелою, та впродовж наступних кількох місяців було вироблено угоду, що дозволяло збільшити долю Ірану в дивідендах. До того моменту, однак, стало зрозуміло, що уряд не має достатньої більшості в парламенті для укладення навіть такої, більш вигідної, угоди через зростання підтримки ідеї про націоналізацію нафтових ресурсів, і були оголошені нові вибори[9]. Саєд повторно вийшов у відставку за кілька днів після початку роботи 16-го скликання меджлісу, де знову сформувалась надто сильна опозиція нафтовим концесіям.

Примітки

  1. Asia & Pacific Oceania 3. Mörlenbach: Strauss Offserdruck. 2003. с. 854–855. ISBN 3-598-21545-2.
  2. Ervand Abrahamian. (2008). A History of Modern Iran. Cambridge University Press. с. 101. ISBN 978-0-511-41399-5.
  3. Солмаз Рустамова-Тогиди. Март 1918 г. Баку. Азербайджанские погромы в документах. — Баку: Научно-исследовательский центр Министерства Национальной Безопасности Азербайджана, 2009. ISBN 978-9952-8000-9-8 (рос.)
  4. Amin Banani. (1961). The Modernization of Iran, 1921-1941. Stanford University Press. с. 48–49. ISBN 9780804700504.
  5. Gholam Reza Afkhami. (2008). The Life and Times of the Shah. University of California Press. с. 67. ISBN 9780520942165.
  6. Mary Ann Heiss. (1997). Empire and Nationhood: The United States, Great Britain, and Iranian Oil, 1950—1954. Columbia University Press. с. 16. ISBN 0-231-10818-4.
  7. Вышинский А. Я., Лозовский С. А. Советско-иранские договоры и соглашения // Дипломатический словарь. — М. : Государственное издательство политической литературы, 1948.
  8. The current situation in Iran. Central Intelligence Agency. 27 червня 1949. Процитовано 14 квітня 2018.
  9. Oil Agreements in Iran
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.