Мушкетик Юрій Михайлович

Народився 21 березня 1929 року в селі Вертіївка Ніжинського району Ніжинської округи УСРР у родині сільських активістів. Закінчив середню школу. У 1948—1953 навчався на філологічному факультеті Київського університету.

Член ВКП(б) з 1951 року.

У 1953—1956 роках навчався в аспірантурі при кафедрі української літератури. З 1956 року працював заступником редактора, а з 1958 по 1972 роки — головним редактором журналу «Дніпро». З 1979 року секретар, з 1980 року — 1-й секретар правління Київської організації Спілки письменників України.

У 1986—2001 роках — голова Національної Спілки письменників України.

Помер 6 червня 2019 року у віці 90 років у Києві. Був похований 8 червня на Байковому кладовищі (33-я ділянка).

1954 року — у видавництві «Радянський письменник» вийшла повість «Семен Палій». Історичні подій письменник трактував, притримуючись офіційної точки зору.

1957 року — роман «Гайдамаки», який, порівняно з попереднім твором, відзначається ширшим епічним розмахом у відтворенні історичної доби. Розповідаючи про певну історичну подію, автор намагається розкрити її через долі героїв. 1959—1960 роки — дилогія про Другу світову війну «Вогні серед ночі» та «Чорний хліб». Герой дилогії — хлопчина-підліток, при створенні образу якого автор використав події із власного життя. У творі показано життя повоєнного поліського села, яке складалося не лише з буднів, а й із перших мирних радощів.

Початок 1960-х років був для Мушкетика дуже плідним. Письменник змінив тематику творчості, перейшовши до зображення образу сучасника, і захопився дослідженням внутрішнього світу людини. 1962 року — роман «Серце і камінь». Головний герой роману Федір Кущ — інженер-атомщик. Втративши здоров'я і перетворившись на інваліда, він зневірився в усьому і вирішив повернутися до рідного села, щоб доживати там до пенсії. Та саме у вирі життя на селі Кущ збагнув, що не може знаходитись осторонь. Його щастя — у боротьбі за людину.

1964 року — роман «Крапля крові». Тема людяності і моралі на повний голос звучить у романі, де автор звертається до проблеми совісті.

1970-ті роки — Мушкетик пише романи та повісті на сучасну та історичну тематику: перша редакція роману «Яса» (1970—1974), воєнний роман «Жорстоке милосердя» (1973), повість «Старий у задумі» (1974), фантастична повість «З'їж серце лева» (1972), роман «Біла тінь» (1977), повість «Біль» (1978), роман «Суд над Сенекою» (1978), роман «Позиція» (1979).

1984—1985 роки — поява другої редакції роману «Яса», який являє собою велике епічне полотно, де чітко простежується вболівання письменника за долю рідної землі.

1984 рік — повість «Жовтий цвіт кульбаби» стала визначним явищем в історичній белетристиці.

1984 рік — поява роману «Рубіж», де зображено моральне протиборство представників молодшого і старшого поколінь.

1989 рік — вийшла друком повість «Літній лебідь на зимовому березі», побудована на табірно-колимському матеріалі.

1990 рік — створено оповідання «Суд». У невеликому за обсягом оповіданні відображено суспільні явища, характерні для Радянського союзу часів сталінського та брежнєвського режимів.

Перу Юрія Мушкетика належить низка творів, які відбивають історичний розвиток держави і роль особистості в ньому. Автор продовжує плідну працю на літературній ниві, створюючи глибокі образи, продовжуючи пошуки нових форм і засобів вираження важливих проблем сучасності, зробивши основним об'єктом дослідження людину. Письменник прагне відбити різні періоди життя суспільства, розглядає різноманітні життєві ситуації, показує різні соціальні верстви населення. Він пильно спостерігає за дійсністю, тому герої його творів реальні, а проблеми, яких він торкається актуальні.

• Премія Миколи Островського (1965), за роман «Крапля крові».
• Шевченківська премія (1980) за роман «Позиція».
• Державна премія СРСР (1987), за роман «Рубіж».
• Звання Герой України з врученням ордена Держави — 20 березня 2009 року.
• Відзнака «Золотий письменник України», 2012[3].
• Медаль «Івана Мазепи» (2016)[4].
• Медаль «Олександра Довженка» (2018) — за визначний внесок в українську літературу.[5]

Із дружиною, яку знав іще зі школи, Юрій Мушкетик прожив 53 роки. Поховав її у 2008 році. Мали двох доньок. Старша донька Леся — фольклорист, перекладач, доктор філологічних наук, провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України[6].

• Мушкетик Юрій Михайлович // Сайт «Герої України»
• Г. П. Герасимова. Мушкетик Юрій Михайлович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 140. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
• 85 років від дня народження Юрія Михайловича Мушкетика (1929)
• Топос Риму в романі Я. Бохенського «Овідій Назон — поет» та в повісті Ю. Мушкетика «Літній лебідь на зимовому березі» (типологічні сходження) Давиденко І. О.
• Павлюк Н. Л. Співвідношення історичної та художньої правди в повісті Ю. Мушкетика «Семен Палій» // Питання літературознавства. — 2013. — № 87. — С. 106—117.
• Юрій Мушкетик: мною рухають подив і жага пошуку //«Демократична Україна», червень 2016, № 25 (24124)

• Мушкетик Юрій Михайлович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 374.