Мігель де Унамуно

Мігель де Унамуно
ісп. Miguel de Unamuno y Jugo
Західна філософія
Мігель де Унамуно
Народження 29 вересня 1864(1864-09-29)
Більбао
Смерть 31 грудня 1936(1936-12-31) (72 роки)
Саламанка
Поховання Саламанка
Громадянство (підданство)  Іспанія[1]
Знання мов
  • іспанська[2], баскська мова і данська
    • Ім'я при народженні Мігель де Унамуно-і-Хуго
    Псевдонім Exóristo[3] і Miguel de Unamuno
    Діяльність
  • поет, письменник, есеїст, прозаїк-романіст, літературний критик, викладач університету, драматург, політик
    • Викладав Саламанкський університет
    Член Королівська академія іспанської мови і Sociedad de Amigos de Portugald[4]
    Значні ідеї концепція «Кіхотізму»
    Alma mater Мадридський центральний університетd і Мадридський університет Комплутенсе
    Літературний напрям Покоління 98 року
    Зазнав впливу
  • Бакунін , Лассаль , Карл Маркс, Сервантес, Святий Августин, іспанські середньовічні містики , Блез Паскаль, Сьорен К'єркегор.
    • Відомі студенти Nicolás Achúcarro y Lundd
    Визначний твір
  • Del sentimiento trágico de la vidad і Mistd
    • Історичний період Філософія XX століття
    Посада член республіканських Кортесівd[5], Rector of the University of Salamancad і Rector of the University of Salamancad
    Конфесія Католицька церква
    У шлюбі з Concepción Lizárraga Ecenarrod
    Автограф
    Нагороди

    Hijo Adoptivo de Salamancad

     Мігель де Унамуно у Вікісховищі
     Висловлювання у Вікіцитатах

    Міґель де Унамуно-і-Хуго (ісп. Miguel de Unamuno, 29 вересня 1864 , Більбао — 31 грудня 1936 , Саламанка) — іспанський філософ, письменник, громадський діяч, найбільша постать «покоління 1898 року». Професор і ректор Університету Саламанки.

    Життєпис

    Ранні роки

    Народився в сім'ї комерсанта, баск за національністю; рідною мовою Унамуно була баскська, але писав він іспанською. У сім'ї отримав традиційне католицьке виховання, певний час навіть хотів стати священиком.

    Освіта

    У 1880 Унамуно вступив на факультет філософії та гуманітарних наук Мадридського університету, який закінчив у 1884 році, отримавши ступінь доктора. Унамуно повернувся до рідного Більбао, де викладав латину в середніх навчальних закладах. У 1891 році він одружився з Кармен Лісаррага, з якою прожив довге щасливе життя і виховав вісьмох дітей. У тому ж році він переїхав до Саламанки, де отримав місце професора грецької мови, античної літератури й філософії Саламанкського університету, а в 1901 році став його ректором.

    Вигнання

    У 1924 році за виступи проти диктатури Прімо де Рівери Унамуно був засланий на Канарські острови (о. Фуертевентура), звідки вирушив у добровільне вигнання до Франції. На батьківщину він повернувся в 1930 році, був депутатом Кортесів (1931 — 1932 роках). Унамуно виступив проти республіки, оскільки вважав, що вона не може забезпечити цивільний мир і національну єдність. Підтримавши в перші тижні франкістський заколот, в жовтні 1936 р. він виступив з його рішучим засудженням, за що втратив посаду ректора університету і фактично опинився під домашнім арештом. Напередодні смерті він писав: «Я не знаю нічого огиднішого за ту спілку казарменого духу з церковним, яка цементує нову владу».

    Філософські погляди

    У 1880-1890-х роках Унамуно захоплювався соціалістичними ідеями Бакуніна , Лассаля , Маркса, активно працював в соціалістичному тижневику «Луча де класе» («Класова боротьба»). Після релігійної кризи 1897 р., викликаної смертю від менінгіту трирічного сина, він відійшов від соціалізму і почав розробляти філософську концепцію, що передбачила ряд положень персоналізму і екзистенціалізму . Величезний вплив на Унамуно мали ідеї і творчість Святого Августина, іспанських середньовічних містиків, Блеза Паскаля і Сьорена К'єркегора (для читання творів якого в оригіналі він навіть вивчив данську мову).

    Дон Мігель відчув смерть сина як прояв вселенської трагедії, яка полягає в тому, що людина хоче, але не може жити вічно. Починаючи з 1897 року і аж до останніх творів все його творчість пройнята роздумами про віру та її відсутність, смерть і безсмертя, у всіх його творах звучить трагічна нота.

    Різноманітна в жанровому відношенні творчість Унамуно - романи, оповідання, есе, лірика, драма - концентрується навколо проблеми особистого безсмертя. Мова йде про єдине, що має людська свідомість : перед обличчям трагічного питання про безсмертя скептицизм розуму з'єднується з відчаєм почуттів і народжується «трагічне почуття життя» — вітальна основа людського існування. Поняття «трагічного почуття життя» конкретизується як специфічне переживання кінця людського буття (досвід «ніщо», який є в той же час" «жагою безсмертя» і «голодом за буттям»).

    Унамуно розвиває ідею Бога як проекцію фундаментального бажання буття на нескінченність універсуму і гаранта особистого безсмертя.

    Бажання зберегти віру в безсмертя одночасно з сумнівом в істинах релігії визначило його прагнення до так званого «Кіхотізму», тобто боротьби в ім'я нездійсненного ідеалу, що розумом вважається божевіллям .

    Центральна проблема філософії Унамуно — духовне життя особистості, зосереджене, на його думку, на прагненні вирішити суперечність кінцевого і нескінченного : жадобі особистого безсмертя суперечить раціоналістична впевненість в кінці сущого, потребі у вірі — неможливість віри для сучасного розуму. Унамуно запроваджує поняття «агонії» — особливого трагічного сприйняття життя, викликаного непримиренним дуалізмом розуму і віри («Про трагічне почутті життя у людей і народів», 1913 р.; «Агонія християнства», 1924 р.).

    Творчість, любов, дружба, материнство тощо постають для людини специфічними способами подолати кінець існування, відобразити «я» у світі («Життя Дон Кіхота і Санчо», 1905 , «Абель Санчес», 1917 ; «Тітка Тула», 1921 , і ін.)

    Унамуно стверджував особистий, «екзистенціальний» характер філософської істини, констатував протиріччя наукового і духовного прогресу, вважав відродження особистості («героїчне безумство», «кіхотізм») єдиною можливістю виходу з тупика сучасного світу.

    Українські переклади

    Українською мовою окремі твори Унамуно переклали Ольга Маєвська, Віктор Шовкун, Микола Іванов, Юрій Косач, Михайло Литвинець, Маргарита Жердинівська, Григорій Латник, А. Штейн тощо.

    • Міґель де Унамуно. Невідомі вiршi й поема; стаття "Донкіхотова місія і М. Унамуно". Переклад з еспанської: Юрій Косач. Науковий журнал "Дзвони". 1938. ч. 6[6]
    • Мігель де Унамуно. "У всякому разі справжній чоловік", оповідання. Переклад з еспанської: Микола Іванов. 1928. (з книжки „Сучасна чужоземна проза. Альманах”. Київ: Державне видавництво України. 1928. ? стор) переглянути на сайті Litopys
    • Міґель де Унамуно. Випадок, оповідання. З іспанської переклала: Маргарита Жердинівська. Київ: Журнал Всесвіт 1999 №03. завантажити з е-бібліотеки Чтиво
    • Міґель де Унамуно. Вселюдський біль. Поезії різних років. З іспанської переклала: Григорій Латник. Київ: Журнал Всесвіт 1997 №07. С. 54-56 завантажити з е-бібліотеки Чтиво
    • Міґель де Унамуно. Про трагічне відчуття життя та інші твори.[7] Переклад з іспанської: під редакцією Богдана Чуми та Олега Фешовця. Львів: Астролябія. 2010. ISBN 978-966-865-764-1
    • Міґель де Унамуно. Вибрані романи («Туман», «Абель Санчес», «Тітка Тула», «Святий Мануель Добрий, мученик»). Переклала з іспанської Ольга Маєвська, Віктор Шовкун. Львів: Видавництво «Астролябія», 2015. ISBN 978-617-664-068-4 (3-тє видання; попередні видання у 2011, 2012)
    • Міґель де Унамуно. Любов і педагогіка. Переклала з іспанської Ольга Маєвська за редакцією Богдана Чуми. Львів: Видавництво «Астролябія», 2016. ISBN 978-617-664-080-6
    • Міґель де Унамуно. Життя Дон Кіхота й Санчо, оповідання. Переклад з іспанської: Віктор Шовкун. Львів: Видавництво «Астролябія», 2017. ISBN 978-617-664-048-6
    • Міґель де Унамуно. Мир у війні. Переклав з іспанської Богдан Чума. Львів: Видавництво «Астролябія», 2019. 480 стор. ISBN: 978-617-664-190-2
    • Міґель де Унамуно. Дзеркало смерті. Оповідання. Переклала з іспанської Ольга Маєвська. Львів: Видавництво «Астролябія», 2021. 208 с. ISBN: 978-617-664-229-9

    Окремі твори Унамуно в українському перекладі друкував журнал Всесвіт.

    Примітки
    1. https://datos.gob.es/es/catalogo/e00123904-autores-espanoles-en-dominio-publico-fallecidos-desde-1900
    2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
    3. Czech National Authority Database
    4. Los amigos de Portugal // ABC — Madrid: 1922. — P. 27. — ISSN 1136-0143
    5. http://www.congreso.es/portal/page/portal/Congreso/Congreso/Iniciativas?_piref73_2148295_73_1335437_1335437.next_page=/wc/servidorCGI&CMD=VERLST&BASE=DIPH&FMT=DIPHXD1S.fmt&DOCS=1-1&DOCORDER=FIFO&OPDEF=Y&NUM1=&DES1=&QUERY=%28115520%29.NDIP.
    6. Іспанські літературознавці зацікавлення на сторінках галицької періодики 10-30-х рр. XX ст. - Ярина Васильців, Іноземна Філологія . 2014. Впи. 126. Ч. 1. С. 45–51
    7. Включені твори: Про трагічне відчуття життя, Агонія християнства, Життя Дон Кіхота і Санчо

    Література
    • Унамуно, Мігель де // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 655. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
    • J. A. G. Ardila, Etnografía y politología del 98: Unamuno, Ganivet y Maeztu. Madrid: Biblioteca Nueva, 2007.
    • Emilio Salcedo. Vida de don Miguel, Editorial Anaya, Salamanca, 1964 (con importantes aportaciones de testigos presenciales de los hechos).
    • Julián Marías. Miguel de Unamuno, Espasa Calpe, Madrid 1943, 220 págs. Recogido, posteriormente, en Obras, Editorial Revista de Occidente, Madrid, 1960. Vol. V.
    • Jesús Blázquez. Miguel de Unamuno y Bernardo G. de Candamo: amistad y epistolario (1899—1936). Madrid: Ediciones 98, 2007.
    • Laín Entralgo, Pedro (1988). Cajal, Unamuno, Marañón. Tres españoles. Círculo de Lectores. ISBN 978-84-226-2474-5.
    • Laureano Robles. Miguel de Unamuno: los Arribes del Duero. Salamanca, 1998. Dep. legal: S. 806 1998.
    • Luciano G. Egido. Agonizar en Salamanca. Unamuno, julio-diciembre de 1936, Tusquets Editores, Barcelona, 2006.

    Посилання
    This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.