Мінкін Ярослав Борисович

Народився в Луганську 10 січня 1984 в родині лікарів. 1986 сім'я переїхала до Криму, в селище Кореїз, а 1989-го — до Ялти. Навчався в тій же школі, що й Ніка Турбіна (школа № 12 міста Ялта). У 10-ий клас був переведений умовно через незадовільну поведінку.

Закінчив фізико-математичний факультет Луганського педагогічного університету ім. Шевченка.

З 2002 — член літугруповання «СТАН», реввійськраду якого очолив у 2007[1].

В 2008 став одним із засновників Луганського дискусійного клубу інтелектуального кіно[2].

До 2014 року голова реввійськради літературного угруповання «СТАН».

Входить до Аналітичної групи Інтернет-порталу культури «Тиск світла»[3].

З автобіографії:

…Мій батько доклав немало зусиль, аби виховати в мені любов до спорту. Однак все, що йому вдалося — це привести мене до секції боксу. Чотири роки спарингів, баскетбол без правил і три бої за першість, кожен з яких закінчився для мене поразкою — це загалом і все, що дозволяє сказати: «Чувак, тільки не підходь до мене зліва. Це — нокдаун».

Моя мама дотримувалась іншої думки. Маючи ще зі студентських років прізвисько Боткін, вона мріяла долучити сина до медицини. Тому, виконуючи материнську волю, я навіть брав участь у різних змаганнях та олімпіадах з біології. Зрозуміло, безуспішно, бо все, що мене цікавило — це література і революція…

Постійний організатор акцій естетичного протесту та культурної непокори в Луганську. Командував захопленням трамваю під час проведення арт-фестивалю «ПовСТАНня»[4],[5].

У літературному збірнику «Переворот»[6] наводяться такі факти його творчої біографії:

… Анархо-терорист. Ідеолог безмотивного знищення державних і навчальних закладів. Після заняття Криму монархістами втік на Єкатеринославщину, де відразу включився до літературної боротьби. Ухилився від призову і був оголошений дезертиром. З 2002 року — член угрупування СТАН. Працівник культпросвіту, упорядник і видавець книги про повстанство. Друкар по професії, терорист, фальсифікатор кредиток …

Пермога угруповання «СТАН» на Головному Київському Слемі (Хаданович, Заславська, Мінкін), 2008

Поезії друкувалися в різноманітній періодиці, зокрема в альманахах Літературного угруповання «СТАН», часописах «Київська Русь», «Склянка Часу \ Zeitglas» (Україна -Німеччина) та «Антології української лірики та новелістики».

Відомий своєю жорстокістю по відношенню до публіки, Ярослав Мінкін неодноразово ставав переможцем слем-турнірів. Він міг вийти на сцену з голови до ніг обмотаний бинтами, гарчати в мікрофон, кататися по сцені і навіть жбурляти в глядачів м'якоттю розрубаного на їхніх очах кавуна.

Важливим досягненням для Луганська стала його перемога на Головному Київському Слемі[7] (Київ 2008), що відбувався на фестивалі «Київська барикада» серед переможців усіх попередніх літературних змагань.

Серед інших слем-турнірів можна відзначити його виступи на всеукраїнських турнірах:

• «ZEX» (Харків 2006), переможцем якого став Павло Коробчук;

• «ОБЕРСЛЕМ» (Харків 2007), що проводиться Анатолієм Ульяновим в рамках міжнародного Фестивалю сучасного мистецтва «Харківська Барикада», переможцем якого став Дмитро Лазуткін;

• Донбаський регіональний турнір «Канкретній данбаській слем» (Донецьк 2008).

• «Психология взрыва» / «Психологія вибуху» (2004);

• «Хроника повстанческого движения» / «Хроніка повстанського руху» (2005);

• «Особые приметы — хвост» / «Особливі прикмети — хвіст» (2005);

• «Переворот» (2007);

• Антологія соціальної поезії «Уроки вредительства, диверсии и шпионажа»(2011);

• Антологія поезії проти гендерного насильства «З жертв в ліквідатори»(2011).

• war1917

• Поезії

• Арт-видения^{[недоступне посилання з липня 2019]}(інтерв'ю)

• Далекий схід України^{[недоступне посилання з квітня 2019]} (стаття)

• Літературні повстанці далекого Сходу (стаття)

• Общественная? активность?(стаття)

• Табачнику отправили «Книгу мертвых»^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• ГО «Молодіжна організація «СТАН»