Мірча I Старий

Мірча I Старий на фресці зі своїм старшим сином Михаїлом

Мірча народився в аристократичній родині, його батьком був воєвода Раду I з династії Басарабів, а матір'ю — Калініца, яка також походила зі знатної родини. Він був батьком Влада II Дракула і Олександра I Алдя, і дідом Мірча II, Влада Цепеша (Дракули), Влада Калугарула і Раду Вродливого. Всі вони в свій час будуть правити в Цара Роминяска.

З 1386 року він стає правителем князівства Валахія. Проводив активну політичну і економічну діяльність, спрямовану на зміцнення позицій його держави. У роки правління Мірчі Старого Валахія досягла свого найбільшого розширення; її кордони проходили по річці Олт на півночі, по Дунаю на півдні, і від дунайського Кламма (Залізних воріт) на заході — до Чорного моря на сході. Мірча зміцнив владу держави і організував різні високі посади, сприяв економічному розвитку, він зумів значно збільшити доходи країни і почав карбування валаською срібної монети, що мала ходіння не тільки на батьківщині, але і в сусідніх країнах. Мірча підтвердив привілеї, даровані його попередниками місту Брашов, а також створив сприятливі умови для діяльності у Валахії купців з королівства Польського та Литви. Завдяки всьому цьому Мірча Старий зумів збільшити і краще оснастити своє військо, зміцнити дунайський фортеці. Підтримував діяльність православної церкви.

У своїй зовнішній політиці Мірча Старий керувався в першу чергу попередженням турецької небезпеки і у зв'язку з цим укладав політичні союзи з християнськими государями Європи. Так, за посередництва государя Молдови Петра Мушата, Мірча Старий укладає в 1389 році договір про взаємодопомогу з королем Польщі Владиславом II Ягайло . Цей пакт був продовжений в 1404 і 1410 роках. Він перебував також в союзних і дружніх відносинах з імператором Священної Римської імперії і королем Угорщини Сигізмундом Люксембургом.

Волощина за часів Мірчи I Старого (1390)

Так як Мірча Старий підтримував опір болгар і греків південніше Дунаю турецькій навалі, в 1394 турецька армія чисельністю в 40 тисяч воїнів під проводом султана Баязида I, супроводжувана васальними загонами з Сербії, перейшла Дунай і вторглася в Валахію. Мірча Старий на чолі свого 10-тисячного війська не міг протистояти переважаючим силам супротивника, і розв'язав у своїй країні партизанську війну проти загарбників, діючи із засідок, знищуючи тили і фуражирів противника, намагаючись викликати голод в турецькій армії. 10 жовтня 1394 (за іншими відомостями — 17 травня 1395) відбулася вирішальна битва при Ровіне, після якої туркам довелося покинути Валахію. Після цього Мірча Старий, за допомогою короля Сигізмунда, зумів знешкодити турецького ставленика на престол Валахії Влада.

У 1396 році Мирча Старий бере участь на стороні угорців у хрестовому поході проти турків, що закінчився поразкою хрестоносців 25 вересня під болгарським містом Нікополь. У 1397 і 1400 роках Мірча успішно відбивав набіги турків на свою країну. Після розгрому турків військами Тамерлана в 1402 році в битві при Ангорі в Османській державі починається період міжусобиць і боротьби за владу. Мірча спільно з угорцями використовують його для організації нового хрестового походу проти османів. У 1404 році він повертає до складу Валахії Добруджу. Мірча також втручається в боротьбу претендентів на султанський престол і підтримує в ній Мусу, на деякий час зумів стати султаном.

Монастир Козія побудований за вказівкою Мірчі Старого

Мірча Старий був відомим покровителем мистецтв, займався будівництвом (зокрема, за його вказівкою було споруджено монументальну будівлю монастиря Козія який знаходиться в Келіменешті, створеного за зразком Крушавецького собору в Сербії). Наприкінці свого правління Мірча Старий був змушений підписати з турками договір, за яким ті визнавали незалежність Валахії за виплату їм щорічно 3 тисяч золотих.

Іменем Мірчі Старого (Mircea) названий навчальний вітрильний корабель сучасних румунських ВМС.

• Пещак, М. М. Грамоти XIV ст. Київ: Наукова думка, 1974.

• Panaitescu, P.P. Mircea cel Bătrân, ediția a II-a, București: Editura Corint,, 2000.
• Giurescu, C. Istoria Românilor, Ed. All Educațional, București, 2003.
• Constantinescu, N. Mircea cel Bătrân, Ed. Militară, București, 1981.
• V. Mărculeț, A.V. Ștefănescu, S. Ion, Gherghina Boda, G. Marcu, M. Chiriac, Elena-Gabriela Maximciuc, I. Mărculeț, S. Stoica, Dicționarul domnilor Țării Românești și ai Moldovei, Ed. Meronia, București, 2009.
• Bogdan Petriceicu Hasdeu, Istoria critică a românilor, vol. I, București, 1875.
• A. D. Xenopol, Istoria românilor din Dacia Traiană, vol. I, Iași, 1889.
• Nicolae Iorga, Studii și documente cu privire la istoria românilor, vol. III, București, 1901.
• Dan Cernovodeanu, Știința și arta heraldică în România, Ed. Științifică și Enciclopedică, București, 1977