Міїке Такасі

Міїке народився і виріс в Яо, місті, де мешкало багато робітників та імігрантів, насамперед з Кореї. Його дід під час Другої світової війни перебував у Китаї й Кореї, батько Такасі Міїке народився в Сеулі. За фахом батько був зварником, матір — швачкою.

Місто Яо в часи дитинства і юності Міїке було позначене бідністю, тож заради заробітку багато людей працювали на якудзу. В одному з інтерв'ю Міїке сказав, що багато його шкільних друзів були дітьми членів якудзи і додав: «Я особисто знаю багатьох якудза. Це такі самі люди, як ти і я. Вони тільки мають особливий спосіб спілкування»[4].

У старших класах Міїке приєднався до групи рокерів, які регулярно влаштовували нелегальні перегони на мотоциклах. Часті смертельні випадки він коментував таким чином: «Перед перегонами спокійно розмовляєш з одним зі своїх друзів, а за кілька хвилин він вже мертвий. Двоє чи троє гинули щороку».

Свою мрію стати професійним мотогонщиком він відкинув, коли його найталановитіший друг під час професійних перегонів показав дуже посередні результати. Тож Міїке зрозумів, що для того, щоб стати справжнім мотогонщиком, йому бракує хисту.

Якось Такасі Міїке випадково почув по радіо рекламу «Технічної школи радіо і телебачення Йокогами» (зараз «Японський інститут кінематографа»). Оскільки в цій школі не вимагалося здавати вступні іспити, він вирішив туди вступити. Він переїхав до Йокогами й оплачував своє навчання, працюючи в нічному клубі, який відвідували переважно американські військовики. Оскільки заняття в школі здавалися йому надто абстрактними, на заняття він ходив нерегулярно. Якось у школі один телепродюсер шукав асистента, який безкоштовно мав допомогти у зйомках ігрового шоу. Оскільки всі однокурсники Міїке були зайняті написанням своїх дипломних робіт, місце запропонували Міїке. Так почалася його співпраця в шоу «Black Jack».

Працівники на постійній основі мали регульовані години роботи, оскільки вони мали за спиною профспілку. Тож «вільнонаймані» мали виконувати недовершену роботу в позаурочний час. Міїке обурювало ставлення до роботи працівників на постійній основі, які, на його думку, хотіли лише зручного життя й знімали нецікаві фільми. Тож він вирішив, що ніколи не працюватиме для продюсерської фірми.

Міїке у статусі вільнонайманого співробітника брав участь у зйомках багатьох телесеріалів. До представинків кіноіндустрії в Міїке швидко виробилося почуття антипатії, він вважав їй зверхніми та позбавленими таланту. Тож він працював і надалі на телебаченні. Після десяти років роботи над різними телесеріалами (інодіі він навіть виступав як співрежисер) він зійшовся з засновником кіношколи в Йокогамі Імамурою Сьохей. Імамура якраз шукав трьох асистентів режисера для свого фільму «Дзеґен» (яп. 女衒, 1987) й взяв його третім асистентом.

Після цього досвіду Міїке подовжив свою діяльність в сфері кінематографу. Через два роки разом з Імурою він зняв фільм «Чорний дощ» (1989). В цьому фільмі він вперша сам зіграв одну епізодичну роль. На початку 1990-х років виник бум так званого «прямого відео» («Direct-to-Video»), що відкрило для нових режисерів шанс заявити про себе власними фільмами. Так Міїке одержав пропозицію зняти фільм «Eyecatch Junction». Під час підготовки до зйомок він одержав пропозицію, замінити режисера у фільмі «Леді Гантер: прелюдія до вбивства». Міїке погодився і зняв цей фільм протягом двох місяців ще до того, як почав роботу над фільмом «Eyecatch Junction».

Світову відомість Такасі Міїке здобув 2000 року завдяки фільму жахів Кінопроба, що є екранізацією однойменного роману Рю Муракамі, а також фільму про якудзу «Мертвий або живий» (1999).

Суперечливим успіхом був позначений фільм Міїке Ічі-кілер (2001) за однойменною мангою Хідео Ямамото. Британська рада з класифікації фільмів відмовилася дати дозвіл на демонстрацію цього фільму без купюр, в Гонконгу було вирізано 15 хвилин, у США фільм вийшов у повній версії, проте із забороною для неповнолітніх.

Загалом Міїке зажив слави режисера, який часто змішує жанри, переступає численні суспільні табу, надає перевагу фантастичним, брутальним, провокативним, божевільним, непристойним сюжетам. Водночас він є автором поетичних споглядальних фільмів, таких як «Пташиний народ в Китаї» та «Мелодія нещастя».

2017 року Такасі Міїке було прийнято до Академії кінематографічних мистецтв і наук.

Одним зі своїх найулюбленіших фільмів Міїке вважає Зоряний десант[5]. З англомовних кінорежисерів його захоплюють Девід Лінч, Девід Кроненберг та Пол Верговен[5].