Набедреник (облачення)

Набе́дреник — складова богослужбового облачення православного чи греко-католицького священиків. Символізує — «меч духовний» (з грецької — єпиґонатій), себто Слово Боже, яким озброєний священнослужитель для боротьби з невір'ям і нечестям за правду і справедливість, і яке означає перемогу Господа над смертю. Надається священникам у нагороду за ревну й тривалу службу.

Набедреник XIX століття

Опис

Набедреник XVII століття

Набедреник — це чотирикутний прямокутний плат матерії, який підвішується на стрічці за два кути через плече на правому стегні священнослужителя. Відіграє аналогічну роль як у єпископів палиця у вигляді ромба, яка підвішується за один кут зверху сакоса на правому стегні. За наявності палиці (у протоієрея та архімандрита) набедреник — на лівому стегні. За своїм символічним змістом і палиця, і набедреник символізують «меч духовний», тобто Слово Боже, виражене в чотирьох Євангеліях.

Історично процес формування сучасного списку одягу священства, необхідного для богослужіння, завершився, на загал, близько VI століття[1]. На цей час в одязі священника вже вирізняються підризник, єпитрахиль і риза (або фелон). Ці три облачення є найдревнішими за своїм походженням.

В наш час поширені також інші елементи богослужбового одягу, право носити які єпископ надає священнослужителям як нагороду за старанну і довгу службу[2]. Це — набедреник, палиця і митра, які були запозичені з візантійського світського костюма Середньовіччя. Палицю і набедреник носили імператор і вищі військові чини, як особливий плат, який захищав ногу від натирання піхвами з мечем. Згодом палиця була елементом тільки єпископського облачення, лише пізніше, починаючи з XVII століття нею стали нагороджувати деяких священиків.

Набедреник в Російській православній церкві

Набедреник з'явився в Російській православній церкві в XVI столітті.

За матеріалами рукописів XVII століття, приналежністю архімандритів, ігуменів і протопопів був один тільки набедреник, без палиці[3]. Однак архімандритам деяких знаменитих монастирів царськими, патріаршими (митрополичими) грамотами або грамотами єпархіальних архієреїв дарувалися права носіння одночасно палиці та набедреника. У «Нарисі історії Руської Церкви» майбутнього єп. Гермогена (Добронравина) згадується, що у 1561 році архімандрит Троїце-Сергієвої лаври перший отримав право служіння в митрі, набедренику, палиці і з рипідами[4]. У 1651 році царем Олексієм Михайловичем аналогічні права були даровані архімандритові Соловецького монастиря. Так само протягом XVII століття архімандритам різних монастирів дарувалося право служіння як з однією «полицією», так і з «полицією і набедреником». При цьому будь-якої послідовності у наданні літургійних відмінностей не було: архімандриту могли надати право служіння в митрі («шапці сріблокованій»), з рипідами, «на килимі» і з осіненням свічками, але без палиці та набедреника[5].

У 1675 році на Московському соборі було проведено упорядкування ієрархічних нагород. Можливо, під впливом присутніх на соборі представників грецьких помісних Церков, набедреник зник зі списку богослужбового облачення духовенства, в той час як палицю (у текстах постанов собору — «єпигонатій») одягали архімандрити трьох монастирів — Троїце-Сергієвого, Володимирського Різдвяного і Московського Чудового. Інші архімандрити, ігумени і протопресвітери могли носити єпигонатій тільки за даруванням з боку царя або патріарха. При цьому робилося суворе зауваження про неприпустимість самовільного присвоєння літургійних відзнак[6], що говорить про стихійний характер їх поширення. Однак відразу після собору даровані раніше архімандритам монастирів права носіння деяких архієрейських шат, включно з палицею та набедреником, були підтверджені.

З початком Синодального періоду і пов'язаного з цим перетворенням набедреника в нижчу літургійну нагороду надання архімандритам прав на носіння набедреника поступово зникає. Однак у 1780-ті роки Амвросієм (Подобєдовим) у його перебування архієпископом Крутицьким архімандритам Лужецького Можайського монастиря було «велено… носити мантію зі скрижалями, служити з набедреником, палицею, в шапці, на килимі і мати посох»[7].

В наш час набедреник дається священикові (ієрею та ієромонаху) за ревне служіння Церкві як перша нагорода (зазвичай через 3 роки після рукопокладення), або відразу на хіротонії ставленика, котрий має семінарську духовну освіту. Нагородження перебуває у компетенції єпархіального архієрея і відбувається на Божественній літургії під час Малого входу.

Література

Примітки

  1. vidy-odezhdy-svyashchennika-chast-2.html
  2. https://www.truechristianity.info/ua/books/zakon_bozhyi/zakon_bozhyi_105.php
  3. иером. Амвросий. История российской иерархии. — Часть 1. — М : Синодальная типография, 1807. — С. 320.
  4. Константин Добронравин. Очерк истории Русской Церкви: от начала христианства в России до настоящего времени. — СПб : Странник, 1866. — С. 60.
  5. иером. Амвросий. История российской иерархии. — Часть 1. — М : Синодальная типография, 1807. — С. 454-400.
  6. иером. Амвросий. История российской иерархии. — Часть 1. — М : Синодальная типография, 1807. — С. 338-341.
  7. иером. Амвросий. История российской иерархии. — Часть 1. — М : Синодальная типография, 1807. — С. 376.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.