Налайх

Приватний видобуток вугілля в Налайху

Головним підприємством міста була вугільна шахта, яка постачала вугілля в Улан-Батор. Видобуток вугілля тут розпочався у 1940-х роках за технічного сприяння СРСР. Шахта була одним із найбільших підприємств вугільної промисловості Монголії. У 1990 році на шахті відбувся вибух метану, який призвів до загибелі 21 людини. У 1994 році у зв’язку з нерентабельністю закрита. Після того 20 тисяч мешканців, які залишились безробітними, були вимушені зайнятись незаконним добуванням вугілля. Зараз у Налайху працює 36 підприємств, які мають ліцензії на видобуток вугілля, яке йде на опалення юрт у Налайху та Улан-Баторі, однак промислового значення ця шахта вже не має. Зараз шахта є одним із найнебезпечніших місць у Монголії — після офіційного закриття у ній загинуло понад 180 людей переважно віком від 23 до 35 років. За оцінками монгольських геологів запаси родовища складають 75 млн тонн, натомість там добуто тільки 25 млн тонн.

Розвиток залізничного транспорту в Монголії розпочався з вузькоколійки Улан-Батор — Налайх у 1938 році задля постачання столиці держави вугіллям. У 1958 році її було перешито на широку колію. Також місто пов’язано асфальтованою дорогою із столицею.

Біля міста розташовано стели тюркського періоду, пам’ятник Тоньюкук VI-VIII століття, поминальний комплекс на честь Тоньюкука 646—732 рр. У 10 кілометрах від міста будується туристичний комплекс «Статуя Чингісхана». Також у місті розташовано буддійський монастир «Сайн насуун» який було збудовано у 1992 році.

Налайх є місцем компактного поселення казахської громади Монголії. Тут у 2008 році проводився казахський фестиваль «Алтин Беркут-2008» — в рамках фестивалю було організовано імпровізовані етно-культурні музеї казахського побуту, відбулись показові змагання у майстерності з допомогою беркутів. Казахи тут селились задля роботи на місцевій шахті[1].

Налайх був одним із місць базування радянських військ у Монголії — тут розташовувались два авіаційних полки, дивізіон та рота зв’язку. Радянський військовий аеродром було збудовано у 1968 році, він став місцем базування 266-го червонопрапорного авіаційного полку винищувачів-бомбардувальників імені Монгольської Народної Республіки, а на його озброєнні були МіГ-17. Окрім того, в аеропорту базувався 68-й окремий вертолітний полк, який був озброєний Мі-4 та Мі-6. Після того, як радянські війська залишили Монголію, аеродром було законсервовано, його основні споруди не зруйновано, вони перебувають під охороною, натомість споруди навколо аеродрому зазнали руйнувань. Злітно-посадкова смуга аеродрому має покриття з асфальтобетону, її довжина 2,5 кілометри, ширина — 40 метрів. Сьогодні аеродром використовується для виконання чартерних рейсів[2].