Нарцисизм

Нарциси́зм — риса характеру, яка полягає у виключній самозакоханості.

У психології та психіатрії надмірний нарцисизм розглядають як серйозну особистісну дисфункцію або розлад особистості. Часто говорять про нарцисичну акцентуацію характеру. Слова «нарцисизм», «нарцисичний» і «нарцис» зазвичай використовуються як негативно забарвлені, що вказують на марнославство, зарозумілість, егоїзм або просто самозакоханість. Стосовно соціальної групи вони можуть іноді означати елітарність або байдужість до проблем інших людей. Такі люди самозакохані і завжди впевненні у собі, зазвичай вони люблять лише себе та ставляться до інших людей гірше, аніж до себе.

Детально вивчати нарцисизм почав Зиґмунд Фрейд в кінці 19 — на початку 20 століття. Він вважав, що певний нарцисизм є невід'ємною частиною будь-якої людини від її народження і був першим хто застосував цей термін у психології[1]. Згодом цей термін став одним з наріжних каменів у структурі психоаналізу.

Термін походить з грецького міфу про Нарциса, вродливого юнака, який не відповів взаємністю закоханій в нього німфі Ехо. У покарання за це він був приречений закохатися у власне відображення у воді озера і помер від цієї любові.