Істерика

Істерика є однією з найпоширеніших форм проблемної поведінки у малих дітей, проте її частота та інтенсивність зменшуються з плином дорослішання дитини[9]. Для малюка істерики можна вважати нормальним явищем і навіть показником розвитку сили характеру[10][11][12].

Дитина в істериці

Хоча іноді істерики розглядають як провісник майбутньої антисоціальної поведінки[13], вони зазвичай є ознакою надмірного розчарування, характерного для певного віку людини[14], і з часом істерики зменшуються, якщо на них реагувати спокійно та послідовно[15][16][17]. Коли дитина не може стримувати себе від істерики, іноді найкращою стратегією для батьків може бути утримання, а не виконання дитячих забаганок[18].

Американська психоаналітикиня Сельма Фрайберг застерігала від «занадто сильного тиску або насильницьких методів контролю ззовні» у вихованні дітей: «Якщо ми перетворимо кожне переодягання штанів, пошук скарбів, дрімоту, стрибки по калюжах та розкидання сміття на державну кризу — то так ми будемо легко викликати істерики та всі феєрверки дитячого бунту»[19].

Деякі люди з порушеннями розвитку, такими як аутизм, синдром Аспергера[20][21], СПАУ та інтелектуальна недостатність[22], можуть бути вразливішими до істерик, аніж інші, хоча будь-хто, хто має пошкодження мозку (тимчасове чи постійне), може страждати від істерик[23]. Будь-яка людина час від часу може бути схильною до істерик, незалежно від статі чи віку[24][25]. Однак розпач через сенсорне перевантаження (яке можуть відчувати навіть нейротипові діти) — це не те саме, що істерика[26].

Фрейд вважав, що розвиток істерик у його пацієнта Людини-вовка був пов'язаний зі спокушаннями його сестрою: він ставав «невдоволеним, дратівливим і буйним, ображався за будь-якої нагоди, а потім впав у лютість і кричав, як дикун»[27]. Фрейд пов'язував істерики з несвідомою потребою в покаранні, керованою почуттям провини[28]. На його думку, цим можна було узагальнити багато інших випадків дитячих істерик[29].

Гайнц Когут, австрійсько-американський психоаналітик, стверджував, що істерики є нарцисичною люттю[30], викликаною зривом грандіозного ексгібіціоністського ядра немовляти. Удар по завищеному самоуявленню та відчуттю всемогутності викликають в дитини лють, коли її бажанням відмовляють, якби це не було виправдано[31].

Ревнощі, викликані народженням брата або сестри, та як наслідок агресія теж можуть спровокувати агресивні істерики, оскільки зусилля контролювати почуття перевантажують систему саморегуляції дитини[32][33].

Письменник Вільям Текерей стверджував, що в подальшому житті «ви можете розповісти про істерику, наскільки ви зможете її побачити, за засмученим і незадоволеним виразом її обличчя — „істеричним“, якщо це можна так назвати»[34].

Готовність знаменитості влаштовувати істерики щоразу, коли є найменший привід[35], є різновидом набутого ситуативного нарцисизму[36], або істеричної поведінки.

Якщо істерики виявляють у літніх людей, вони часто можуть бути ознаками незрілості або розумової недостатності; і часто розлади аутизму або СПАУ — це неправильно позначені істерики. Істерики також можуть виникати у нейротипових людей, які перебувають у сильному стресі[37].

• Відреагування
• Амок
• Філіппіка (тирада, промова)