Насильство на ґрунті гомофобії

Насильство на ґрунті гомофобії та трансфобії[1], гомофобне насильство[2], насильство за ознакою сексуальної орієнтації та гендерної ідентичності [3] — акти фізичного або психічного насильства, спрямовані на представників ЛГБТ (гомосексуальних, бісексуальних, трансгендерних та інтерсексуальних людей) і викликані гомофобними і трансфобними мотивами. Насильству можуть піддаватися і особи, які не є ЛГБТ, але зараховуються до них, а також і інші особи, які не відповідають гетеронормативним стандартам[1]. Крім прямих актів фізичного насильства, в першу чергу, тілесних ушкоджень і сексуального насильства, до насильства на ґрунті гомофобії можна віднести і інші дії — психологічне залякування, загрози і шантаж, які мають під собою гомофобну основу, а також гомофобні образи, мобінг, буллінг та інші прояви психологічного насильства на ґрунті ненависті до представників ЛГБТ.

Інсценування поняття «гомофобне насильство»
Побиття ЛГБТ-активіста в Москві групою підлітків

Фізичне і психічне насильство на ґрунті гомофобії та трансфобії є проявом злочинів на ґрунті ненависті, коли жертва вибирається (свідомо чи несвідомо) виключно через її приналежність до певної соціальної групи, в даному випадку ЛГБТ.

Характеристика
Образа і мобінг є прикладами вербального насильства на ґрунті гомофобії

Психолог і історик Jens Dobler розмежовує насильство на ґрунті гомофобії та прояви дискримінації з боку приватних осіб, інституцій, суспільства або держави по відношенню до ЛГБТ, відносячи до подібних актів гомофобного насильства лише дії фізичного або психічного впливу, що класифікуються як карні кримінальні злочини [4]. Дослідження з США, Німеччини, Нідерландів, Франції показують, що жертвою подібного насильства хоча б раз в житті ставав як мінімум кожен третій гомосексуал [5] [6].

Згідно зі статистикою ФБР, представники ЛГБТ в кілька разів частіше піддаються насильству, ніж гетеросексуальні люди [7]. Згідно з тими ж даними, в 17 % всіх випадків злочинів на ґрунті ненависті (третє місце після злочинів на ґрунті расової та релігійної неприязні) мотивом насильства стає сексуальна орієнтація жертви [7]. Однак ці дані описують лише зареєстровані в протоколах випадки. Більшість актів гомофобного насильства (наприклад, в США — до 80 %, в Нідерландах — до 90 %) не реєструються в поліції, так як жертви не звертаються за допомогою до органів [8] . Багато в чому це пов'язано з тим, що жертви не хочуть оприлюднювати свою гомосексуальність [8]. Крім того, багато злочинів на ґрунті гомофобії реєструються як побутові злочини [7].

Особи, які вчиняють насильство проти ЛГБТ, згідно з дослідженнями Доблера, — це, в першу чергу, підлітки і молоді люди чоловічої статі [4]. Подібні злочини скоюються як поодинці, так і невеликими групами.

Вербальному або фізичному нападу можуть піддаватися і випадкові люди на вулиці, запідозрені в гомосексуальності. Нерідко об'єктами нападу стають і заклади, в яких присутня ЛГБТ-публіка, наприклад, гей-бари, кафе або ЛГБТ-центри [4]. У той же час, згідно з Доблером, лише 5 % таких злочинів скоюються неонацистами, скінхедами і іншими праворадикальними групами [4]

Мотиви таких злочинів часто замовчуються в ЗМІ, або ці злочини подаються як злочини, вчинені в «гомосексуальному середовищі» [5]. До недавнього часу ЛГБТ-організації також не приділяли цій темі достатньої уваги через те, що жертви гомофобного насильства неохоче працювали з ЛГБТ-центрами [8]. Лише епідемія СНІДу і поява проектів з профілактики ВІЛ стали сприяти появі різних превентивних кампаній і освітніх проектів, спрямованих, в тому числі, і на попередження гомофобного насильства [8] .

Приклади фізичного та психічного насильства
«Смерть педерастів!» — гомофобне графіті в Белграді

Фізичне насильство по відношенню до ЛГБТ і осіб, які зараховують до них, може мати різні форми і, особливо у випадках потурання уряду або наявності антигомосексуальної державної політики, може призводити до тяжких тілесних ушкоджень.

Феномен, при якому лесбійки піддаються сексуальному насильству з метою «пізнання чоловіка» й «виправлення» таким чином, отримав назву «коригуючого зґвалтування». Особливу проблему коригуюче зґвалтування набуло в країнах Африки, і в першу чергу в ПАР. Нерідко після жорстокого зґвалтування жертві наносяться тілесні ушкодження, несумісні з життям.

Гомофобними мотивами виправдовуються також і жорстокі вбивства. При цьому жертва може навіть і не бути представником ЛГБТ, але бути зарахованою до таких. Наприклад, в травні 2013 року на ґрунті ненависті до геїв в Волгограді був жорстоко вбитий 23-річний Владислав Торновой[9]. У 2012 році в Іраку сталася низка вбивств молодих людей, які дотримуються культури емо. Відомі приклади вбивств ЛГБТ членами родини для «зняття ганьби з сім'ї». Такі злочини можуть розглядатися в якості так званих вбивств честі.

Фізичне насильство нерідко супроводжується також і психічним насильством. Найбільш чутливою групою до вербального насильства є молоді гомосексуали, що проходять фазу камінг-ауту. Нерідко пов'язані з цим образи і приниження відчуваються ними більш болісно, ніж фізичне насильство[10].

ООН відносить до насильства на ґрунті гомофобії також і примусове лікування в цілях «зміни» сексуальної орієнтації, анальний огляд чоловіків-геїв для «доказу» їх гомосексуальності, примусову стерилізацію трансгендерних осіб[1].

Законодавство
   Злочини на ґрунті гомофобії або трансфобії є злочинами ненависті
   Злочини на ґрунті гомофобії є злочинами ненависті

ЛГБТ-організації виступають за включення мотиву злочинів через ненависть до ЛГБТ в якості обтяжуючих обставин. Згідно з доповіддю, опублікованою HRC в 2009 році, 68 % американців виступають за законодавче зарахування злочинів на ґрунті ненависті до ЛГБТ в групу злочинів ненависті [7].

Пострадянський простір

Російськомовний аналог — термін «ремонт», яким позначається «фізична розправа над гомосексуалами з боку групи хуліганів гомофобів, зазвичай в місцях знайомств і на вечірках»[11]. Відповідно, нападники називаються «ремонтниками»[12][13].

Про цілеспрямовані напади на геїв і лесбійок в країнах колишнього СРСР свідчать різні автори. Так, російський історик і сексолог Лев Клейн пише:[13]

"Такі банди є і у нас, на жаргоні їх називають "ремонтниками ", і вони навіть користувалися подекуди підтримкою міліції. Так, в Москві міліція створила оперативний загін юних дружинників для боротьби з «гомосексуалістами», який довелося судити. Головним обвинувачуваним був 16-річний Діма Сорокін. Від виконання завдань хлопці перейшли до самостійних нападів з пограбуваннями та зґвалтуваннями. На чолі банди виявився один з тих, кого банда переслідувала. Цей студент-економіст, який став «гоміком» після того, як його зґвалтували в туалеті музею В. І. Леніна, деякий час сам практикував блакитний секс, а після нападу банди, приєднався до неї. Йому сподобалося, і незабаром він став ватажком. Закінчилося все арештом і судом (Айзенштадт, 1997). Але є банди, які діють і за власною ініціативою ".

У виданні українського правозахисного центру «Наш світ» докладно описується, як проходили переслідування і нападки:[12]

"Специфічним явищем був "ремонт «. В часи перебудови частина молоді сприйняла публікації про геїв і їхні проблеми вельми негативно, знайшовши в їх особі ворога, з яким слід було боротися. Зазвичай молодий симпатичний хлопець з групи „ремонтників“ використовувався в якості приманки, з'являючись в місцях зустрічей геїв. Жертву „підсадна качка“ приводив або в затишне місце неподалік, або на квартиру. В обох випадках там жертву чекала вся група. Після принижень, побиттів і грабунку гея відпускали, хоча в деяких випадках це могло закінчитися і гірше. Інші групи „ремонтників“ не утрудняли себе і таким сценарієм і приставали просто до всіх підозрілих („не так“ одягнений, сережка у вусі). Деякі представники кримінального світу спеціалізувалися на грабункуі геїв. Все починалося знову-таки зі знайомства. Коли ж гей приводив нового знайомого додому, той після статевого контакту (або без нього) грабував господаря. Розрахунок був на те, що жертва не піде в міліцію через страх перед кримінальним покаранням за гомосексуальності і тим, що ця сторона його життя набуде розголосу».

Автори видання стверджують, що «відомий тільки один випадок, коли міліція реально допомогла захистити гея, і безліч випадків, коли вона не захотіла втручатися або сама поступала з гомосексуалами абсолютно незаконним чином». Проте, там же підкреслюється, що «епоха масового „ремонту“ — переслідувань, побиттів і шантажу гомосексуалів — залишилася в минулому».

Див. також

Примітки
  1. Насильство на ґрунті гомофобії та трансфобії: Справочный материал. United Nations Free & Equal. Процитовано 2 січня 2015.
  2. Дискримінація ЛГБТ. Управління Верховного комісара ООН з прав людини. Процитовано 6 червня 2016.
  3. Керівні принципи по заохоченню і захисту здійснення всіх прав людини щодо лесбійок, геїв, бісексуалів, трансгендерних і інтерсексуальних людей. Рада Європейського Союзу. 24 червня 2013. Процитовано 8 червня 2016.
  4. Dobler, 2004.
  5. Gewalt gegen Schwule, +1991.
  6. Gewalt gegen Schwule und Lesben, 1996.
  7. HRC Report, 2009.
  8. Gewalt gegen Schwule, 1991.
  9. Officials Say Homophobia Motivated Murder in Russia (англ.). The New York Times. 12 травня 2013. Процитовано 2 січня 2015.
  10. Gewalt gegen Homosexuelle: Von wegen Toleranz (нім.). Süddeutsche Zeitung. 17 травня 2010. Процитовано 9 червня 2014.
  11. Дерягин Геннадій Борисович (доктор медичних наук, професор, завідувач кафедрою судової медицини й права СГМУ). Гомосексуалізм. Бісексуальність.
  12. А. Грибанов, Т. Данілевич та ін. Голубая книга. Положение геев и лесбиянок в Украине. // Региональный информационный и правозащитный Центр для геев и лесбиянок «Наш мир», 2000. Архів оригіналу за 22 травня 2010. Процитовано 5 серпня 2018.
  13. Л. Клейн. Другая любовь // СПб, 2000

Література

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.