Науменко В'ячеслав Григорович
В'ячеслав Григорович Науменко (25 лютого 1883 — 30 жовтня 1979) — бойовий офіцер, учасник Першої світової і Громадянської війни в рядах Білих армій. Дійсний член Головного управління козацьких військ Імперського міністерства окупованих східних територій ІІІ Райху. З 1920 по 1958 рік - військовий отаман Кубанського козачого війська в Зарубіжжі, докладав всі свої сили для збереження козацтва в еміграції.
| Науменко В'ячеслав Григорович | |
|---|---|
 | |
| Народився |
25 лютого 1883 Петровська, Слов'янський район |
| Помер |
30 жовтня 1979 (96 років) Нью-Йорк, штат Нью-Йорк, США |
| Діяльність | військовослужбовець |
| Alma mater | Миколаївське кавалерійське училищеd |
| Учасник | Перша світова війна, Перший Кубанський похід, Kuban Offensived, Battle of Tsaritsynd, Ulagay's Landingd і Битва під Каховкою |
| Суспільний стан | козаки |
| Військове звання | генерал-майор |
| Нагороди |
      |
Життєпис
- 25 лютого 1883 — народився у станиці Петровській Кубанської області.
- 1901 — закінчив Воронезький Михайлівський кадетський корпус
Служба в Російській імператорській армії
- 18 жовтня 1902 — отримав перше унтер-офіцерське звання.
- 21 січня 1903 - портупей-юнкер (юнкер, що фактично виконує обов'язки офіцера.
- 1903 — закінчив Миколаївське кавалерійське училище за 1 разрядом, отримав звання хорунжого, відправлений на службу до 1-го Полтавського козацького полку Кубанського козацького війська.
- 18 вересня 1904 - на «відмінно» закінчив стажування з саперної підривної справи і переведений до 5-ї сотні на посаду молодшого офіцера.
- 8 березня — 11 травня 1905 перебував у відрядженні в 2-му Кавказькому саперному батальйоні, де вивчав телеграфну справу.
- з 24 серпня до 6 листопада 1905 відряджений до Саратова.
- 3 січня 1906 — призначений завідувачем нестройовими нижніми чинами.
- жовтень-листопад 1906 - відряджений до Конвою імператорського намісника та Головнокомандувача на Кавказі графа Воронцова-Дашкова, якого супроводжував у його поїздках по Кавказу. Був премійований срібним бокалом с дарчим написом «За бездоганну службу».
- з 15 грудня 1906 — начальник полкової учбової команди.
- 1 червня 1907 — отримав чин сотника.
- 10 вересня 1907 — призначений на посаду полкового ад'ютанта 1-го Полтавського козацького полку Кубанського козацького війська.
- 14 жовтня 1909 - переведений до кадру 2-го Полтавського полку.
- 25 жовтня 1909 - відряджений до військового штабу Кубанського козацького війська.
- 1909 - безуспешна спроба вступу до Академії генерального штабу;
- 8 серпня 1910 - вдруге відряджений до Академії для іспитів.
- 5 жовтня 1910 - отримав чин підосавула, але до Академії не прийнятий за конкурсом.
- 20 жовтня 1910 - повернувся з відрядження до полку.
- 1914 — закінчив Миколаївську академію Генерального штабу за 1 разрядом та за відзнаки у науках нагороджений орденом Св. Станіслава 3 ступеня, зарахований до Генерального штабу за місцем служби — до штабу Кавказького військового округу.
- 22 липня 1914 — отримує призначення до 1-ї пільгової Кубанської дивізії (пізніше - 1-ша Кубанська козача дивізія (ЗСПР)) на посаду старшого ад'ютанта штабу дивізії.
Перша Світова війна
- 1 серпня 1914 — в штабі 1-ї Кубанської козацької дивізії, згодом - начальник штабу 4-ї Кубанської дивізії в чині військового старшини, потім - Начальник Польового штабу командувача козацькими війсками;
- 30 серпня 1914 — поранений в ногу в бою під Стриєм (Галичина), але лишився в строю.
- 9 лютого 1917 — призначений офіцером для доручень при штабі 31-го армійського корпусу.
- 2 серпня 1917 — отримав звання підполковника.
- 14 серпня 1917 — призначений на посаду старшого ад'ютанта відділення генерал-квартирмейстера штабу Особливої армії.
Кубань
- 28 жовтня 1917 — начальник Польового штабу військ Кубанської області[1]
- 22 лютого 1918 — склав грунтовну доповідь про оперативне положення, що складається на поточний момент. На підставі цього було прийняте рішення про евакуацію з Катеринодару Кубанського Військового уряду та Кубанської ради та похід на з'єднання з генералом Корніловим;
- 4 березня 1918 - отримав чин полковника, й подальша його військова служба тривала в лавах Добровольчої армії та Збройних сил Півдня Росії.
Громадянська війна
- участник 1-го Кубанского (Крижаного) походу Добровольчої армії.
- з 3 травня по 7 червня 1918 — виконував обов'язки начальника штабу Кубанського кінного загону та козацької бригади генерала Покровського.
- 8 червня 1918 — призначений командиром 1-го Кубанського полку[2], на чолі якого 2 серпня 1918 брав участь у визволенні кубанської столиці Катеринодару[3].
- вересень 1918 — призначений командиром 1-ї кінної бригади у 1-й кінній дивізії барона Врангеля з переводом на Армавірській напрям.
- 8 листопада 1918 — за бойові відзнаки представлений Врангелем до чину генерал-майора;[4]
- 19 листопада 1918 — призначений членом Кубанського крайового уряду з військових справ.
- 1 лютого 1919 — обраний похідним отаманом Кубанського козацького війська.
- У вересні 1919 — під тиском «самостійників» з уряду П. Кургановського та загостренням політичної боротьби між керівництвом Добровольчої армії та проукраїнської частини Кубанської Ради, пішов у відставку з цих посад і перейшов до резерву ЗСПР.
- з 14 вересня до 11 жовтня 1919 — командир 2-го Кубанського корпусу (змінив на цій посаді генерала Улагая);[5]
- 11 жовтня 1919 — евакуйований з Сочі до Криму до Російської армії генерала Врангеля.
- В квітні 1920 — брав участь в десанті на Тамань під керівництвом генерал Улагай.
- з 27 липня до 24 серпня 1920 — Командир 1-ї кавалерійської дивізії Російської армії в Криму.
- з 09 вересня до 1 жовтня 1920 — Командир Кінної групи (після загибелі генерала Бабієва)
- 3 жовтня 1920 — поранений під час Задніпровської операції, здав командування генералу Чеснакову.
Еміграція
- Емігрував з козацькими частинами з Криму до острову Лемнос (Греція), де був обраний отаманом Кубанського козацького війська. Згодом перебрався до Сербії.
- з 1920 до 1958 (38 років) перебував на посаді Військового отамана в Зарубіжжі.
- 1943 — ще перебуваючи в Бєлграді почав співпрацювати зі спецслужбами ІІІ Райху.
- 1944 — виїхав до Німеччини, працював у Головному управлінні козацьких військ вермахту, а пізніше приєднався до Комітету визволення народів Росії генерала Власова. Наприкінці року переїхав до Південного Тиролю (Північна Італія), де змушений був здатися американцям. Через певний час був звільнений й відправився до родини у містечко Кемптен (Баварія). Розслідування його діяльності в Югославії під час німецької окупації та роботи в Головному управлінні козацьких військ в Берліні тривало кілька місяців. Дізнання не встановило складу злочину в його діях і він отримав дозвіл на виїзд до США.
- 1949 — прибува пароплавом до США, привіз із собою регалії Кубанського козацького війська та козацький архів. Оселився біля Нью-Йорку.
- 1958 — склав з себе повноваження отамана, займався дослідженнями історії Кубанського козацького війська.
- 30 жовтня 1979 — помер у будинку для літніх людей, який утримувався Толстовським фондом біля Нью-Йорку, США. Похований на цвинтарі Успенського жіночого Новодівєєвського монастиря у Нанует, Нью-Йорк.
Посилання
- Виконував обов'язки начальника Польового штабу військ Кубанської області до з'єднання з Добровольчою армією генерала Корнілова. За цей короткий час змінилося чотири командувача Кубанською армією, й на начальнику штабу лежала вся тяжкість оперативних бойових дій. О. П. Філімонов.
- 2-й Кубанський похід Добровольчої армії закінчився визволенням значної частини території Кубані та взяттям Катеринодару, велика заслуга в цьому козаків 1-го Кубанського полку та особисто В. Г. Науменка.
- Згодом 1-й Кубанський полк був перейменований у Корніловський саме за ініціативою В. Г. Науменка. Після визволення Ставрополя партизанами полковника А. Г. Шкуро, з козаків Лабинського відділу Кубанського війська був сформирований 1-й Кубанський полк (згідно з попередньою системою територіального комплектування). Таким чином, у Добровольчій армії стало одразу два полки, одинакових за назвою та номером. Через це полковник Науменко подав рапорт командувачу Добровольчої армії генерал-лейтенанту А. І. Денікіну про перейменування свого полку на Корніловський на честь «национального русского героя генерала Лавра Георгійовича Корнілова». Денікін рапорт затвердив.
- З поміткою: «…З двох командирів бригад я мав прекрасного помічника в особі командира 1-ї бригади генерального штабу полковника Науменка, хороброго та спроможного офіцера…».Врангель
- Після підкорення Царіцина — «Червоного Вердена», де була розбита 10-та радянська армія, генерал Улагай наприкінці жовтня 1919 року відмовився від командування 2-м Кубанським корпусом та здав його генералу Науменку
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.