Національна іранська нафтова компанія

1901 року Мозаффар ед-Дін-шах надав британському підприємцю Вільяму д'Арсі концесію на пошук нафти, природного газу, асфальту й бітуму по всій країні, виключаючи п'ять північних областей і провінцій, що межували з Росією[5]. Перше нафтове родовище в Ірані (та на всьому Близькому Сході) було відкрито у травні 1908 року, коли британці вже збирались припинити роботи в країні[6][7]

У квітні 1909 року було засновано Англо-перську нафтову компанію (АПНК). Влітку 1914 за наполяганням Вінстона Черчилля, який на той час був першим лордом Адміралтейства. Уряд Великої Британії став основним акціонером АПНК[8]. 1923 року компанія придбала ексклюзивні права на розробку нафти в Ірані[9].

27 листопада 1932 року міністерство фінансів Ірану денонсувало концесію. У квітні 1933 року в результаті тиску Реза Шах Пахлаві розпорядився підписати нову концесійну угоду до 31 грудня 1993 року, в результаті якої АПНК зміцнила своє монопольне право на розробку нафтових родовищ на південному заході Ірану[10].

1935 року АПНК була перейменована на Англо-іранську нафтову компанію (АІНК). 1950 року акціонерами АІНК були: уряд Великої Британії (56 %), «Burma Oil Company» (22 %), приватні інвестори (22 %)[11].

Навесні 1951 року після масових демонстрацій і страйків іранців на користь націоналізації нафтової промисловості країни й ліквідації концесії АІНК парламент Ірану ухвалив закони про націоналізацію нафтової промисловості країни шляхом передачі всіх активів АІНК на користь NIOC, яку було засновано 1948 року[12]. АІНК відкликала весь свій менеджмент та інженерно-технічний персонал, а також ініціювала серед компаній-учасниць нафтового картелю (Exxon, Gulf Oil, Texaco, Mobil, Chevron, Royal Dutch Shell — так звані «Сім сестер») загальне ембарго на імпорт іранської нафти[13]. Уряд Великої Британії, що був основним акціонером АІНК, здійснив спробу оскаржити націоналізацію в міжнародному суді в Гаазі[14] і спільно з Вашингтоном організував економічну блокаду Ірану.

У серпні 1953 року на тлі економічної кризи та послаблення внутрішньополітичних позицій уряду Мосаддика спецслужби Британії та США організували державний переворот в Ірані, насильницьке усунення прем'єр-міністра Мосаддика від влади (так звана «Операція Аякс») й повернення до країни шаха Мохаммеда Рези Пахлаві[15]. 9 квітня 1954 року в Лондоні було підписано меморандум про взаєморозуміння щодо утворення міжнародного консорціуму «Iranian Oil Participants Ltd.» («IOP») для розробки родовищ іранської нафти. Відповідно до меморандуму долі в консорціумі були розподілені таким чином: 40 % в консорціумі отримала АІНК, 40 % — п'ятірка американських нафтових компаній (Gulf Oil, Socal, Esso, Socony, Texaco), 14 % — англо-голландська компанія Shell, 6 % — французька компанія Compagnie Francaise de Petroles[16]. Від того моменту за NIOC залишалось керівництво родовищем «Naft-e šāh» і НПЗ «Kermānšāh», а також розподільна мережа всередині країни[17].

1 листопада 1954 року АІНК була перейменована на «British Petroleum Company». «IOP» продовжував діяльність до Ісламської революції 1979 року. Новий режим аятоли Хомейні конфіскував усю власність консорціуму в Ірані. Після запровадження американських санкцій Іран офіційно відмовився від експорту нафти до США. Однак неофіційно торгівля тривала за посередництва швейцарського нафтотрейдера Marc Rich + Co.

Схема нафтогазової промисловості Ірану на 2004 рік, ЦРУ

Станом на 2008 до сфери діяльності NIOC входили такі родовища:

• Фердоус
• Азадеган
• Південний Парс
• Даште-Абадан
• Ахваз
• Марун
• Ядаваран
• Лулу-Есфандіар
• Агаджарі
• Догонбедан
• Бібе-Хекіме
• Кушк
• Кіш
• Гольшан
• Пазанун
• Північний Парс
• Табнак
• Хангіран
• Кенган

• Офіційна сторінка (англ.)
• Деніел Амманн. Нафтовий король. Таємне життя Марка Річа = Daniel Ammann. The King of Oil: The Secret Lives of Marc Rich.. — М. : Альпина Нон-фикшн, 2018. — 236 p. — ISBN 978-5-9614-6391-0.
• IRAN / US EIA — Управління енергетичної інформації міністерства енергетики США, 4 травня 2017 (англ.)
• Iran Oil & Gas Resources