Національний університет оборони України імені Івана Черняховського

Будинок артилерійського училища

Курсанти НУОУ марширують на параді на честь Дня незалежності у 2017 році

Історія становлення та розвитку Національного університету оборони України починається з відкриття у м. Києві у 1914 році Другого Київського військового піхотного та Миколаївського артилерійського училищ. Місто Київ не випадково було вибране для розміщення додатково ще двох військових училищ. У розпорядженні військового відомства в межах Київського Володимирського кадетського корпусу знаходилась значна вільна ділянка землі, яку у 1913 році було вирішено відвести для будівництва приміщень для Другого Київського військового піхотного училища та Миколаївського артилерійського училища. Головний корпус Національного університету оборони України імені Івана Черняховського розташовується в приміщенні головного корпусу Другого Київського військового піхотного училища (1914–1918 роки). Для потреб розбудови нового навчального закладу у 1914 році було відведено 18 десятин землі у так званому «Кадетському гаю», що дало змогу створити найбільший в імперії навчальний полігон для стрільб. Перший набір до училища (180 юнкерів) відбувся 15 жовтня 1915 року. До завершення будівництва головного навчального корпусу юнкери розміщувалися в казармах поряд з ним. Навчання у новій будівлі училища розпочалося у березні 1917 року. 17 серпня 1918 року законом Ради міністрів Української Держави ВНЗ реорганізовано в Київський державний український університет і переведено в приміщення Миколаївського артилерійського училища. У 1919 році на базі містечка колишнього Миколаївського юнкерського училища були створені Перші артилерійські курси для підготовки командного складу для Робі́тничо-Селя́нської Черво́ної А́рмії (РСЧА, РККА). Далі 16 червня 1920 року наказом по Південно-Західному фронту курси отримують назву Четверті Київські артилерійські курси[1].

Історичний шлях Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.

• 1914–1917 рр. — Миколаївське артилерійське і Друге Київське військове піхотне училища.
• 1917—1919 рр. — Київський державний український університет.
• 1919–1920 рр. — Перші артилерійські курси для підготовки командного складу для Української Радянської Червоної Армії.
• 1918—1951 рр. — Київське військове піхотне училище ім. робітників Червоного Замоскворіччя
• 1920—1935 рр.—  Четверті Київські артилерійські курси.
• 1935—1937 рр. — Перша Київська артилерійська школа[2].
• 1937—1958 рр. — Перше Київське артилерійське училище[3]. Указами Президії Верховної Ради СРСР 22 лютого 1941 року училищу було надано ім'я С. М. Кірова також училище було нагороджене Орденом Червоного Прапора[4].
• У часи Великої Вітчизняної війни в липні 1941 року училище було передислоковане до Красноярська (Росія) та повернулось до Києва тільки у вересні 1944 р.
• У часи Великої Вітчизняної війни в липні 1941 року Київське військове піхотне училище ім. робітників Червоного Замоскворіччя було передислоковане до Ачинська (Росія) та повернулось до Києва тільки у вересні 1944 р.
• У 1946 році при виконанні постанови Ради Міністрів СРСР № 1532-680СС і наказу Міністра Збройних Сил Радянського Союзу № 030 від 18.07.1946 року, на основі існуючих в СРСР з 1937 року, в системі Міністерства просвіти спеціальних артилерійських шкіл на 1 вересня 1946 року було сформовано 10 артилерійських підготовчих училищ, підлеглих спеціально створеному Управлінню підготовчих училищ (під командуванням генерал-лейтенанта Каріофіллі Г. С.) в апараті Командуючого артилерією Радянської Армії. Одним за таких училищ стало Київське артилерійське підготовче училище (КАПУ). В оголошені на прийом в 8-9 класи Училища писалось: — «Артилерійське підготовче училище має намір дати вихованцям загальну закінчену середню освіту і підготувати їх для вступу в артилерійські Училища. Вихованці, які успішно закінчили училище в обов'язковому порядку направлялися в Артилерійські училища Радянської Армії» Така дія підтверджувалась письмовою згодою батьків, при цьому затверджувалась місцевими органами влади. Абітурієнти складали вступні іспити з математики і російської мови, тестувалися медичною та мандатною комісіями. Перевага надавалась юнакам, батьки котрих загинули під час другої світової війни, військовослужбовцям, а також відмінникам в навчанні.
• 1958-1974 рр. — Київське вище артилерійське інженерне ордена Леніна Червонопрапорне училище ім. С. М. Кірова ППО Сухопутних віськ СРСР (КВАІУ). На вулиці Пархоменка, 21 була розташована філія — Іноземний факультет КВІАУ та технічна база. В другій половині 1970-х років вони стали базою для новоствореного Київського вищого зенітно-ракетного інженерного училища (КВЗРІУ)
• 1974—1977 рр. — Філія ППО Сухопутних військ Воєнної артилерійської академії ім. М. І. Калініна.
• 1977—1986 рр. — Військова академія військової ППО імені Маршала Радянського Союзу Василевського О. М.
• 1986—1992 рр. — ВА ППО СВ.
• 1992—1999 рр. — на навчальній базі КВЗРІУ[5] та КВТІУ[6] створено Українську військово-медичну академію та Київський інститут сухопутних військ[7].
• 1992—1999 рр. — Академія Збройних Сил України.
• 1999—2008 рр.—  Національна академія оборони України[8].
• 1999—2002 рр. — до складу академії входить Військовий інститут керівного інженерного складу[9]
• 2001 — розпочата програма підготовки офіцерів запасу.
• 2008 — 2013 — Національний університет оборони України[10][11].
• 2013 — наш час — Національний університет оборони України імені Івана Черняховського[12].

• Управління університету.
• Начальник Національного університету оборони України.
• Заступники начальника університету.
• Науково-методичний центр (організації освітньої діяльності).
• Науково-методичний центр (організації наукової і науково-технічної діяльності).
• Адміністративне управління.
• Відділ міжнародного військового співробітництва.
• Фінансово-економічне управління.
• Відділ захисту інформації та криптології.
• Відділ морально-психологічного забезпечення.
• Управління персоналу.
• Редакційно-видавничий відділ.
• Юридичний відділ.
• Відділ зв'язку та інформаційних систем.
• Служба пожежної безпеки.
• Медична служба.
• Служба охорони праці.
• Відділ служби військ.
• Відділ озброєння.
• Відділ тилового забезпечення.
• Відділ експлуатації та ремонту фондів.

1. Генерал-лейтенант Борискін Валентин Данилович (1992—1997)
2. Генерал-лейтенант Романенко Олег Петрович (1997—1999)
3. Генерал-полковник Палій Віктор Миколайович (1999—2000)
4. Генерал-полковник Толубко Володимир Борисович (2000—2005)
5. Генерал армії України Радецький Віталій Григорович (2005—2010)
6. Генерал-лейтенант Телелим Василь Максимович (2010—2016)
7. Генерал-полковник Воробйов Генадій Петрович (2016—2017)
8. Генерал-лейтенант Сиротенко Анатолій Миколайович (2017-)[16]

• Кивлюк Володимир Семенович (1947) — генерал-лейтенант, кандидат економічних наук, доцент, професор кафедри тилового забезпечення інституту забезпечення і логістики Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.

Див. також: Випускники Національного університету оборони України імені Івана Черняховського

З серпня 1949 по квітень 1951 року — начальник  Київського піхотного училища ім. Робітників Червоного Замоскворіччя генерал-лейтенант Іван Михайлович Пузіков

4 грудня 2014 року на території університету відкрили стелу на честь захисників України в Російсько-українській війні 2014 року. Пам'ятний знак відкрили слухачі університету — учасники АТО: командир 25-ї окремої повітрянодесантної бригади полковник Юрій Содоль і командир роти спецпризначення підполковник Олексій Пугачов.[17]

• Військова академія (м. Одеса).
• Академія військово-морських сил імені П. С. Нахімова
• Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
• Житомирський військовий інститут імені С. П. Корольова.
• Харківський національний університет повітряних сил імені Івана Кожедуба.
• Полтавський військовий інститут зв'язку.
• Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
• Усі військові навчальні заклади України.

• Національний університет оборони України імені Івана Черняховського.
• Центр імітаційного моделювання Національного університету оборони України імені Івана Черняховського.
• Освітній портал^{[недоступне посилання з листопадаа 2019]}.
• Університет Крок.
• Збірник наукових праць центру воєнно-стратегічних досліджень НУОУ.

• История Киевского высшего зенитного инженерного ракетного училища / Под ред. С. М. Ялового и др. — К. : КВЗРИО, 1979. — 148 с.