Нестор Кіршнер

Не́стор Кі́ршнер (ісп. Néstor Kirchner; нар. 25 лютого 1950, Ріо-Гальєгос пом. 27 жовтня 2010, Ель Калафате) — президент Аргентини у 2003–2007 роках. За поглядами поділяв ідеї перонізму та соціалізму. До обрання на президентську посаду був губернатором провінції Санта-Крус з 1991 по 2003 та мером міста Ріо-Гальєгос з 1987 по 1991 роки. З 2009 року і до смерті був депутатом аргентинського парламенту.

Нестор Кіршнер
Néstor Kirchner
ісп. Néstor Kirchner
Нестор Кіршнер
Néstor Kirchner
Президент Аргентини
25 травня 2003  10 грудня 2007
Віцепрезидент Даніель Скіолі
Попередник Едуардо Дуальде
Наступник Крістіна Фернандес де Кіршнер
Депутат
10 грудня 1991  24 травня 2003
Губернатор провінції Санта-Крус
10 грудня 2009  27 жовтня 2010
Попередник Ектор Марселіно Гарсія
Наступник Ектор Ікасурьяга
Мер Ріо-Гальєгоса
10 грудня 1987  10 грудня 1991
Попередник Хорхе Марсело Сепернік
Наступник Альфредо Ансельмо Мартінес
Народився 25 лютого 1950(1950-02-25)[1][2][…]
Ріо-Гальєгос, Аргентина
Помер 27 жовтня 2010(2010-10-27)[3][1][…] (60 років)
Ель-Калафате, Санта-Крус, Аргентина
Похований
Mausoleum of Néstor Kirchnerd[4] : 
Відомий як адвокат, політик
Країна Аргентина[5]
Освіта Національний університет Ла-Плати (1976)
Політична партія Хустисіалістська
Фронт за перемогу
У шлюбі з Крістіна Фернандес
Діти Максімо і Флоренсія
Професія адвокат
Релігія християнство
Нагороди

honorary doctor of the Fudan Universityd (2004)

Підпис
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах

Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Народився 25 лютого 1950 року в Ріо-Гальєгос (Патагонія, Аргентина) у родині емігрантів. Батько швейцарець, був першим зубним техніком в Ріо-Гальєгосі, підробляв на пошті телефоністом, де познайомився з напівчилійкою-напівхорваткою Марією Хуаною Остоїч, з якою невдовзі одружився. У них народилось три дитини — Алісія (майбутня міністр соціального розвитку), Нестор (майбутній президент Аргентини) і Марія Крістіна (у майбутньому стала фармацевтом).

Нестор у 1976 році закінчив Національний університет в Ла-Платі, отримавши диплом юриста. У 1975 одружився з однокурсницею Крістіною Фернандес. Після закінчення навчання повернувся до рідного міста та зайнявся адвокатською практикою. За часів військової диктатури йому доводилось часто переховуватись від влади у своїх друзів. Одного разу його заарештували, але за три дні відпустили.

У 1982 році він почав працювати в адміністрації провінції Санта-Крус, у 1987 році він очолив адміністрацію рідного міста, а у 1991 році став губернатором провінції Санта-Крус.

Здобув перемогу на виборах 2003 року над екс-президентом Аргентини Карлосом Менемом.

Президентство

Кіршнер прийняв бідну країну, де вирувала економічна криза. Аргентина — країна, яка була колись на одному рівні з розвиненими країнами Європи, виявилась охопленою економічними проблемами, боргами та корупцією.

Невдовзі після приходу до влади Кіршнер здійснив зміни в аргентинському Верховному суді. Він звинуватив деяких суддів у хабарництві і здійснив тиск на них, щоб вони пішли у відставку, також сприяючи усуненню двох інших. Замість більшості правих та консервативних суддів, він призначив нових, хто був за ідеологією ближче до нього, включаючи двох жінок (одна з них — загальновизнаний атеїст). Кіршнер також відправив у відставку багатьох генералів та адміралів, репутація яких була заплямована злочинами «брудної війни».

Кіршнер розсекретив архіви спецслужб, в яких містились відомості про нацистських військових злочинців, які знайшли притулок у країні після Другої світової війни. Також було скасовано амністію військовим, які скоїли жахливі злочини у 19761983 роках. Нестор Кіршнер відновив виплату зовнішнього боргу країни, вивів країну з «темної смуги» в історії.

У зовнішній політиці був прибічником «виважених» відносин з США, продовжив діалог з Великою Британією з питання Фолклендських островів, був прибічником потеплішання і стабілізації у стосунках з Альбіоном. Відносини з Європою за президентства Кіршнера стали прохолоднішими, Аргентина не погоджувалась із позицією ЄС у СОТ. Відводив центральну роль у розв'язанні міжнародних проблем Організації Об'єднаних Націй. Був противником розширення Ради безпеки ООН за рахунок Німеччини, Японії, Індії та Бразилії. Велику увагу Кіршнер приділяв боротьбі з тероризмом, виступив із засудженням терактів у Росії. Прихильник участі Аргентини у миротворчих операціях ООН (направив у «гарячі точки» 653 миротворців). Підтримував роззброєння й політику нерозповсюдження ядерної зброї. Засудив військову операцію НАТО в Іраку, вважаючи, що головну роль у врегулюванні конфлікту має відігравати ООН. Засуджував як палестинців, так і ізраїльтян у близькосхідному конфлікті. Був противником блокади Куби американцями.

Партія Кіршнера «Фронт за перемогу» виграла парламентські вибори 2005 року (набрала понад 40% голосів виборців).

Однак у 2007 році він заявив, що не буде балотуватись на пост президента Аргентини, незважаючи на підтримку понад 60% населення країни. Пішов у відставку з посту президента країни 28 жовтня 2007 року у зв'язку з обранням нового президента — його дружини Крістіни Кіршнер.

Критика

Незважаючи на високу народну підтримку, його критикували деякі журналісти й політологи. Вони звинувачували Нестора у зловживанні владою та зайвій централізації влади.

Після президентства

Після відставки він залишався впливовою постаттю «при буенос-айреському» дворі. 3 грудня 2009 року був обраний депутатом Національного конгресу. 7 лютого 2010 року у Нестора Кіршнера сталось блокування сонної артерії. Його було екстрено госпіталізовано та прооперовано.

У травні 2010 року Нестора Кіршнера було обрано генеральним секретарем Союзу південноамериканських націй на надзвичайному саміті цієї організації в аргентинському місті Кампана[6]. Як парламентар він разом із дружиною-президентом активно підтримував закон про легалізацію одностатевих шлюбів[7].

Помер 27 жовтня 2010 року у лікарні міста Ель-Калафате, провінція Санта-Крус. Похований у рідному місті Ріо-Гальєгос на півдні країни. Поховальну процесію очолювала його вдова, яку супроводжували кілька тисяч чоловік. У Бразилії та Венесуелі було оголошено триденний траур[8].

Примітки

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.