Нижнє Болотне

Розташоване біля підніжжя невеликих підвищень Городище та Горбок. Воно входить до складу Вільхівської сільської ради і в ньому проживає 1400 українців греко-католицького віросповідання, які займаються землеробством та скотарством.

Ось як описує своє рідне село Нижнє Болотне письменник, уродженець села о. Ю. Станинець у своєму романі «Сусіди»: «З обіймів дубових та грабових лісів, оббігаючи круті гірські схили серпантинами, дорога спускається у розвір сонятини і поважною ходою простує селом… Серед села чененик перескакує рінистий потічок і утворюючи перед сільською хатою-хижею велику трикутну площу, роздвоюється. Правим рукавом, лишаючи за собою вікнасту школу та довгі ряди хат і подубонівши дубовим мостом через річку Шардик, стрілою мчить у Великий Раковець, на ходу кланяючись розсілим копицям сіна, що встигли уже залягти широкі поля сінокосів. Лівим — уздовж потічка наближається до помпезної кам'яної церкви, яка у вінку старезних лип гріє на сонці височезні стіни, зморожені жаром білобляшаного даху, дрімає шпилястою вежею. Сахнувшись чорної дубової церковної огорожі, дорога врізається у глибокий вимитий протягом віків яр. Ним по кожній сльоті чи наглій петрівковій зливі збігають з Городищя води. Та надмір вод особливо відчувається за селом, де обабіч ґрунтівки чекають своєї пори тучні од частих заливів сітникові трави.» Саме так виглядало село в першій половині минулого століття.

Перша згадка про Нижній Шард (початкова назва села) датується 1351 роком. Відомості про це взяті із праці Дезидерія Чакія, яка побачила світ в Будапешті у 1890 році.

Однак є припущення, що поселення в цій місцевості виникло раніше, на межі XI—XII століть. Зокрема згадують, що перед приходом монголо-татар тут, на узгір'ї Городище була побудована фортеця, з якої був стратегічний вид на Боржавську долину. З цієї висоти, як на долоні, видно села Великий Раковець, Білки, Імстичево, В. Розтоку, М. Розтоку, Осій, Ільницю, Греблю, Лозу, Вільхівку, Заріччя, Сільце. Жителі села на околиці в лісі спорудили тимчасові помешкання (місцевість дістала назву Новоселиця), де перечекали хід монголо-татар, які спалили і пограбували будинки. Пізніше мешканців Новоселиці скосила чума. За розповідями старших мешканців по селу ходила якась «умітка», яка заглядала у вікно хати і до ранку всі в ній помирали. Ті, що вижили, залишили домівки і оселились в долині, де розташоване сучасне село. На старому місці залишились три хати.

До 14.-15. століть село згадувалося як Sárad Sart, Sarayd, Saroydg.

Село було власністю родини Перені що доглядало за виноградниками.

Назва Шард походить від річки Шардик, яка несе свої води біля східної частини села. Те місце, звідки брала свій початок річка, шумів праліс і була неосвоєна земля. Пізніше угорці перейменували село на Алшошарад. У 1945 році радянська влада механічно зробила переклад назви Алшошарад на Нижнє Болотне. Довідкою обласного державного архіву засвідчено, що с. Нижній Шард Іршавського округу перейменоване на Нижнє Болотне Указом Президії Верховної Ради УРСР від 26 червня 1947 року. Первинні документи (рішення зборів громадян, сільради, райвиконкому) про перейменування села — відсутні.

Цікаві відомості про історію села Нижній Шард містить «Шкільна хроніка» 1921—1939 років (цитую відомості з «Хроніки школи» та свідчень старожилів села, які зібрала протягом 1994—2000 років (Марканич В. В., вчитель Н. Болотнянської школи). Населення Нижнього Шарду на початку XX століття становили 95 % українці (русини греко-католицького віросповідання)і 5 % — юдеї. У ХХ столітті в селі діяла кооперативна лавка та завод із переробки шкіри. У селі завжди була церковно-приходська школа. Перша дерев'яна школа, згадується в «Хроніці», знаходилася у південно-західній частині села. Після переселення із Новоселиці на сьогоднішнє місце, біля церкви, у центрі села була побудована дерев'яна школа. У ній навчали такі вчителі: Іван Калинеч (1860—1882), Іван Бумбак (1883—1885), Іван Шимон(1885—1887), Іван Цібеленко (1887—1894), Юлій Гаджега(1891—1895), Н. Цімбалинець (1896—1898), Антол Павук (1899—1909), Андрей Шимон (1910—1912). У 1912 році, за час роботи вчителя А. Шимона, на місці старої дерев'яної школи була побудована школа з твердого матеріалу, яка мала два класних приміщення та кімнату для вчителя.

У 2002 році село відзначилося подіями пов'язаними з об'явленням Матері Божої в урочищі Джублик двом дівчаткам з Нижнього Болотного — Альоні Куруц та Мар'яні Кобаль. На даний час це місце визнано місцем відпусту та молитви і сюди з'їжджаються тисячі паломників з України та цілого світу, щоби помолитися до Богородиці.[2]

Церква св. арх. Михайла. 1864.

В 1751 р. в селі стояла дерев'яна церква в доброму стані, прикрашена 5 образами апостолів на полотні. В 1775 р. згадано дерев'яну церкву, збудовану парохіянами 1761 р. В 1847 р., незадовго перед зведенням у селі великої мурованої церкви, знову згадується дерев'яна церква, місце якої позначене зараз хрестом.

Церкву повернуто греко-католикам у 1991 р. При південному вході влаштовано дерев'яний ґанок, збудований з традиційними профільованими стовпчиками та увінчаний кованим хрестом. Іконопис та настінне малювання поновлено, а іконостас — старий. На зворотному боці ікони Христа Вседержителя напис угорською повідомляє, що іконостас виготовили у 1904 р. місцевий різьбяр Василь Погоріляк, золотар Антон Новаковський, церковні художники…Адар Ґейза та Мор Ґолдберґер за єпископства Юлія Фірцака, архідиякона Івана Рабара старшого, благочинного Миколи Гаджеґи, священика Михайла Шуби, дяка Антона Паука, кураторів Івана Станинця та Василя Боршоша, церківника Михайла Федорана (?). Із записів дяка Михайла Кобрина у книзі відомо, що 1 червня 1916 року реквізували на військові потреби чотири дзвони із п'яти. Після війни громада купила три дзвони за 51 тисячу чеських корон, але в 1944 р. угорці знову реквізували три дзвони з вежі церкви. Залишився один дзвін у окремій дзвіниці. Зараз у двоярусній каркасній дзвіниці — три дзвони, найбільший з яких виготовив Р. Маноушек у 1924 р.

Є записи і з радянського періоду. У жовтні 1948 р. з села було вигнано священика (очевидно, йдеться про закриття греко-католицьких храмів). У 1949 р. на Новий рік з церкви вкрали дві пари риз. 1962 р. в неділю Мироносиць, вночі було звалено два хрести в сусідньому селі Шардик і хрест на ріці. Люди знову поставили хрести, але влада переслідувала не тих хто валив хрести, а тих хто ставив. На Великдень 1963 р. виповнився 61 рік, як Михайло Кобрин співав у крилося і 43 роки його дякування.

Великий ремонт храму тривав з 1961 ро 1969 рік. Світло завели у 1964 р. У 1966 поставили довкола кладовища дротяну огорожу. У 1968 р. сильний вітер зірвав бляху з вежі, ремонт провів мукачівський майстер Ілько Бейла. У 1969 р. встановили в церкві нові вікна, а місцеві майстри вкрили підлогу плиткою. Усіма цими роботами керував касир Михайло Чийпеш.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1107 осіб, з яких 543 чоловіки та 564 жінки.[3]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1278 осіб.[4]

• Парафіяльний храм Архістратига Михаїла.
• Дзвіниця, у якій знаходиться один із найбільших дзвонів Закарпаття
• Літня відкрита церква Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці.
• Чоловічий монастир Собору Пресвятої Богородиці з каплицею Серця Христового.
• Жіночий монастир Собору Пресвятої Богородиці з каплицею Пресвятої Родини.
• Дім для паломників з каплицею св. Івана Хрестителя.
• Чудотворне джерело з каплицею Богородиці.
• Синагога.
• Пам'ятний знак-хрест на честь виходу з підпілля Української греко-католицької церкви, встановлений у центрі села, на місці, де колись стояла дерев'яна церква.

Про Нижнє Болотне є написано роман «Сусіди», в основу якого лягли події із життя цього закарпатського села 1910—1920 років, його побут, звичаї, соціально-економічні й національні суперечності. Це реалістичні картини історії Боржавської долини. Написаний уродженцем села о. Ю. Станинцем у 1935—1941 роках. Це перший соціально — побутовий роман в закарпатоукраїнській літературі. Він також є неабияким ідейно-естетичним набутком української культури. Про село є написино також багато віршів, статей, легенд, більшість з них написав Ю. Станинець, але є також написані іншими жителями села.

Народилися

• о. Юрій Станинець (1906—1994) — греко-католицький священик, письменник, депутат Сойму Карпатської України. Похований на цвинтарі с. Нижнє Болотне.
• Дочинець Іван Юрійович (1932–2004) — український педагог, почесний громадянин Хуста.
• Керечанин Василь Михайлович (1925—2005) — відомий культурний діяч, науковець, кандидат історичних наук. З 1947 року п'ятнадцять років працював на посаді завідувача Іршавського районного відділу культури, обирався депутатом, головою депутатської комісії з питань культури і освіти, де докладав чимало зусиль до організації та налагодження діяльності мережі культурно — освітніх та навчальних закладів, розвитку художньої самодіяльності, виховання кадрів у гуманітарній сфері. Завдяки його сприянню на Іршавщині успішно працювали такі відомі в області ансамблі пісні й танцю, як «Боржава», «Виноградар», «Шахтар» та інші. Два роки (1962—1964) Василь Керечанин навчався в Київській вищій партійній школі, після закінчення якої захистив кандидатську дисертацію та впродовж шести років працював начальником управління культури Закарпатського обласного виконавчого комітету. Протягом 1983—1989 років перебував на посаді старшого наукового співробітника Інституту соціальних і економічних проблем зарубіжних країн Академії наук України, видав ряд фундаментальних публікацій у пресі та наукових збірниках. У 1989 році Василь Михайлович Керечанин рішенням облвиконкому був затверджений головою редакційної колегії та керівником робочої пошукової групи редколегії Книги Пам'яті Закарпатської області. Ці відповідальні обов'язки активно та сумлінно виконував впродовж шістнадцяти років. Василь Михайлович Керечанин помер 9 квітня 2005 року. На ниві культури і науки він впродовж шестидесятирічного трудового періоду був надзвичайно сумлінним, невтомним трудівником, умілим організатором, справжнім патріотом рідного краю і залишив помітний слід в його історії. Похований на цвинтарі с. Нижнє Болотне.
• Станинець Михайло Юрійович — науковець, доктор медичних наук працював у м. Прага (Чехія)
• Данилаш Михайло Михайлович — доктор медичних наук, лікар санаторію «Сонячне Закарпаття».

Люди, пов'язані з історією села

• Йосиф Тереля — український містик, мученик, письменник, греко-католицький дисидент, художник, політімігрант з СРСР, який просив у заповіті, щоб його тлінні останки спочивали у рідній Карпатській землі в селі Нижнє Болотне Іршавського району біля місця об'явлення Матері Божої.

• Іршавщина: фотосвітлини, історія
• Нижньоболотнянська ЗОШ І-ІІ ступенів
• Нижньоболотнівський дошкільний навчальний заклад
• Урочище Джублик (Монастир Пресвятої Марії) (с. Нижнє Болотне, Закарпатська обл.): карта, фото, опис
• Про Джублик