Станинець Юрій Іванович

Юрій Іванович Станинець народився 5 вересня 1906 у с. Нижній Шард (тепер — Нижнє Болотне Іршавського району Закарпатської області) у родині селян. Батько, Іван Станинець, 25 років обирався старостою села і очолював церковну громаду.

Початкову освіту здобув у церковній народній школі у рідному селі та в школі у с. Доробратово. У 1918–1919 роках навчався у горожанській школі у Виноградові. Угорської мови він не розумів, хоча вмів писати, і лише хабар від батька врятувало його від провалу на іспиті. Подальшому навчанню завадила суперечка Чехо-Словаччини та Угорщини за Закарпаття.

У 1920–1926 роках навчався у Берегівській руській (українській) гімназії. На цей час припадають перші друковані краєзнавстві та фольклорні розвідки, переважно про рідне село.

У 1926 році батько його записав до Ужгородської греко-католицької духовної семінарії, яку Юрій Станинець закінчив 1930 року.

27 липня 1930 року він був висвячений на священика єпископом Петром Гебеєм, і 1 серпня того року був призначений священиком у селі Угля (тепер — Тячівського району).

У тому ж 1930 рооці кілька місяців перебуває у лавах збройних сил Чехо-Словаччини. Повернувшись до Углі, він був тут священиком ще 4 роки, після чого його перевели до села Салдобоша (тепер — с. Стеблівка Хустського району Закарпатської області). Будучи священиком, він багато писав на релігійну тему та починає займається літературною діяльністю.

1937 року він був переведений до села Вонігове (тепер — Тячівського району). В цей час він познайомився з Уласом Самчуком.

У 1939 році Юрій Станинець був обраний депутатом до Сойму Карпатської України[1].

У 1945 року, коли починається ліквідація греко-католицької школи, він повертається до рідного села. Тут він допомагав своїй дружині, яка була завідувачкою початкової школи, вести документацію. Ним було створена хата-читальня, де він читав лекції, проводив курси садоводів-любителів та був редактором стінної газети.

Наприкінці 1940-х переселяється до села Горонда. Протягом кількох років служить у церквах багатьох сіл, а у 1954 році його було призначено священиком до села Лалово. У 1963 році він пішов на пенсію через хворобу нирок.

У 1993 році його було прийнято до Національної спілки письменників України, але остаточно затверджено 1994 року[2].

Помер Юрій Станинець 11 квітня 1994 року у селі Горонда Мукачівського району Закарпатської області і був похований у селі Нижнє Болотне Іршавського району Закарпатської області.

Майже всі обласні газети з глибоким сумом повідомили цю звістку, вмістивши пропам'ятні статті і некрологи[2].

На його смерть Петро Скунць написав:

	Помер Юрій Станинець. А ми зосталися. Та чи варто нам зоставатися? Адже коли він був письменником, то нинішній лауреат відшив його з боязні – а раптом буде він, а не я. Потім його била доля – а може, й за це...
— Н. Ребрик, 5 вересня виповниться 103 роки від дня народження закарпатського письменника Юрія Станинця. Закарпаття онлайн. 04.09.2009.

Оповідання Юрія Станинця «У вагоні» увійшло до антології української новели, виданої у Римі у 1938 році[3][4].

У 1942 році вийшла збірка його оповідань «Подарунок», а наступного року окремою книжкою повість «Юра Чорний»[5].

У середині 1980-х років зусиллями І. Ребрика та проф О. В. Мишанича була підготовлена збірка прози Юрія Станинця «Юра Чорний», куди увійшли повість «Юра Чорний» і 14 оповідань.

Після смерті Юрія Станинця вийшли друком три його книжки: у 2007 році роман «Сусіди», який е першим соціально-побутовим романом у закарпатоукраїнській літературітавідтворює реалістичну картину життя закарпатського села першої половини XX століття[6], та у 2012 році повна збірка його творів «Червона йонатаночка»[7]. А його оповідання «Мандрівка святого Миколая» увійшло у 2008 році до антології легенд, казок та оповідань[8].

Письменник Петро Мідянка вважає, що «ми ще лише відкриваємо для себе материк добірної Станинцевої прози…»[9].

На думку Михайла Ребрика, Юрій Станинець — яскравий представник соціально-психологічної літератури Закарпаття 30-40 років минулого століття, літературна, теологічна, епістолярна й фольклорно-етнографічна спадщина якого ніколи не піддавалась цілісному аналізу[10].

Видання

• Станинець Ю. Подарунок. Оповідання (1942)
• Станинець Ю. Юра Чорний. Повість (1943)
• Станинець Ю. Юра Чорний. — Ужгород: Карпати, 1991.
• Станинець Ю. Сусіди. Роман. — Ужгород: Ґражда (2007).
• Станинець Ю. Червона йонатаночка. — Ужгород: Ґражда, 2012–640 с.

15 серпня 1930 року в Углі він одружився з Маргаритою Шелестай, яка була учителькою з Імстичева (померла 1983 року).

Сестра – Олена Станинець була вчителькою місцевої школи.

Руснак І. ХУДОЖНІЙ СВІТ „СУСІДІВ” ЮРІЯ СТАНИНЦЯ // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету: Історичні науки. Філологічні науки: Збірник наукових праць. – Ізмаїл, 2010. – Вип. 29. – С. 131–135.

• Нижньоболотнянська загальноосвітня школа І—ІІ ступенів. Материк добірної Станинцевої творчості.
• Хронологія життєвого і творчого шляху Юрія Станинця.
• Виповнилося 105 років від дня народження Юрія Станинця (ФОТО). Закарпаття онлайн. 06.09.2011.