Никола Бакарджієв

Під час мобілізації армії для участі у Балканській війні (1912–1913), 17 вересня був призначений заступником начальника оперативного відділу штабу діючої армії. Бере активну участь у забезпеченні наступальних дій у Східній Фракії, Македонському військовому театрі та облозі Едірне. Також брав участь у складанні умов для перемир'я. За діяльність помічника начальника штабу 25 лютого 1913 р. наказом армії № 132 був нагороджений кавалерійським хрестом ордена «За військові заслуги» на стрічці. Наказом № 55 від 23 березня 1913 був призначений тимчасовим начальником відділу операцій Діючої армії. 5 серпня 1913 р. вищим указом № 133 Николу підвищено до звання майора. Після закінчення війни брав участь в частині делегації з визначення греко-болгарського кордону і повернувся до Софії наприкінці вересня. Згодом йому пропонують посаду військового аташе в Легіоні в Афінах, але він відмовляється.[5]

Навесні 1914 р. майор Нікола Бакарджиєв одружився з донькою волонтера Михайла Начева — учасника російсько-турецької війни (1877 — 1978) і пораненого в Шейново. За свою діяльність під час Балканських воєн наказом № 221 від 1913 був нагороджений Кавалерійським хрестом Ордена «Святий Олександр» з мечами. 10 листопада 1914, за наказом № 74, нагороджений знаком офіцера за 10-річну відмінну службу. Вищим указом № 33 від 1 липня 1914 року йому було надано двомісячну відпустку в Австро-Угорщині, Швейцарії та Італії, але його відпустка була призупинена через початок Першої світової війни.[6]

Під час Першої світової війни (1915–1918) очолював оперативну частину штабу діючої армії. 24 березня 1916 призначений командувачем дружиною 1-го піхотного Софійського полку, з яким брав участь у війні з Румунією і при окупації фортеці Тутракан.[1] 25 листопада 1916 переведений на посаду до штабу армії. 16 березня 1917 отримав звання підполковника, а з грудня 1917 — начальник оперативного відділу штабу діючої армії. У квітні 1918 відряджений до Німеччини на Західний фронт.

З 1 листопада 1919 підвищений до звання полковника, а 25 листопада[7] того ж року призначений викладачем у Військову академію і тимчасовим керівником військового відділу історії в штабііармії. Навесні 1920 був командиром 3-го піхотного бдінського полку, а з 1 квітня 1921 був командиром 7-го піхотного рильського полку, а потім — командиром 9-го піхотного пловдивського полку .[1] З 11 серпня 1922 — голова Комісії з військово-історичної справи в штабі армії.[1] З 4 липня 1923 по 26 травня 1926nbsp;— голова Другого військового округу в Пловдиві.

6 травня 1926 отримав звання генерал-майора. З 26 травня 1926 по 11 січня 1929 працював начальником штабу армії.[1] З 11 січня 1929 по 31 січня 1931 — військовий міністр у другому і третьому урядах Андрія Ляпчева, але після публічного скандалу зі шпигунською справою подав у відставку і 31 січня 1931 знову був начальником штабу армії.[1][8] 6 травня 1934, напередодні «перевороту 19 травня» подав у відставку на знак протесту проти призначення голови Військового союзу Атанаса Ватева на пост міністра оборони.[1]

15 травня 1930 Нікола стає генерал-лейтенантом, а 16 травня 1934 — генералом піхоти і звільнений з війська. Співпрацює з Військово-історичною комісією при Генеральному штабі. У 1943 був запрошений на посаду військового міністра, але відмовляється.

Генерал піхоти Нікола Бакарджиєв помер 21 березня 1954 в Софії.[1]