Новиченко Леонід Миколайович

Леоні́д Микола́йович Новиче́нко (нар. 31 березня 1914, Русанівка — пом. 22 листопада 1996, Київ) — український літературний критик, літературознавець; доктор філологічних наук, професор; член-кореспондент з 1958 року та дійсний член Академії наук Української РСР з 28 березня 1985 року, академік-секретар відділу літератури, мови і мистецтвознавства НАН України з 1993 року.

Новиченко Леонід Миколайович
Народився 31 березня 1914(1914-03-31)
Русанівка, Липоводолинський район, Україна
Помер 22 листопада 1996(1996-11-22) (82 роки)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна  СРСР
 Україна
Національність українець
Діяльність літературний критик
Галузь літературознавство
Alma mater Філологічний факультет Київського університету (1939)
Науковий ступінь доктор філологічних наук
Вчене звання професор
Знання мов російська[1]
Заклад Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України
Членство НАН України, Національна спілка письменників України і Спілка письменників СРСР
Партія КПРС
Нагороди

Премії

Біографія

Народився 18 [31] березня 1914(19140331) року в селі Русанівці Гадяцького повіту Полтавської губенії Російської імперії (нині Роменський район Сумської області, Україна) в сім'ї сільських вчителів.

1932 року закінчив Гадяцький педагогічний технікум, 1939 року — філологічний факультет Київського університету. Після закінчення університету навчався в аспірантурі Інституту літератури імені Тараса Шевченка, одночасно працював завідувачем відділу критики у редакції «Літературної газети», згодом в журналі «Радянська література».

У роки німецько-радянської війни працював у редакції газети «Радянська Україна». У 1943—1946 роках — відповідальний редактор газети «Література і мистецтво», згодом «Літературної газети». Член ВКП(б) з 1944 року.

Від 1945 року — молодший науковий співробітник в Інституті літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР (з 1950 року — старший науковий співробітник). У 1946—1947 роках — завідувач відділу літератури і мистецтва ЦК КП(б)У. У 1950—1952 роках — головний редактор журналу «Вітчизна». 1950 року обраний членом Правління та Президії Спілки письменників України. Впродовж 1954—1959 років — заступник голови Правління Спілки письменників України, з 1959 року — секретар Правління Спілки письменників СРСР. Впродовж 1966—1971 років — секретар Правління і заступник голови Спілки письменників України, одночасно секретар Правління Спілки письменників СРСР. У 1979—1987 роках — завідувач відділу української радянської літератури; у 1986—1996 роках — провідний науковий співробітник Інституту літератури НАН України.

Могила Леоніда Новиченка.

Помер в Києві 22 листопада 1996 року. Похований на Байковому кладовищі [2].

Літературна діяльність

Друкуватися почав у 1928—1929 роках як сількор роменської окружної газети «Радянське життя». У 1929 році в газетах «На зміну», «Радянське життя» та інших друкувалися його перші вірші. З 1938 року працював у галузі критики і літературознавства. Автор близько 40 праць з теорії соціалістичного реалізму, історії української літератури, вивчення взаємозв'язків літератур народів СРСР і слов'янських літератур, зокрема книг про Тараса Шевченка, Максима Рильського, Павла Тичину, Мирослава Ірчана. Серед них:

  • «Поет і народ. До характеристики художнього методу в ліриці Шевченка» (1938);
  • «Павло Тичина» (1941);
  • «Повість про поета» (1941; лірика Максима Рильського);
  • «Їх ненавидів Тарас» (1943);
  • «Любов і гнів Тараса» (1944);
  • «Історичний» маскарад українсько-німецького націоналізму. Про реакційну романтику минулого" (1946);
  • «Творчість Павла Тичини» (1949);
  • «Літературно-критичні нариси» (1951);
  • «Поезія і революція» (1956; книга про Павла Тичину);
  • «Поэзия и революция» (1957) (рос.);
  • «Мирослав Ірчан» (1958);
  • «Про багатство літератури» (1959);
  • «Про різноманітність художніх форм і стилів у літературі соціалістичного реалізму» (1959);
  • «О многообразии художественных форм и стилей в литературе социалистического реализма» (1959) (рос.);
  • «Шевченко і вони» (1961);
  • «Шевченко і сучасність» (1964);
  • «Не ілюстрація — відкриття!» («Літературно-критичні нариси і портрети», 1967);
  • «Проблеми стильової диференціації в сучасних східнослов'янських літературах» (1968);
  • «Не иллюстрация — открытие!» (1969) (рос.);
  • «Життя як діяння» (1974);
  • «Український радянський роман» (1976);
  • «Поетичний світ Максима Рильського» (1980);
  • «Вибрані твори» (1974, 1983);
  • «Поетичний світ Максима Рильського», книги 1–2 (1980, 1993);
  • «Вічно живий реалізм» (1982);
  • «Тарас Шевченко — поет, борець, людина» (1982);
  • «Від учора до завтра: Літературно-критичні статті» (1983);
  • «Вибрані праці», томи 1–2 (1984);
  • «Избранные работы», томи 1–2 (1985) (рос.);
  • «Історія української літератури XX століття» у 2-х книгах (1995, 1998).

Брав участь у створенні «Нарису історії української радянської літератури», «Історії української літератури»(томи 1–8, 1967—1971) як редактор і автор низки розділів.

Відзнаки

Вшанування пам'яті

На вшанування науковці названо районна бібліотека Липоводолинського району та вулиця селища Липова Долина.

Примітки
  1. Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
  2. Розрорядження Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1996 року «Про поховання Новиченка Л. М.». Архів оригіналу за 14 грудня 2017. Процитовано 28 серпня 2008.
  3. Пам'ять народу.(рос.)

Література
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.