Новиченко Леонід Миколайович
Леоні́д Микола́йович Новиче́нко (нар. 31 березня 1914, Русанівка — пом. 22 листопада 1996, Київ) — український літературний критик, літературознавець; доктор філологічних наук, професор; член-кореспондент з 1958 року та дійсний член Академії наук Української РСР з 28 березня 1985 року, академік-секретар відділу літератури, мови і мистецтвознавства НАН України з 1993 року.
Новиченко Леонід Миколайович | |
---|---|
![]() | |
Народився |
31 березня 1914 Русанівка, Липоводолинський район, Україна |
Помер |
22 листопада 1996 (82 роки) Київ, Україна |
Поховання | Байкове кладовище |
Країна |
![]() ![]() |
Національність | українець |
Діяльність | літературний критик |
Галузь | літературознавство |
Alma mater | Філологічний факультет Київського університету (1939) |
Науковий ступінь | доктор філологічних наук |
Вчене звання | професор |
Знання мов | російська[1] |
Заклад | Інститут літератури імені Тараса Шевченка НАН України |
Членство | НАН України, Національна спілка письменників України і Спілка письменників СРСР |
Партія | КПРС |
Нагороди | |
Премії |
![]() |
Біографія
Народився 18 [31] березня 1914 року в селі Русанівці Гадяцького повіту Полтавської губенії Російської імперії (нині Роменський район Сумської області, Україна) в сім'ї сільських вчителів.
1932 року закінчив Гадяцький педагогічний технікум, 1939 року — філологічний факультет Київського університету. Після закінчення університету навчався в аспірантурі Інституту літератури імені Тараса Шевченка, одночасно працював завідувачем відділу критики у редакції «Літературної газети», згодом в журналі «Радянська література».
У роки німецько-радянської війни працював у редакції газети «Радянська Україна». У 1943—1946 роках — відповідальний редактор газети «Література і мистецтво», згодом «Літературної газети». Член ВКП(б) з 1944 року.
Від 1945 року — молодший науковий співробітник в Інституті літератури імені Тараса Шевченка АН УРСР (з 1950 року — старший науковий співробітник). У 1946—1947 роках — завідувач відділу літератури і мистецтва ЦК КП(б)У. У 1950—1952 роках — головний редактор журналу «Вітчизна». 1950 року обраний членом Правління та Президії Спілки письменників України. Впродовж 1954—1959 років — заступник голови Правління Спілки письменників України, з 1959 року — секретар Правління Спілки письменників СРСР. Впродовж 1966—1971 років — секретар Правління і заступник голови Спілки письменників України, одночасно секретар Правління Спілки письменників СРСР. У 1979—1987 роках — завідувач відділу української радянської літератури; у 1986—1996 роках — провідний науковий співробітник Інституту літератури НАН України.

Помер в Києві 22 листопада 1996 року. Похований на Байковому кладовищі [2].
Літературна діяльність
Друкуватися почав у 1928—1929 роках як сількор роменської окружної газети «Радянське життя». У 1929 році в газетах «На зміну», «Радянське життя» та інших друкувалися його перші вірші. З 1938 року працював у галузі критики і літературознавства. Автор близько 40 праць з теорії соціалістичного реалізму, історії української літератури, вивчення взаємозв'язків літератур народів СРСР і слов'янських літератур, зокрема книг про Тараса Шевченка, Максима Рильського, Павла Тичину, Мирослава Ірчана. Серед них:
- «Поет і народ. До характеристики художнього методу в ліриці Шевченка» (1938);
- «Павло Тичина» (1941);
- «Повість про поета» (1941; лірика Максима Рильського);
- «Їх ненавидів Тарас» (1943);
- «Любов і гнів Тараса» (1944);
- «Історичний» маскарад українсько-німецького націоналізму. Про реакційну романтику минулого" (1946);
- «Творчість Павла Тичини» (1949);
- «Літературно-критичні нариси» (1951);
- «Поезія і революція» (1956; книга про Павла Тичину);
- «Поэзия и революция» (1957) (рос.);
- «Мирослав Ірчан» (1958);
- «Про багатство літератури» (1959);
- «Про різноманітність художніх форм і стилів у літературі соціалістичного реалізму» (1959);
- «О многообразии художественных форм и стилей в литературе социалистического реализма» (1959) (рос.);
- «Шевченко і вони» (1961);
- «Шевченко і сучасність» (1964);
- «Не ілюстрація — відкриття!» («Літературно-критичні нариси і портрети», 1967);
- «Проблеми стильової диференціації в сучасних східнослов'янських літературах» (1968);
- «Не иллюстрация — открытие!» (1969) (рос.);
- «Життя як діяння» (1974);
- «Український радянський роман» (1976);
- «Поетичний світ Максима Рильського» (1980);
- «Вибрані твори» (1974, 1983);
- «Поетичний світ Максима Рильського», книги 1–2 (1980, 1993);
- «Вічно живий реалізм» (1982);
- «Тарас Шевченко — поет, борець, людина» (1982);
- «Від учора до завтра: Літературно-критичні статті» (1983);
- «Вибрані праці», томи 1–2 (1984);
- «Избранные работы», томи 1–2 (1985) (рос.);
- «Історія української літератури XX століття» у 2-х книгах (1995, 1998).
Брав участь у створенні «Нарису історії української радянської літератури», «Історії української літератури»(томи 1–8, 1967—1971) як редактор і автор низки розділів.
Відзнаки
- Нагороджений трьома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки (13 вересня 1943)[3];
- Премія АН СРСР імені В. Бєлінського (1958; за книгу про творчість Павла Тичини «Поезія і революція»);
- Шевченківська премія (1968; за книгу літературно-критичних нарисів «Не ілюстрація — відкриття!»);
- Премія АН УРСР імені Івана Франка (1982; за книгу «Поетичний світ Максима Рильського»);
- Заслужений діяч науки і техніки України з 1995 року.
Вшанування пам'яті
На вшанування науковці названо районна бібліотека Липоводолинського району та вулиця селища Липова Долина.
Примітки
- Identifiants et Référentiels — ABES, 2011.
- Розрорядження Кабінету Міністрів України від 26 листопада 1996 року «Про поховання Новиченка Л. М.». Архів оригіналу за 14 грудня 2017. Процитовано 28 серпня 2008.
- Пам'ять народу.(рос.)
Література
- Леонид Новиченко // «Писатели Советской Украины», Радянський письменник, Київ, 1960, сторінки 354—355 (рос.);
- Крыжановский С. А. Новиченко Леонид Николаевич // Большая советская энциклопедия / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — Тома 1–30. — М.: «Советская энциклопедия», 1969–1978. (рос.).;
- Дончик В. Г. Новиченко Леонід Миколайович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
- История Академиии наук Укпаинської ССР. Київ, «Наукова думка», 1979, сторінка 775 (рос.);
- Брюховецький В. С. Леонід Новиченко // Письменники Радянської України. Випуск 11. Літературно-критичні нариси. — К., 1984. сторінки 160—176;
- Жадько В. О. Український некрополь.- Київ, 2005.- сторінка 348;
- Жадько В. О. У пам'яті Києва.- Київ, 2007.- сторінка 81, 385;
- Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі.- Киїі, 2008.- сторінки 150,282;
- Герасимова Г. П. Новиченко Леонід Миколайович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2010. — Т. 7 : Мл — О. — С. 454. — 728 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1061-1.
- Шевченківські лауреати. 1962–2007 : Енциклопедичний довідник / Автор-упор. М. Г. Лабінський; вступ. слова І. М. Дзюба, Р. М. Лубківський. — 2-ге вид., змін. і доп. — К. : Криниця, 2007. — 768 с. — ISBN 978-966-7575-81-6. — сторінки 431—432;
- Новиченко Леонід Миколайович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 586-588.