Новопетрівське (Миколаївський район)

  Економічний розвиток села відбувався на феодально-кріпосницькій основі. Земля, що прилягала до села належала поміщику Стаднику. На душу селян припадало приблизно по 3 десятини землі. Погіршилося становище селян після ліквідації Бузького козацького війська та переведення їх у стан військових поселенців. Кожен господар повинен був прийняти до себе в будинок двох солдат. За це він звільнявся від інших повинностей. Постояльці зобов’язувалися допомагати по господарстві. Тяжке становище ускладнювалося стихійними лихами з 1799 по 1856 рр. неврожаї повторювалися 21 раз.
     Станом на 1886 рік в селі проживало 2495 осіб було 423 двори, церва православна однопристольна св. Миколая, 5 лавок, невелика полотняна кустарна фабрика, цегляний завод, шорня, у яких працювали селяни, що розорилися. При в’їзді в село було збудовано вітряк.  В 1863 році в селі відкрито першу земську школу.

Початок ХХ століття — нові зміни в житті селян

Перша половина ХХ століття одна з найтяжчих в тисячолітній історії країни. Дві світові війни, що точилися і на території України, руйнівна кривава громадянська війна, три голодомори, майже безперервні репресії сталінської доби. Всі ці жахи не обійшли осторонь і Новопетрівське. І це вже не сухі факти історії знайдені під шаром пилу. Ще залишились свідки тих чорних днів, і ті, хто чув спогади, сповненні болем і страхом, від старших поколінь про пережиті лихоліття.

У січні 1918 року розпочалась перша більшовицька окупація, проте в березні 1918 року село було звільнене німецькими військами. Друга радянська окупація розпочалася у 1920 році.

У 1921 році більшовики відібрали земля у заможних селян.

Створена артіль «Відродження», яка об'єднала 17 господарств.

1922 рік – створюється товариство спільного обробку землі (ТСОЗ) організаторами і керівниками стають Блакитний Никон Макарович та Сілін Микола Адамович.

1924 – створені колгоспи «Зелений Яр» (11 господарств), «Червоний хлібороб» (5 господарств), «Новий ленінець» (17 господарств) 1926 – створено садово-виноградне товариство «Зелений гай» 1927 – відкрито школу робітничо – селянської молоді Першим виробничим вожатим був Балануца Ф.І.

1930 – в Новоодеському районі розпочато «ударну роботу» з розкуркулення та залучення селян до колгоспів. В Новопетрівському були розкуркулені 16 господарств.

18 січня в село приїжджає уповноважений райвиконкому по проведенню колективізації Бєляєв. Під його керівництвом активісти-комсомольці захоплюють церкву, знищують іконостас, спалюють, ікони, розбивають вікна. Ніхто не хотів скидати хреста, тоді активісти поставили ультиматум Зимову Андрію — або зняти хрест, або 10 років ув'язнення. Під тиском чоловік погоджується.

1931 – засновано колгосп «Комітерн» (голова Темченко Іван Васильович)

1935 — колгосп «Комітерн» розділяють на 4 колгоспи: ім. Чапаєва (голова Єрмолов Д.М.), ім. Тельмана (голова Ніцак І.В.), Комітерн (голова ТемченкоІ.В.) ім. Кагановича (голова Касінський І.І).

«У 1929 розкуркулили маминих батьків і вислали за межі України без будь-яких засобів на проживання… Батько, Іван Прокопович, мав троє коней, сіялку, віялку, борони. Любив усе нове в житті. Коли організовували ТСОЗи, віддав все товариству, що мав у господарстві. Працював завідувачем тваринницької ферми. Несподівано загинув кабан, якого тримали для запліднення свиней. Так його звинуватили у злочині. До хати ввірвалися сільські активісти — Бойко Олександр, Кравченко Антон, Цукан Петро і все забрали: скотину, зерно, майно. Родина була приречена на голодування. Особливо прагнули вислужитись перед владою Кравченко, Ковтун, Кульчинський. Всі вони молодими повмирали. Залишився тільки вірш про них:

       Кульчинського поховали
     І Ковтуна не видать
    Залишилась Христя й Настя
    П’ятирічку виполнять

Тяжко людям жилося. Хто не здавав державі зерно, молоко, бо не мав, тому активісти села Слюсаренко Марія, Вербицька Марія, Завірюха, Мустяца Текля стукали у вікна і не давали спати…»

                                  (Спогади жительки села Вербицької В.І.

В наш дім ввірвалася війна Життя поступово налагоджувалося. Але в дім прийшла нова біда. Мрії, сподівання були роздавлені чоботом фашистських окупантів.

  Свій вклад в розгромлення ворога внесли і новопетрівчани. 830 чоловік було призвано до лав Червоної армії. 238 - не повернулося з війни. 25 воїнів - новопетрівчан побували у німецькому полоні.
    Село було окуповане 15 серпня 1941 року до 28 березня 1944 року. Майже 3 роки тривала пітьма окупації. З даних по сільській раді було вбито 5 чоловіків і 3 жінок; 89 юнаків і 24 дівчини вивезено на каторжні роботи до Німеччини. Люди, що залишились в окупації примусово працювали на різних роботах.
    Багато новопетрівчан повернулося з бойовими нагородами. Від першого і до останнього дня війни фронтовими дорогами пройшли: Бабалич А.Л., Бойко В.С., Гавриш С.Г., Дзюба В.Я., Заноха Ф.Ю.,

Ісков Я. М., Іванов М. І., Іпатенко О. Г., Корабльов В. М., Логвінов П. П., Лисенко Л. І., Малик І. Т., Мустяца Ф. І., Новак С. Ю., Псаревський П. К., Семиліт С. М., Церуш О. К.

    22 березня 1944 Новопетрівське  було звільнено  частинами152  Дніпропетровської  стрілецької дивізії у складі 544, 480, 646 стрілецьких полків ІІІ Українського фронту. Командував дивізією полковник Кузін Андріян Тимофійович, командир 480 стрілецького полку  був майор Кривобок Кирило Тихонович, 544 стрілецького полку – полковник Свинтицький Микола Ілліч, 646 стрілецького полку гвардії – полковник Лебедєв Костянтин Костянтинович.
  На підступах до села біля хутора Зайвий хоробро загинув льотчик 627 штурмового авіаполку  Олександр Амосов. Указом Президії Верховної Ради СРСР за героїзм і доблесть льотчику Амосову О.І. присвоєно звання Героя Радянського Союзу (посмертно).

«Взимку напівголих, голодних людей гнали валяти пусті хати, мури. Кожному потрібно було набити 2-2,5 мЗ каменю. Хто не виконував норми, того жорстоко били…»

«Усю молодь села німці направили бити камінь. Наглядачами були поліцаї і чехи. Дуже били всіх. Особливу жорстокість виявляли чехи. Били завжди під коліна. Прислужував німцям Качан Степан. Поліцаєм був Бойко Олександр. Треба було зробити півтора кілометра дороги з битого каменю…»

    (Спогади очевидців)

Розквіт села 60 — 80- ті роки

На звільненій території люди почали ліквідовувати наслідки «господа- рювання» німецько-румунських окупантів.

   По країні розгорнулися соцзмагання Були передовики і серед новопетрівчан. На своїх коровах Чусук О.І та Радутна М.Р. виорювали кожного дня 50-55 сотих га. 
   Важливим фактором успішності праці селянина -  є погодні умови. Малосніжна зима 45-го, посушливе літо не дали справдитись надіям хліборобів на гарний врожай. Виконавши першу заповідь колгоспника -  відати по плану зерно державі, селяни залишились майже без збіжжя. Зима 1946-1947 була голодною, але це вже був не 33 –й, якось всі пережили. Урожай 47-го був хорошим. Це була остання страшна сторінка в історії села ХХ століття.
    В 1952 році розрізнені колективні господарства об’єдналися в один - ім. Чапаєва головою обрано Непом’ящего Василя Федоровича.
   В 1963 році колгоспники досягли таких результатів:
       зібрано:зернових – 31900ц.,
                      городніх культур – 2160 ц.,
                      продукції садівництва – 680ц.,
                       винограду – 1240 ц.
        вирощено: корів – 786,
                           овець – 8890
                           свиней – 2200
                           курей – 660

Першими героями соц. праці стали:

       тракторист Лисенко Г.Н. та його помічник Балануца І.К.
       ланкові-бавовнярі – Лисенко Наталя,Понурко Меланія, Вербецька
                                          Олександра, Качан Тетяна, Балакан Тетяна.
Їх неодноразово посилали на зліт колгоспників.
  З кожним роком прокрашувався рівень життя селян
 1950 рік - відкрито перший дитячий садок.
 1960рік – село електрифіковано,
                    збудовано лікарню на 25 ліжок.
 1961 рік – в село проведено радіозв’язок.
 1962 рік – збудовано 330 нових будинків,
                   завершено будівництво нової сільської ради.
 1970 рік – збудовано нову школу на 400 учнів.

У 1971 році головою колгоспу було призначено Кравченка Євгенія Кононовича. За період його правління (1971—1996 рр) село докорінно змінилося. Новопетрівське, стало справжньою перлиною Побужжя, як його називав Кравченко Є. К. Головне досягненням господарства — потужний агропромисловий садівничий комплекс. Колгосп мав 1000га зрошувальних садів, 4736 га ріллі, 1800 голів великої рогатої худоби, 8000 овець, дві птахоферми, свиноферму. Зрощування забезпечувало 7 насосних станцій. Працювало 2 кормоцехи, було збудовано великий механізований тік, плодосховище, авторемонтний комплекс для зберігання та ремонту сільськогосподарської техніки. Велике господарство потребувало багато робочих рук. Село біля траси державного значення, близько до районного та обласного центру, багатий колгосп, мальовнича природа все це приваблювало людей

і в Новопетрівське з’їжджалися з усієї країни.
  Для нових поселенців було збудовано: житловий комплекс (18 двох поверхових будинків, два гуртожитки, 44-х квартирний будинок).
Приділялась велика увага і будівництву закладів  соціально-культурної сфери. Майже кожен рік здаються в експлуатацію новобудови.
 1982 рік – торговий центр.
  1983 рік – оздоровчий табір «Прибужанка» з житловим масивом,
                   міжшкільний навчально – виробничий комбінат.
 1984 рік – дитячий садок на 160 місць.

1985рік- село газифіковано.

 1986 рік – Будинок культури на 500 місць.
 1989 рік – адміністративний будинок.

90- ті ХХ століття — 2012 рік ХХІ століття

   У грудні 1991 року новопетрівчани підтримали Акт незалежності України. Перші кроки в нове життя далися нелегко, було зроблено багато помилок, прорахунків, що призвели до занепаду господарства. У 1996 році на колгоспних зборах було знято Кравченка Є.К. з посади голови колгоспу і призначено Шевченка В.О. У 1997 році колгосп ім. Чапаєва було реорганізовано в КСП, в 2000 – в СЗАТ «Новопетрівське», а в 2003 – господарство припинило існувати.
  Протягом 1993-1994 рр. було створено 24фермерських господарств, 230 селян виявили бажання працювати на землі самостійно.
2010 рік –  вересень в Новопетрівській бібліотеці-філії Новоодеської
                  централізованої бібліотечної системи відкрито центр
                  «Вільний доступ до Інтернет»;
                  жовтень – відкрито ринкову площу.
2011 рік 27 грудня – відкрито реконструйований дитячий садок.

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:[6]