Носов Євген Іванович

Носов Євген Іванович (15 січня 1925(19250115) 14 червня 2002) — російський і радянський письменник. Герой Соціалістичної Праці (1991).

Носов Євген Іванович
рос. Евгений Иванович Носов
Народився 15 січня 1925(1925-01-15)[1][2]
Курський повітd, Курська губернія, РСФРР, СРСР
Помер 14 червня 2002(2002-06-14) (77 років) або 13 червня 2002(2002-06-13)[3] (77 років)
Курськ, Росія
Країна  СРСР[4]
 Росія
Діяльність письменник, прозаїк
Мова творів російська
Роки активності з 1957
Жанр повість і оповідання
Членство Спілка письменників СРСР
Нагороди

Сайт: magazines.russ.ru/authors/n/enosov/

Біографія

Євген Носов народився 15 січня в селі Толмачево в Курському районі. У віці шістнадцяти років пережив фашистську окупацію. Закінчив вісім класів. Після КурськоЇ битви (5 липня 23 серпня 1943 року) пішов на фронт. Брав участь у операції «Багратіон», у боях на Рогачевськім плацдармі за Дніпром. Воював у Польщі.

У боях під Кенігсбергом 8 лютого 1945 року був сильно поранений і День Перемоги зустрічав у госпіталі в Серпухові, про що пізніше написав оповідання «Червоне вино перемоги». Вийшовши з госпіталю, отримав пільги по інвалідності.

Після війни закінчив середню школу. Поїхав до Казахстану, у місто Талдикорган, де працював у газеті «Семіреченська правда» художником оформлювачем, літературним співробітником. Почав писати прозу. У 1951 році Євген Носов повернувся до Курська і став працювати в редакції газети «Молода гвардія». У 1980-х роках був членом редакційної колегії журналу «Роман-газета».

Був помічений у морозні дні за розповсюджуванням закликів до людей погодувати птахів. На могилі попросив написати: «Погодуйте птахів»[5]. Є. В. Носов помер 14 червня 2002 року. Похований у Курську.

Через три роки після смерті письменника, у Курську, у невеликому сквері (на розі вулиці Челюскінців) неподалік від будинку, де жив Євген Носов, був встановлений пам'ятник роботи майстерні курського скульптора, заслуженого художника РФ Володимира Бартенєва.

Творчість

Євгена Носова можна віднести до представників «сільської прози» і до не менш значущої в літературі XX століття «окопноїй правди». Найважливіші його теми — військова та сільська.

У 1957 році — перша публікація: розповідь «Веселка» опублікована в курському альманасі.

У 1958 році виходить його перша книга оповідань і повістей «На рибальській стежці».

У 1961 році поступив на Вищі літературні курси в Москві. У 1962 році повернувся до Курська, ставши професійним письменником

Великий успіх мала повість «Усвятские шлемоносцы» (1980); у 1986 році під цією назвою вийшла збірка повістей та оповідань; в тому ж році — книга нарисів «На дальній станції зійду»; в 1989 році — книга оповідань для молодших школярів «Де прокидається сонце»; у 1990 році — повісті й оповідання «В чистому полі»; у 1992 році — книга оповідань для старших школярів «Червоне вино перемоги».

Оповідання і всі описи Носова відрізняються врівноваженістю. Його твори присвячені  загалом людям сучасного середньоросійського села; іноді він включає в тканину оповідання епізоди з часів Другої світової війни. Герої повістей і оповідань Носова — це люди з народу, тісно пов'язані з природою. Носов описує буденні події, в яких відображаються людські долі; йому найкраще вдається поступовий розвиток характеру або розкриття його в ході подій, ненав'язливо, крок по кроку[6]

Твори

  • 1989 — «Вибрані твори в 2-х томах». М., Художня література,
  • 1983 — «Вибрані твори» (у двох томах) М., Радянська Росія,

Фільми

За повістю «Усвятские шлемоносцы» знято кінофільм «Джерело» (режисер А. Сіренко) і фільм-спектакль Куйбишевського академічного театру драми «Усвятские шлемоносцы» (1982 рік, режисер П. Л. Монастирський).

За ліричними розповідями Носова в 1981 році знятий фільм «Циганське щастя» (режисер C. Никоненко).

Короткометражний фільм «Варька» (ТО «Екран», 1971) за мотивами однойменного оповідання. Режисер Т. Папастергиу.

Пам'ятник Євгену Носову в Курську, (скульптор Ст. Бартенєв)

Примітки

  1. Носов Евгений Иванович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Library of Congress AuthoritiesLibrary of Congress.
  4. Bibliothèque nationale de France Record #12395360q // BnF catalogue généralParis: BnF.
  5. Шеваров Д. .
  6. Казак В. Лексикон русской литературы XX века = Lexikon der russischen Literatur ab 1917 / [пер. с нем.]. М. : РИК «Культура», 1996. — XVIII, 491, [1] с. 5000 экз. — BookSources/5833400198 ISBN 5-8334-0019-8.. — С. 287.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.