Ніколае Тітулеску

Народився в місті Крайова, син адвоката. Після закінчення з відзнакою в 1900 середньої школи в Крайова, він вивчав право в Парижі, отримавши науковий ступінь. У 1905 Тітулеску повернувся до Румунії, працював професором права в Ясському університеті, а в 1907 переїхав до Бухаресту.

Після румунських виборів 1912, став депутатом Консервативно-демократичної партії на чолі з Таке Іонеску, а через п'ять років членом уряду Бретіану як міністр фінансів.

Влітку 1918 разом з іншими видатними румунами (Таке Іонеску, Октавіан Ґоґа, Траян Вуя, Константин Міле), Тітулеску формує в Парижі Національний румунський комітет.

З 1927 по 1928 був міністром закордонних справ.

Починаючи з 1921 займав посаду постійного представника Румунії в Лізі Націй в Женеві. Він двічі обирався президентом цієї організації (в 1930 і 1931). На цій посаді він боровся за збереження стабільних кордонів шляхом підтримання миру між двома великими і малими сусідніми державами, для поваги суверенітету і рівності всіх націй в міжнародному співтоваристві, колективної безпеки, а також запобігання агресії.

Пізніше, в 1936 король Кароль II звільнив Тітулеску з усіх офіційних постів, просячи його покинути країну. Поселившись спочатку в Швейцарії, пізніше переїхав до Франції. Перебуваючи в засланні, Тітулеску продовжував шляхом проведення конференцій і газетних статей пропагувати ідею збереження миру. Повернувся до Румунії в листопаді 1937, частково завдяки зусиллям Юліу Маніу.

У 1937 знову виїхав з Румунії і знайшов притулок у Франції. Помер у 1941 в Каннах після тривалої хвороби. У своєму заповіті він просив поховати його в Румунії.

У 1989, після падіння комуністичного уряду Румунії під час румунської революції, остання воля Тітулеску стала можливою. 14 березня 1992 його останки були перепоховані на цвинтарі «Sfânta Ecaterina cemetery», поруч з церквою Святого Миколая в Брашові, після важкої юридичної процедури, організованої Жан-Полем Картероном, французьким повіреним Тітулеску.

• Buzatu Gheorghe (coord), Titulescu și strategia păcii, Editura Junimea, Iași, 1982.
• «Dicționar biogr. de ist. a Romaniei», (Stan Stoica ș.a.), Meronia, 2008.
• Grecescu Ion, Nicolae Titulescu, Bucuresti, Editura Politică , 1980.
• Idem, Nicolae Titulescu — Concepția juridică și diplomatică, Scrisul Românesc, Craiova, 1982.
• Idem, Nicolae Titulescu — Documente confidențiale, Editura Academiei Române, București, 1992.
• Idem, Popa Vasile, Nicolae Titulescu — Gândirea juridico-diplomatică, Concernul PRESA, Editura Republicii Moldova, 1997.
• Macovescu George (coord.), Nicolae Titulescu- Docmumente Diplomatice, Editura Politică, București, 1967.
• ***, Nicolae Titulescu, Discursuri, Editura Științifică, București, 1967.
• Păunescu Emil, Potra George, Nicolae Titulescu-Nicolae Raicoviceanu, Mărturiile unui prietenii, Fundația Eurpeană Titulescu, București, 2003
• Oprea M. Ion, Nicolae Titulescu, Editura Științifică, București, 1966.
• «Pro și Contra Titulescu», ediția a II-a revăzută și adaugită. Editie ingrijita, selectie, cuvant inainte si postfata, note biografice, adnotari si explicatii, indice de George G Potra. 3 volume, Fundația Europeană Titulescu, 2003
• «Nicolae Titulescu: patriot sau tradator?», 15 Mai 2008, Nicolae Drăgușin, România liberă

• Vizionarismul lui N. Titulescu, 10 Februarie 2012, Andreea Lupșor, Historia
• Nicolae Titulescu: De ce iubim Franța^{[недоступне посилання з грудня 2021]}, 4 februarie 2008, Jurnalul Național
• Enigma Titulescu, 5 august 2012, Serban Cionoff, Jurnalul Național
• Mandru ca sunt roman: Nicolae Titulescu, romanul care dadea candva lectii Europei, 26 octombrie 2012, Victor Pitigoi, Ziare.com
• Nicolae Titulescu: patriot sau tradator?, 15 mai 2008, Nicolae Dragusin, România liberă

• П. М. Ігнатьєв. Тітулеску Ніколае // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 2 : М — Я. — 812 с. — ISBN 966-316-045-4.