Ніл Гілевич

Ніл Симео́нович Гіле́вич (біл. Ніл Сымонавіч Гілевіч, англ. Nil Hilevich, нар.30 вересня 1931, Слобода, БРСР, пом. 29 березня 2016, Мінськ, Білорусь) — білоруський поет, професор Білоруського державного університету, автор понад 80 книжок віршів, публікацій, перекладів, один із засновників Товариства білоруської мови імені Франциска Скорини.[1]

Ніл Гілевич
біл. Ніл Гілевіч
Ім'я при народженні Ніл Сымонавіч Гілевіч
Народився 30 вересня 1931(1931-09-30)
Слобода,
Логойський район,
Мінська область,
БРСР
Помер 29 березня 2016(2016-03-29) (84 роки)
Мінськ
Поховання Кальварійське кладовищеd
Громадянство  СРСР →
 Білорусь
Національність білорус
Діяльність поет, перекладач, прозаїк, драматург, літературознавець, фольклорист, громадський діяч
Alma mater Мінський міський педагогічний коледжd (1951) і філологічний факультет БДУ (1956)
Мова творів білоруська
Роки активності 1946—2016
Жанр поезія
Членство Спілка письменників СРСР, Товариство білоруської мови імені Франциска Скорини і Союз білоруських письменників
Партія КПРС
Батько Simon Petrovich Hilevichd
Брати, сестри Mikola Hild, Elena Gilevichd і Salvir Hilevichd
Автограф Файл:Nil Gilevich — belorussian wrighter — authograph — 1997 AD.jpg
Нагороди

Орден Князя Ярослава Мудрого ІІІ ступеня
  • Орден Кирила і Мефодія I ступеня
  • Орден Югославської зірки зі стрічкою
Премії Заслужений діяч науки БРСР,
Державна премія БРСР ім. Якуба Коласа (1980),
Міжнародна премія ім. Христо Ботева (1986),
Народний поет Білорусі (1991)
Сайт: Твори на сайті Knihi.com (біл.)]
 Ніл Гілевич у Вікісховищі

Життєпис

Народився в селі Слобода Логойського району Мінської області.[2] Навчався у Мінському педагогічному училищі (яке закінчив у 1951 році), готуючись стати вчителем. Упродовж останнього року навчання працював учителем в одній зі шкіл Мінська. Продовжив свою освіту у Білоруському державному університеті (на філологічному факультеті), який закінчив у 1956 році. Протягом 1960—1986 років працював в університеті, де згодом став професором. У 1958 році почав працювати у газеті «Звязда» (Зірка). У 1978 Гілевич вступив у Комуністичну партію.

У 1980 році став відповідальним секретарем Спілки письменників БРСР, займаючи цю посаду 9 років. 1989 року став головою Товариства білоруської мови імені Франциска Скорини.[3] Він також був головним редактором бюлетеня Товариства «Наша слова» (Наше слово). У 1991 Ніл Симеонович отримав звання Народного поета Білорусі. Він також здобув кілька інших нагород у галузі літератури.

Перша публікація Гілевича припадає на 1946 рік. Лише через одинадцять років він видав свою збірку віршів «Песьня ў дарогу». Услід за нею у 1959 році побачила світ книжка під назвою «Прадвесьне ідзе па зямлі» (Передчуття весни іде по землі), 1961 року вийшла збірка «Неспакой», у 1965 — «Бальшак» (Битий шлях), у 1967 — «Перазовы» (Переклики), 1972 — «А дзе ж тая крынічанька?», 1976 — «Актавы», 1979 — «У добрай згодзе» і в 1987 — «Повязь».

Гілевич також опублікував ряд гумористичних і сатиричних книг, таких як:

  • «Званковы валет» (Бубновий валет; 1961)
  • «Да новых венікаў» (До нових віників; 1963)
  • «Ці грэх, ці 2» (Чи гріх, чи два; 1970),
  • «Як я вучыўся жыць» (Як я вчився жити; 1974)
  • «Русалка на Нарачы» (Русалка на Нарочі; 1974).

Ніл Гілевич перекладав білоруською мовою болгарську, словенську, польську, литовську, українську і російську прозу та поезію. Він також написав поезії для дітей, як-от:

  • «Сіні домік, сіні дом» (1961)
  • «Зялёны востраў» (1963)
  • «Добры чалавек» (1981).

1981 року його вибрані твори вийшли книжкою з двох частин. Гілевич написав кілька п'єс, опублікованих у 1980 році окремим виданням «Начлег на бусьлянци» (Нічліг в лелечому гнізді). Його роман «Перажыўшы вайну» було видано 1988 року.[4]

Ніл Гілевич — невтомний поет із багатим доробком. Він також відомий низкою книжок літературної критики, перекладів, фольклорних досліджень, зокрема:

  • «Наша родная песня» (1968)
  • «Вусная народная творчасць і сучасная лірычная паэзія ўсходніх і паўднёвых славян» (1978).

2009 року у Мінську вийшла книжка його вибраних творів. Видання має 600 сторінок і містить найважливіші праці Гілевича.[5]

Критика

Гілевича критикують за переклад українських пісень Берестейщини білоруською мовою та видачу їх за власне білоруські народні пісні (піснекрадство)[6].

Примітки
  1. charter97.org (біл.)
  2. belarus-misc.org Архівовано 24 грудня 2014 у Wayback Machine. (англ.)
  3. slounik.org (біл.)
  4. www.belarus-misc.org Архівовано 24 грудня 2014 у Wayback Machine. (англ.)
  5. nn.by (біл.)
  6. Харитончук А., Козловський М. Довкола "Піснекрадства" // Пам'ятки України. — К., 1997. — № 3. — С. 114.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.