Піснекрадство

Апологетами піснекрадства зарекомендували себе білоруські фольклористи Г. Ширма, Г. Цітович, В. А. Захарова, М. Шавиркін[6], Ніл Гілевич[2] та інші. До перекладу українських пісень та виставлення їх білоруськими також вдавалися видання «Беларускі фальклор у сучасных запісах. Брэсцкая вобласць» (Мінськ, 1973), «Беларуская народная творчасць» (Москва, 1983)[2], Білоруське радіо (передачі циклу «Вячоркі»), автори видань «Вянок беларускіх песень» та видання «Песні белорусского Полесья»[7].

Зокрема, збірник «Анталогія беларускай народнай песні» Г. Цітовича (Мінськ, 1968, 1975) налічує близько 100 перекладених білоруською мовою українських народних пісень (здебільшого з Берестейщини)[8], збірник «Вянок беларускіх песень» — близько 15[7]. Серед фальсифікатів білоруських перекладачів — пісні Марусі Чурай[9], пісня «Бодай пану в дворі страшно» (записана 1866 року)[1], пісня «Нащо мені чорні брови», створена на слова Тараса Шевченка[10].

При публікації тексти пісень перекладають на літературну білоруську орфографію, у них привносять невластиві тамтешнім українським говіркам акання, дзекання, цекання[11], здійснюються низка редакційних втручань[2], в окремих випадках навіть вигадуються нові білоруські слова[12]. На думку філологів, такий застарілий підхід різко знижує наукову цінність видань й виглядає щонайменше як анахронізм[13], а то й взагалі має псевдонауковий характер[14][15]. Етнонім «Україна» в піснях Берестейщини білоруські перекладачі пишуть з малої літери, ототожнюючи її з поняттям «окраїна»[16][17]. Серед укладачів видань залишається невирішеним питання наявності образу козака в піснях Берестейщини, нехарактерного для власне білоруських[17]. Походження пісень часом намагаються приховати за двозначними коментарями, зауважуючи, що вони виконуються «й українською мовою»[18].

Записи пісень на Поліссі велися ще з XIX століття й неодноразово засвідчували їхню органічну належність до загальноукраїнської культури[19]. З критикою дій білоруських фольклористів та проти привласнення української культури виступали як науковці (М. Толстой, С. Толстая, Р. Кирчів, О. Рибалко, Л. Ященко), так і українські громадські діячі (А. Харитонович, М. Козловський, Г. Мусевич, В. Місіюк)[20][21]. На думку деяких українських діячів (зокрема, Володимира Леонюка, Миколи Козловського), піснекрадство є одним із засобів асиміляції українців Берестейщини[1][21]. Критичну оцінку спроб білорусизації спадщини сусіднього народу висловив й білоруський письменник Янка Бриль, котрий оцінив їх в площині моралі — як гідні осуду, а площині культури — як загрозу збіднення і занедбання її власне білоруських складників[22].

Крім пісень Берестейщини, білоруські фольклористи інколи також перекладають білоруською мовою й видають за білоруські українські пісні Підляшшя, наслідком чого стає повна «деформація» окремих пісенних зразків й стирання говіркових особливостей, що дозволяють ідентифікувати фольклорні тексти[23][5]. Так, професор Григорій Аркушин наводить кумедний випадок, коли переможцем конкурсу виконавців білоруського фольклору на Підляшші стала пісня «Павєй, вєцєр, на Вкраіну»[12]. До перекладу українських підляських пісень вдавалися тижневик «Ніва», «Беларуский каляндар»[5], Микола Гайдук («Песні Беласточчыны»)[24]. Зразок такої перекладеної веснянки, опублікованої в «Песні Беласточчыны» Миколи Гайдука[24]: