Обмеження волі

Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.

Обмеження волі може бути застосоване в порядку заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (на підставі статті 82 КК України).

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок, жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до пенсіонерів, військовослужбовців строкової служби, до людей з інвалідністю I та II груп.

Особи відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці їх проживання. Якщо виправний центр у певній адміністративно-територіальній одиниці відсутній, можливе направлення засудженого у виправний центр іншої одиниці. Межі виправних центрів визначаються Управління (відділи) Державної пенітенціарної служби України в АР Крим, областях, місті Києві та області за погодженням з органами місцевого самоврядування.

Особи, засуджені до обмеження волі, прямують у виправні центри за рахунок держави самостійно. Кримінально-виконавча інспекція вручає засудженому припис про виїзд до місця відбування покарання. Засуджений має не пізніше трьох діб вирушити і прибути до виправного центру до зазначеного в приписі терміну. З урахуванням особи та інших обставин справи суд може направити засудженого до виправного центру у порядку, встановленому для осіб, засуджених до позбавлення волі (тобто під вартою). У цьому випадку засуджений звільняється з-під варти, прибувши до місця відбування покарання.
Засуджені, яким обмеження волі було призначено відповідно до статей 82 та 389 Кримінального кодексу, направляються виправною колонією чи кримінально-виконавчою інспекцією під вартою чи самостійно.
Засуджений, який ухиляється від одержання припису чи виїзду до виправного центру, затримується для з'ясування обставин порушення порядку слідування до місця відбування покарання. Якщо відсутні поважні причини, суд направляє засудженого в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі. Якщо засуджений не прибув до виправного центру, оголошується його розшук. Після затримання він також направляється до місця відбування покарання під вартою.

Строк покарання обчислюється у роках, починаючи з дня прибуття і постановлення на облік засудженого у виправному центрі. У строк покарання зараховується час перебування під вартою відповідно до статті 72 КК України (тобто один день в слідчому ізоляторі дорівнює двом дням обмеження волі) та час слідування під вартою до виправного центру.

Засуджені до обмеження волі мають право: носити звичайний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, витрачати гроші без обмежень, відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі та одержувати короткочасні побачення без обмежень, а тривалі побачення — до трьох діб — один раз на місяць.

Засудженим до обмеження волі може бути дозволено короткочасні виїзди за межі виправного центру за наявності таких обставин:

• смерть або тяжка хвороба близького родича, яка загрожує його життю
• стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому чи його сім'ї
• необхідність звернутися в медичний заклад
• необхідність скласти іспити в навчальному закладі
• виклик судових і слідчих органів (на період провадження слідства чи дізнання)
• необхідність вирішення питань трудового та побутового влаштування після звільнення
• інші життєво необхідні обставини, які потребують присутності засудженого.

Такий виїзд надається засудженому тривалістю не більше семи діб без урахування дороги, на яку дається час не більше трьох діб.

Засуджені до обмеження волі зобов'язані:

• виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, що стосуються порядку відбування покарання
• сумлінно працювати
• не покидати межі виправного центру без спеціального дозволу адміністрації, постійно перебувати під наглядом, проживати за особистим посвідченням
• проживати у спеціально призначених гуртожитках. Перебування поза гуртожитком у вільний від роботи час дозволяється з дозволу адміністрації.

Засудженним до обмеження волі забороняється:

• доставляти та зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби, інші речі, перелік яких визначений нормативно-правовими актами Державної пенітенціарної служби України;
• вживати спиртні напої і пиво, наркотики, психотропні речовини, їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.

Засуджені можуть піддаватися обшуку, а їхні речі, передачі і бандеролі, — огляду. Огляди й обшуки провадяться лише за наявності встановлених законом підстав. Жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідуватися уповноваженими працівниками виправного центру.

Засуджені, які не порушують порядок виконання покарання та мають сім'ї, після відбуття шести місяців строку покарання можуть проживати за межами гуртожитку зі своїми сім'ями, з'являючись від одного до чотирьох разів на тиждень у виправний центр для реєстрації. Вони можуть проживати в орендованих квартирах чи придбати житло в межах території виправного центру.

Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана інвалідом I чи II групи, досягла пенсійного віку, а також щодо жінки, яка завагітніла, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення її від відбування покарання.

Порядок та умови виконання покарання у виді обмеження волі і нагляду за засудженими визначаються КВК України, нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань, Інструкцією з організації нагляду над засудженими, Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та іншими нормативно-правовими актами.

Адміністрація виправного центру веде облік засуджених, роз'яснює порядок й умови відбування покарання, організовує трудове й побутове влаштування засуджених, забезпечує дотримання умов праці, порядку й умов відбування покарання, здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування покарання, проводить із засудженими соціально-виховну роботу, застосовує встановлені законом заходи заохочення і стягнення, здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.

Засуджені до обмеження волі обов'язково залучаються до праці на виробництві виправних центрів, а також за договорами на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення здійснення нагляду за їхньою поведінкою. Праця засуджених регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з неї, переведення на іншу роботу. Переведення на іншу роботу можливе лише за погодженням з адміністрацією виправного центру. Засудженим виплачується не менш як сімдесят п'ять відсотків (75%) загальної суми заробітку.

Власник підприємства, установи, організації повинен забезпечити залучення засуджених до суспільно корисної праці з урахуванням стану здоров'я, спеціальності (за можливістю), організувати первинну професійну підготовку та створити необхідні побутові умови. Про запізнення засудженого на роботу та його відсутність на робочому місці він повинен сповістити адміністрацію виправного центру. Йому забороняється звільняти засуджених з роботи, крім випадків:

• звільнення від відбування покарання
• переведення засудженого на роботу на інше підприємство, в установу чи організацію або до іншого виправного центру
• набрання законної сили вироком суду, за яким особа засуджена до позбавлення волі (при переведенні до місця відбування покарання у виді позбавлення волі)
• неможливість працювати надалі за станом здоров'я.

Відповідно до законодавства України про охорону здоров'я у виправних центрах організовується та проводиться лікувально-профілактична та протиепідемічна робота закладами охорони здоров'я на загальних підставах. Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення.

Засуджені, які відбувають покарання у виправних центрах, забезпечуються індивідуальним спальним місцем, інвентарем і постільними речами. Норма жилої площі на одного засудженого має бути не меншою за чотири квадратні метри. Продукти харчування і речове майно засуджені придбавають за власні кошти. Комунально-побутові та інші послуги оплачуються ними на загальних підставах.

Засудженим, які не працюють у зв'язку із захворюванням чи з інших причин, від них не залежних, і не одержують за цей час зарплати чи інших доходів, харчування й комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок виправного центру. Засуджені, направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров'я, забезпечуються цими лікувальними закладами всіма видами довольства на загальних підставах. У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, установи чи організації, де працює засуджений, може видати йому аванс із наступним відшкодуванням.

Із засуджених, які тримаються в дисциплінарному ізоляторі, стягується повна вартість харчування, наданого їм за встановленими нормами. Із засуджених, які злісно ухиляються від роботи, вартість наданих їм послуг утримується з їх особистих рахунків. В разі відсутності на рахунку засудженого коштів виправний центр може подати на нього цивільний позов.

З особами, які відбувають покарання у виді обмеження волі, адміністрація виправного центру, роботодавець засуджених чи громадська організація проводить соціально-виховну роботу. Виховний вплив здійснюється на основі психологічно-педагогічних методів з урахуванням особи засудженого, тяжкості вчиненого злочину тощо. Основною метою такої роботи є формування й розвиток у засуджених якостей та навичок, що формують у них зацікавленість у виправленні, прагнення до заняття суспільно корисною працею, дотримання прийнятих правил поведінки в суспільстві.

Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується у встановленому порядку. Також активна участь у виховних заходах розцінюється як свідоме прагнення до виправлення та враховується при визначенні ступеня виправлення засуджених.

Засуджені до обмеження волі можуть створювати власні самодіяльні організації. Вони, як правило, створюються з метою розвитку в засуджених корисної ініціативи, здорових взаємовідносин між собою, участі у вирішенні питань організації праці, навчання, відпочинку, впливу на виправлення засуджених, розвитку корисних соціальних зв'язків. Участь у таких організаціях є добровільною справою, але вона заохочується і враховується при визначенні ступеня виправлення засудженого. Засуджені, які беруть участь у таких організаціях, не користуються жодними пільгами і не звільняються від основної роботи.

Засудженим до обмеження волі дозволяється влаштовувати безкоштовні (благодійні) чи платні (за рахунок коштів засуджених та за їх згодою) виступи професійних творчих колективів при обов'язковому погодженні цих заходів з керівництвом територіальних органів управління Департаменту України з питань виконання покарань. У виправних центрах забороняється діяльність політичних партій та профспілок (крім профспілок, які утворюються адміністрацією виправного центру).

До осіб, засуджених до обмеження волі, за порушення трудової дисципліни і встановленого порядку відбування покарання чи за сумлінну поведінку і ставлення до праці можуть застосовуватися певні заходи стягнення та заохочення.

В законодавстві інших країн (зокрема, в Азербайджані, Білорусі, Таджикистані, Казахстані, Росії) обмеження волі являє собою майже те саме, що в Україні, тобто тримання повнолітнього засудженого без ізоляції від суспільства в спеціальних виправних центрах, здійснюючи над ним нагляд та залучаючи його до праці. В Російській Федерації може бути як основним (від 2 місяців до 4 років), так і додатковим (від 0.5 до 2 років) покаранням.

• Місця несвободи в Україні

• Кримінальний кодекс України, ст. 61, 390.
• Кримінально-виконавчий кодекс України, ст. 56 — 70
• Коментар до статті 61 КК України
• Коментар до статей 56 — 69 КВК України
• Богатирьов І.Г. — Підручник «Кримінально-виконавче право України», розділ про обмеження волі

• Обмеження волі // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2002. — Т. 4 : Н — П. — 720 с. — ISBN 966-7492-04-4.