Мі-24

Мі-24 (за класифікацією НАТО Hind, рос. Миль Ми-24, в народі — «Крокодил») радянський гелікоптер підтримки піхоти (ударний гелікоптер). Був основним штурмовим гелікоптером країн соцтабору. Концепція Мі-24 передбачала тісну взаємодію з бронетанковими та піхотними частинами під час широкомасштабного воєнного конфлікту другої половини XX століття. Став одним із символів Війни в Афганістані. Сьогодні стоїть на озброєнні низки країн, в тому числі й України.

Мі-24
Мі-24П
Тип Ударний гелікоптер
Розробник Московський вертолітний завод
Виробник Московський вертолітний завод
Головний конструктор Михайло Міль
Перший політ 19 вересня 1969
Початок експлуатації 1972
Статус експлуатується
Основні експлуатанти  СРСР (до 1991 року)
див. нижче
Роки виробництва з 1969
Вироблено 2300
 Мі-24 у Вікісховищі
Mi-24

Історія

Досвід ведення війни у В'єтнамі показав необхідність у спеціалізованих ударних гелікоптерах, які могли би знищувати як піхоту і бронетехніку, так і вражати слабоукріплені споруди. Розробка таких гелікоптерів почалася у США, що тоді були передовою державою світу в будівництві гелікоптерів. У свою чергу СРСР, який тоді активно змагався із Штатами у галузі озброєння, доручив КБ Міля розробити власний ударний гелікоптер, за розробку якого тоді взявся особисто генеральний конструктор Михайло Міль.

За основу було взято вже перевірений серійний багатоцільовий Мі-8. Радянські конструктори зменшили цей гелікоптер у розмірах, змінили кабіну пілота та пристосували його до завдавання штурмових ударів по наземних, значно пізніше — повітряних, цілях.

Мі-24 став першим радянським гелікоптером, спеціально розробленим для забезпечення вогневої підтримки сухопутних військ і запущеним у серійне виробництво. Приймаючи на борт вісім чоловік десанту, цей гелікоптер вийшов значно більш громіздким, ніж американські аналоги. Більше того, у перших промислових серіях екіпаж розташовувався в кабіні поруч, а не тандемом. Бойовий досвід показав необхідність корінної зміни конструкції кабіни екіпажа, що дозволило краще використовувати потенціал гелікоптера. Гелікоптер Мі-24Д (позначення НАТО Hind-D), що з'явився в 1976 році, мав роздільні, розташовані тандемом кабіни пілота і оператора озброєння, але як і раніше зберігав кабіну для транспортування десанту і додаткове місце для бортмеханіка. Потім з'явилися інші модифікації, що відрізняються встановлюваним озброєнням і деякими конструктивними особливостями, зокрема вузько спеціалізовані для артилерійського спостереження і радіаційної, хімічної і бактеріологічної розвідки, що не мають озброєння; основною модифікацією, яка промислово випускалася, був Мі-24Д. Всього за період з 1970 до 1989 року було випущено понад 2300 Мі-24 різних модифікацій. Основне озброєння Мі-24Д складається з чотирьохствольного 12,7-мм кулемета, встановленого знизу носової частини, і ПТКРів АТ-2 «Скорпіон» (Swagger), що входять до складу системи «Фаланга-В». В наш час[коли?] на озброєнні армій країн-членів СНД стоїть близько 1250 гелікоптерів Мі-24.

Силова установка Мі-24, починаючи з 1972 року випуску, складається з двох турбовальних двигунів ТВ3-117 конструкції Ізотова. Двигуни ТВ3-117ВМ, якими обладнані гелікоптери модифікації Мі-24В (Hind-E) мають потужність по 1659 кіловат кожен. Саме на Мі-24В вперше була встановлена протитанкова система «Штурм-В» з електронно-оптичним прицілом в носовій частині і ПТКРами АТ-6 «Кокон» (Spiral), підвішеними до кінців крил з невеликим розмахом і на двох з чотирьох пілонів (зазвичай, вісім ракет, але за необхідності — дванадцять). У числі решти озброєння Мі-24В — контейнери з пусковими напрямними реактивних снарядів і гарматами, ракети класу «повітря-повітря» «Стріла», «Игла» або Р-60 (Aphid), а також зброя з касетними боєголовками — загальна вага озброєння до 1200 кг. Мі-24ВП (Hind-E) обладнаний 23-мм автоматичною гарматою, встановленою замість чотирьохствольного кулемета. Експортний варіант Мі-24Д, призначений для постачання в країни, що розвиваються, отримав позначення Мі-25; Мі-35/Мі-35П — це позначення експортних варіантів модифікацій Мі-24В і Мі-24П. Нещодавно опублікована програма модернізації гелікоптерів Hind до нового стандарту Мі-24ВМ (експортний варіант Мі-35М): суттєвому удосконаленню піддадуться системи озброєння для боротьби з броньованими цілями і радіоелектронне обладнання.

Модифікації

Всього серія ударних гелікоптерів Мі-24 налічує більше 20 модифікацій. Серійне виробництво тривало до 1989 року, на двох заводах було виготовлено 2,570 вертольотів Мі-24 всіх модифікацій[1].

Ось деякі з цього переліку:

  • В-24 — експериментальна несерійна модифікація. Майже повністю дублював схему Мі-8, окрім кабіни пілотів, схеми розміщення десанту, розмірів та не мав заднього вантажного люку.
  • Мі-24А — перша серійна модифікація. Не мав кулеметно-гарматного озброєння. Обладнувався антеною УКХ радіостанції Р-860. Всього випущено 240 гелікоптерів такої модифікації. Виробництво тривало до 1974 року.
  • Мі-24Б — основна відмінність від Мі-24А полягала у встановленні чотириствольного кулемету ЯкБ-12,7 калібру 12,7 мм, покращенні систем наведення і керування озброєнням та усуненням інших недоліків, що виявилися в ході експлуатації попередніх версій гелікоптера.
  • Мі-24В (виріб 242) — наймасовіший варіант Мі-24, з рухомою кулеметної установкою УСПУ-24 з кулеметом ЯкБ-12,7. Гелікоптер Мі-24В з 4 ПТУР 9М113 «Штурм-В» і з системою наведення «Радуга-Ш» прийнятий на озброєння 29 березня 1976 року. У 1986 році прийнято на озброєння модернізований варіант з 16 ПТУР «Штурм-В». Приціл АСП-17В. Двигуни ТВ3-117В. У складі озброєння з'явилися блоки Б8В20-А з НАР С-8, блоки Б13Л1 з НАР С-13 і АПУ-68УМ3 з важкими НАР С-24Б. Випускався в 1976—1986 роках. Побудовано близько 1000 гелікоптерів.
  • Мі-24Д (виріб 246) — перехідний варіант до Мі-24В. Відрізнявся роздільними кабінами екіпажу, рульовим гвинтом зліва, складом озброєння по типу Мі-24Б. У 1973—1977 роках в Арсеньеве і Ростові-на-Дону виготовлено 340 вертольотів.
  • Мі-24ВП (виріб 258) Мі-24В з гарматою ГШ-23Л (боєкомплект 460 снарядів) в рухомій установці НППУ-23, новим БРЕО і озброєнням. На пізньосерійних вертольотах з'явилися восьмипозиційний АПУ-4 (уніфіковані з Мі-8МТ) для ПТУР «Атака-В» (таким чином загальна кількість ПТУР доведено до 12-ти, зі збереженням на пілонах двох блоків Б8В20-А з 20-ю 80-мм НАР С-8 різних модифікацій в кожному блоці). При цьому опціональне озброєння РПП ближнього бою Р-60М ставало обов'язковим. У 1989 році встигли побудувати 25 машин.
  • Мі-24У — навчально-тренувальна модифікація Мі-24А. Не мав протитанкового озброєння та випускався обмеженою партією.
  • Мі-24П (виріб 243) — варіант Мі-24В але з нерухомо закріпленою гарматою ГШ-30К, розміщеної на правому борту в установці НПУ-30, боєкомплект — 250 снарядів. Кулемет демонтований. Серійно випускався в 1981-1989 рр. Всього збудовано близько 620 одиниць.[2]
  • Мі-24ПУ-1 — українська модернізація Мі-24П. Встановлено модернізовані двигуни ТВЗ-117ВМА-СБМ1В-02, станція оптико-електронної протидії «Адрос» КТ-01АВ, система збору та реєстрації польотної інформації БУР-4-1-07, модернізований авіаційний стрілецький приціл АСП-17ВПМ-В, лазерна система формування прицільної марки ФПМ-01кв, супутникова навігаційна система GPS МАР-695, ультракороткохвильова радіостанція KY-196В, аварійний радіомаяк ЄВС-406AFHM, а також радіолокаційний відповідач GTX-327 з датчиком висоти АК-350. Прийнято на озброєння ЗС України в 2012 році. У червні 2014 року в Україні було завершено переобладнання трьох гелікоптерів Мі-24ПУ-1, вартість модернізації одного гелікоптера становила 3 млн гривень.
  • Мі-24К (виріб 201) — розвідник-коректувальник, з системою спостереження «Ірис», цифровим розвідувально-коректувальних комплексом «Рута» та аерофотоапаратом АФА-100 для перспективної зйомки в правому борту кабіни.
  • Мі-24Р (виріб 2462) — гелікоптер РХБ-розвідки з рухомою кулеметної установкою УСПУ-24 з кулеметом ЯкБ-12,7, з підвищеною системою життєзабезпечення. Пускові установки на пілонах ПТУР демонтовані, на їх місце встановлено екскаватори забору ґрунту (по 3 ковша). На першому тримачі штатно встановлений підвісний контейнер з додатковою апаратурою, на хвостовій балці встановлено пусковий пристрій для ракет СГТ. До складу екіпажу введені два хіміка-розвідника. Брав участь в ліквідації аварії на ЧАЕС (Оцінка рівня зараження місцевості). Побудовано 160 машин.
  • Мі-25 — експортний варіант Мі-24, який відрізнявся дещо іншим складом бортового обладнання. Вертоліт призначався для поставок в держави, що не входили до складу країн Варшавського договору.[3]
  • Мі-35 — експортний варіант Мі-24, який був розроблений вже в сучасній Росії. Постачався на озброєння в Венесуелу та М'янму.
  • Mi-35M — шасі у Мі-35М не забираються, що на відміну від Мі-24 забезпечує поглинання енергії при падінні на шасі. Встановлено ОПС-24Н з гіростабілізованою оптико-електронною станцією ГОЕС-​​324 і лазерний далекомір. Поставлено новий автомат перекосу. Втулка і лопаті несучого гвинта, Х-подібний рульовий гвинт поставлені від Мі-28Н, супутникова навігація ГЛОНАСС. Гелікоптер також відрізняється укороченим крилом (4 точки підвіски) і висотними двигунами «Клімов» ВК-2500-02 виробництва «Мотор Січ».
  • Мі-24 Super Hind — глибока модернізація гелікоптера південноафриканською компанією Advanced Technologies and Engineering (ATE). Одна з останніх серійних модернізацій цієї машини. Було прийнято на озброєння в Азербайджані та Алжирі.

Модернізація Мі-24

Україна

Український Мі-24 у ДР Конго

Українське військо має досить велику кількість гелікоптерів Мі-24, які перейшли у спадок від радянської армії. Тому модернізація цих машин є одним з найважливіших питань у вирішенні проблем української штурмової авіації. Саме тому ряд вітчизняних підприємств спільними зусиллями модернізували до якісно нового рівня гелікоптер Мі-24П. Основою модернізації стала заміна застарілих радянських двигунів на сучасні газотурбінні силові установки українського виробництва ТВ3-117ВМА-СБМ1В. Виробником цих двигунів є всесвітньо відоме підприємство «Мотор Січ», яке до цього вже постачало двигуни для літаків АНТК ім. Антонова. Також суттєво були допрацьовані та встановлені нові системи керування озброєнням, що в рази підвищило ефективність гелікоптера в бою. Станом на лютий 2012 року завершено державні випробування модернізованого зразка Мі-24П на базі Державного науково-випробувального центру ЗС України, що в Криму.[4]

25 травня 2012 року на озброєння Збройних сил України, після глибокої модернізації, було прийнято гелікоптер Мі-24ПУ1. Відповідний указ підписав Міністр оборони України Дмитро Саламатін.[5]

Македонія

Після закінчення бойових дій обслуговування старіючої (більшість гелікоптерів були випущені на початку 1980-х років) авіатехніки стало великою проблемою для бюджету Македонії. Тільки чотири останніх отриманих Мі-24 пройшли ремонт на авіаремзаводі «Авіакон» в Україні, в результаті чого термін їх експлуатації до наступного ремонту був продовжений на сім-дев'ять років (процедура продовження ресурсу двигунів була проведена на ремзаводі в Луганську).

Техніка, що залишилася, пройшла лише огляд на місці, який виявив необхідність придбання запчастин. На додаток до цього, в 2003 р стало очевидно, що деякі Мі-24 і, принаймні, два Мі-8 вироблять свій міжремонтний ресурс ще до досягнення терміну планового ремонту. В середині 2005 два Мі-24В були відправлені на український завод «Авіакон» для продовження ресурсу (повернулися до Македонії в жовтні).

Проте керівництву Македонії було ясно, що все це лише напівзаходи. Потрібно було поступово модернізувати парк Мі-24. Після недовгих пошуків вибрали партнера — ним стала ізраїльська компанія Elbit Systems, яка співпрацювала з українським «Авіакон». Саме в Україні були модернізовані два Мі-24В (MAF-201, заводський № 20127 і MAF-205, заводський № 19977 — обидва 1984 випуску), представлені публіці в день 17-річчя ВПС країни — 14 червня 2009 року.

Програма модернізації отримала кодову назву Alexander. Перш за все, гелікоптери отримали можливість застосування вночі. Для цього була встановлена система ANVIS / HUD-24. Крім того, машини оснастили сучасним обладнанням GPS, американськими радіостанціями Rockwell Collins Talon RT-8200, а також пристроями інтеграції з НАТОвськими системами.

Оператор отримав можливість застосовувати бортове озброєння вночі. Ще однією серйозною відмінністю нової техніки стало встановлення в кабінах двох (15 см x 20 см) кольорових дисплеїв. Льотчик-оператор тепер міг керувати 12,7-мм кулеметом за допомогою нашоломного прицілу. В ході модернізації з гелікоптерів була знята вся апаратура комплексу ПТКР 9K113 «Штурм».

Бойове застосування

Карабаський конфлікт (1988—1994)

На момент розпаду СРСР в Азербайджані базувалися 9 Мі-24 845-ї окремої ескадрильї гелікоптерів. Передавати ці гелікоптери ніхто не поспішав. На початку 1992 р. вирішили діяти азербайджанці. Їм вдалося залучити на свою сторону двох офіцерів вже неіснуючого підрозділу — майора Сергія Туваєва і старшого лейтенанта Рафаеля Ширинова, які 28 січня 1992 перегнали один гелікоптер на аеродром Забрат, де базувалися цивільні машини колишнього азербайджанського управління ЦА СРСР. Враховуючи обставини угону, цей Мі-24 не мав боєкомплекту і був абсолютно «беззубим», за що і отримав назву «голуб миру».

Другий і третій гелікоптери 3 лютого переганяли також льотчики ескадрильї: майор Олексій Шварев (летів без оператора), капітан Євген Карлов і все той же Ширинов. Командування ЗакВО намагалося якось перешкоджати такій «ініціативі», і з аеродрому ППО Насосний була піднята чергова пара МіГ-25. Однак льотчики або не змогли, або не захотіли перехопити «дезертирів».

Чергові п'ять машин переганялись 12 лютого вже пілотами цивільної авіації, які перейшли на військову службу: Явер Алієвим, Закіров Юсіфова, Ханлар Саттарова, Едісона Гасанова і Мірмагомед Агаєвим. У підсумку на аеродромі залишився тільки один несправний гелікоптер — один з офіцерів ескадрильї з найкращих спонукань (а будь-якому було ясно, що захоплення такої кількості авіатехніки призведе тільки до ескалації конфлікту в Карабаху) підпалив його в самій середині стоянки, щоб при вибуху були якщо не знищені, то хоча б пошкоджені всі інші машини. Проте пожежа була згашена і тільки один гелікоптер був пошкоджений. Проте пошкодження були мінімальні, і 14 лютого нашвидку відремонтований Мі-24 перегнав Ширинов.

Таким чином, до кінця лютого азербайджанці мали дев'ять бойових гелікоптерів Мі-24 і лише три підготовлені екіпажі з шести чоловік, які перейшли до Азербайджанської армії (С. Сенюшкін, С. Тува, А. Шварєв, Є. Карлов, Р. Ширінов — льотчики вісімсот сорок третього ескадрильї, С. Джалалов — командир комендатури). Троє були «афганцями», решта колишніх цивільні льотчики вимагали додаткової підготовки, оскільки раніше вони пілотували тільки Мі-8. Новостворену ескадрилью азербайджанських ВПС очолив Явер Алієв. Багато в чому завдяки йому і вдалося зберегти з такими труднощами «придбану» техніку. Справа в тому, що вже наступного дня «зверху» зателефонували і «попросили» повернути техніку російської армії. На що Явер відповів коротко: «Ці гелікоптери потрібні моєму народу, для захисту Азербайджану, жоден гелікоптер не буде повернений». Він же дав вказівку, щоби вночі зняли акумулятори. Тому коли на ранок прибули бронетранспортери з десантниками і льотчиками, щоби забрати гелікоптери, жоден з них підняти в повітря не вдалося.

Тим часом обстановка в Карабасі загострювалася, вірмени, скориставшись прорахунками азербайджанського командування, перейшли в наступ. Тому навчання азербайджанських гелікоптерників пройшло по-фронтовому швидко, і незабаром Сергій Сенюшкін, як найдосвідченіший, почав підготовку льотчиків.

Спочатку обмежувалися прикриттям цивільних «бортів». Так, екіпаж Сенюшкін — Алієв за два тижні здійснив, принаймні, два вильоти в район конфлікту — в Ходжавенд, де гелікоптер був обстріляний із землі, а Сергій отримав поранення, — і в Ходжали для прикриття цивільних гелікоптерів. Однак вже 29 лютого 1992 той же екіпаж, виконуючи навчальне завдання, розбився. Сталося це над озером недалеко від Баку. Мабуть, саме через нестачу досвіду і сталася ця трагедія, що коштувала життя трьом членам екіпажу. Що саме трапилося, невідомо досі, так як тіла витягли, а ось гелікоптер досі перебуває на місці катастрофи. уламки не змогли витягнути навіть з залученням Мі-26, що належав «ВПС СНД».

Практично весь березень і до 11 квітня 1992 на бойові завдання в Карабах літали тільки військові льотчики: Сергій Тува, Олексій Шварєв, Євген Карлов і Рафаель Ширинов. Весь цей час льотчики, що прийшли з АЗАЛа, проходили підготовку.

Перша бойова втрата азербайджанської гелікоптерної ескадрильї сталася 11 квітня, коли свій перший бойовий виліт здійснили колишні цивільні пілоти. Ведучим летів досвідчений Карлов. «Молодь» повернулася без втрат, але от ведучого збили під містом Фізулі, неподалік від селища Юхари Вейссаллі. Разом з Е.Карловим загинули старший лейтенант Ф.Мусаєв і два бортстрільці: Г. Гасанов і Т. Фараджев.

Тим часом, в кінці травня 1992 азербайджанська ескадрилья Мі-24 перебазувалася з аеродрому Забрат на аеродром Кала, який в той період був переданий Азербайджану. 15 травня 1992 азербайджанська авіація втратила ще один гелікоптер — в районі селища Гюльабли, Агдамського району був збитий Мі-24, пілотований майором Олексієм Шваревим, оператором у нього був Рафаель Ширинов. Завдяки щасливому випадку обидва пілоти залишилися живі — спустилися на парашутах. Шварев потрапив в полон, але незабаром був відбитий в результаті контратаки на цьому напрямку. Льотчик був поранений і негайно відправлений у госпіталь.

Наявність бойових гелікоптерів на тій чи іншій ділянці фронту часто сприяло наступальним діям азербайджанської армії. Наприклад, так сталося в серпні, коли, саме завдяки масованим ударам азербайджанської ескадрильї гелікоптерів, на Кельбаджарський напрямку вірменські формування були витіснені вглиб Карабаху.

До цього часу азербайджанські гелікоптерники накопичили вже певний бойовий досвід — на бойове завдання вилітали, як правило, трьома машинами: один Мі-24 відпрацьовує по цілі, пара прикриває. Але й карабахці набули безцінного досвіду боротьби з «крокодилами», що не могло не позначитися на втратах. Так, 6 серпня 1992 був збитий гелікоптер капітана Закира Меджідова. Разом з ним загинули оператор старший лейтенант Руслан Половинко і стрілець рядовий Джаваншира Рагімов.

Наступна втрата азербайджанської ескадрильї відзначена 11 жовтня, коли над селом Сефян (Губадли) був збитий черговий Мі-24. І знову екіпажу не вдалося врятуватися — в уламках гелікоптера знайшли свою смерть майор Закира Юсифов, старший лейтенант Рауф Кулієв і стрілець Тахир Багіров (посмертно удостоєні звання «Національний Герой Азербайджану»).

А 23 листопада азербайджанці поповнили свій парк трофейним Мі-24П. Сталося це ось як: того дня, ближче до вечора, під час групового нальоту на південний захід від Кубатли вогнем із землі був збитий один вірменський гелікоптер, який згорів. Другий гелікоптер, намагаючись приземлитися, щоби забрати екіпаж, був пошкоджений пострілом з гранатомета — граната потрапила в радіовідсік в районі гідросистеми. Вірменські льотчики змогли посадити машину, благо висота була невеликою. Третій гелікоптер зміг приземлитися і забрав обидва екіпажі. Рано вранці наступного дня до місця посадки гелікоптера на Мі-2 був доставлений майор С. Джалалов, який повинен був оцінити характер пошкоджень і по можливості ввести машину в стрій. Працювати йому довелося під вогнем вірмен, які прагнули відбити місце аварії. Проте, до вечора С. Джалалов зміг привести гелікоптер до ладу. Полагодивши гелікоптер, льотчик підняв його в повітря і перелетів на територію, контрольовану азербайджанцями.

Початок 1993 був відзначений боями на Кельбаджарський напрямку. Застосування гелікоптерів у цих боях було самим інтенсивним за всю війну. Зрозуміло, що ППО вірмен значно посилилася, тому вже 23 березня південніше населеного пункту Кельбаджар ракетою ПЗРК був збитий черговий азербайджанський Мі-24 під керуванням Ігоря Костюка. Екіпаж зміг посадити пошкоджену машину, і незабаром прибув Мі-2, який евакуював пілотів.

Ще один Мі-24 пропав безвісти 30 серпня 1993 в районі населеного пункту Кубатли. Екіпаж у складі командира гелікоптера капітана Фейруза Джалілова, оператора Олександра Мізяка і стрільця Аріфа Міраліева досі вважається зниклим безвісти, оскільки залишається неясним — збитий гелікоптер чи зазнав аварії.

10 січня 1994 під час виконання бойового завдання в поганих метеоумовах збився з курсу і врізався в гору Мі-24 під керуванням капітана Адил Ісмайлова. Разом з ним загинули оператор старший лейтенант Зульгайда Зульгайдаєв і стрілець Махир Гусейнов.

Таким чином, загальні втрати азербайджанських гелікоптерників на Мі-24 в бойових вильотах і катастрофах за час війни склали 22 людини льотно-підйомного складу, дев'ять з яких посмертно отримали звання «Національний Герой». Основні втрати припадають на 1992, що було наслідком насамперед відсутності бойового досвіду[6]

Конфлікт у Македонії (2001)

З початком громадянської війни уряд Македонії почало орієнтуватися на поставку озброєння з України, причому важливу роль в умовах розгортається конфлікту зіграв той факт, що Київ зобов'язався не тільки оперативно поставити техніку, а й «сприяти» швидкому введенню гелікоптерів і штурмовиків в бій.

Уже 23 березня українські екіпажі перегнали в Македонію пару бойових Мі-24В (орієнтовна вартість однієї машини склала 800 тис. дол.). Про те, яке значення македонське керівництво надавало новій техніці, свідчить той факт, що в аеропорту гелікоптери зустрічав прем'єр-міністр країни Любчо Георгієвський. Закуплені Мі-24 отримали номери VAM-201 і VAM-202. Ці гелікоптери склали основу 201 POHE (Protiv oklopna helikopterska eskadrila — протитанкова гелікоптерна ескадрилья). Практично відразу машини були кинуті в бій. Уже 25 березня розпочалося рішучий наступ на позиції бойовиків на горі Шар Планіна. Дорогу піхоті і спецназівцям розчищав масований артилерійський вогонь, а з неба по албанцях «працювали» гелікоптери. Поява Мі-24 стало неприємним сюрпризом для бойовиків НОА (Народно-визвольна армія Албанії), яким довелося відступити з району Тетово. Але від своїх планів албанські польові командири не відмовилися і зайнялися перегрупуванням сил.

Однак вже після перших боїв македонцям стало ясно: двох машин явно мало для того щоб переломити ситуацію, і співпраця з Україною продовжилося. 15 квітня ескадрилью поповнили ще пара Мі-24В (VAM-203 і VAM-204). Поповнення прибуло саме вчасно, оскільки затишшя тривало всього місяць. Уже в квітні НОА відкрило новий фронт, тепер в районі Куманово, також населеному албанцями. Звідси бойовики вже могли безпосередньо загрожувати столиці республіки Скоп'є. Скоро бої йшли в селі Арачиново, а це всього в п'яти кілометрах від столичного аеропорту (він же основна авіабаза) Петровець.

Кризова ситуація зажадала прийняття термінових заходів щодо посилення ВВС, оскільки було ясно, що повітряна підтримка — ключ до перемоги. 15 червня у Македонію прибули ще чотири Мі-24В (VAM-205, −206, −207, −208). Тепер 201 POHE налічувала вісім «крокодилів», які разом з Мі-8МТ зі 301 TRHE. склали основу авіаційного угруповання в районі бойових дій.

З раннього ранку 22 червня по позиціях НОА навколо Арачиново почали працювати «крокодили». Удари з повітря, що перемежовувалися з артилерійськими обстрілами, продовжилися 24 червня, після чого македонські сили оволоділи висотами навколо Арачиново, усунувши таким чином загрозу обстрілу Скоп'є і повністю блокувавши бойовиків. В ході боїв всім стало ясно, що «бліцкриг» НОА провалився, а македонська армія сповнена рішучості довести справу до логічного кінця, тобто до повного знищення терористів. Але тут, вперше з початку конфлікту, на сцену вийшли міжнародні «миротворці», які закликали почати мирні переговори.

Свою діяльність «миротворці» почали з того, що звинуватили македонців же в «непропорційному застосуванні сили» проти албанців. Під натовським натиском з НОА було укладено перемир'я. 13 серпня в столиці республіки було підписано угоду, якою передбачалося припинення вогню, добровільне роззброєння албанських бойовиків з одночасною їх амністією.

Однак перед цим НОА спробувала «грюкнути дверима». У ніч на 9 серпня, близько тисячі бойовиків, які просочилися з Косова, раптової атакою змогли захопити село привітність і армійський блокпост на захід від Скоп'є. Македонці відреагували негайно. З ранку в повітря були підняті всі чотири Су-25 за підтримки восьми Мі-24 і чотирьох Мі-8МТ. За офіційними даними Міністерства оборони Македонії, втрати бойовиків від повітряних нальотів склали не менше 400 чоловік убитими і пораненими. Після настільки масштабних втрат албанці вже і не марили про повстання, тепер їх головна задача була просто відступити.

Противник відзначив присутність в районі боїв достатньо підготовлених екіпажів, так що погрожуючи взяти Скоп'є, албанський вожак Ахметі хотів збити вертольоти, пілотовані українськими пілотами. Албанці, придбавши в Боснії ПЗРК «Стріла-2», розраховували збити «крокодилів», але не врахували досвід пілотів.

Так, в американських ЗМІ був описаний випадок, коли по одному з гелікоптерів моджахедами була випущена ракета ПЗРК, але екіпаж зумів ухилитися від неї, виконавши вельми складний маневр. Це й не дивно, так як у всіх українських «інструкторів» був багатий афганський досвід.

Як відзначали українські льотчики, практично в кожному вильоті по штурмовиках і гелікоптерах вівся сильний вогонь з землі, причому це було не тільки стрілецька зброя калібру 7,62 мм, а й великокаліберні кулемети (12,7 мм) і ЗУ калібрів 20, 23 і 30 мм. Не дивно, що практично кожен гелікоптер мав бойові ушкодження. На деяких українських механіки налічували по кілька десятків пробоїн. 4 вересня македонці отримали ще двох «крокодилів» Мі-24В (VAM-209 і VAM-210), а 28 грудня парк гелікоптерів поповнився парою розвідувально-коректувальних Мі-24К (тактичні номера VAM-211 і VAM-212)[7]

Російсько-українська війна

Вперше на Донбасі Мі-24 відзначилися 14 квітня, коли дві машини засвітилися на місці нападу РДГ противника на тилову колону десантників під Краматорськом. Потім було прикриття Мі-8-х з десантом спецназу, задіяного для посилення оборони бази зберігання бронетехніки в Артемівську (24 квітня), зачистка Донецького аеропорту (26 травня), в якій була задіяна пара машин 7-го полку[8].

Однак першим реальним бойовим хрещенням для українських вертолітників стала облога захопленого бойовиками Слов'янська. Рано вранці 2 травня блок-пости навколо міста були атаковані із землі та з повітря, причому авіаторам довелося діяти в несприятливих погодних умовах, що в результаті і призвело до невиправдано високих втрат. У районі Карпівки під час польоту на гранично малій висоті були вражені з ПТРК «Фагот» одразу два вертольоти зі складу 16-ї бригади. З двох екіпажів в живих залишився тільки капітан Краснокутський, який поранений був захоплений противником на місці аварійної посадки (пізніше був обміняний)[8].

Слов'янськ взагалі виявився вкрай невдалим для української авіації — там армійська авіація зазнала найбільших втрат і фактично після цього була виведена з «гарячих» ділянок фронту. 4 червня в ході бою ракетою ПЗРК «Ігла» був вражений Мі-24П 11-й авіабригади, екіпаж якого здійснив аварійну посадку недалеко від траси Харків-Ростов[8].

Також 12 червня 2014 року Мі24 були задіяні під час штурму Савур Могили, силами 2 батальйону 79 бригади ВДВ[8].

Після звільнення Слов'янської агломерації обидві бригади стали базуватися на аеродромі Краматорськ (знаходяться там і понині). Останніми у війні на Донбасі стали вильоти екіпажів 7-го полку на луганському напрямку в серпні 2014 року. Тут 20-го числа був збитий Мі-24: загинув екіпаж майора Олега Бірюка[8].

Починаючи з осені 2014 бойові вертольоти залучаються до прикриття санітарних Мі-8 виключно в прифронтовій зоні[8].

На початку жовтня 2018 року було проведено спільне тренування екіпажів вертольотів та наземних підрозділів. Вітчизняний БПЛА «Лелека» грав роль ворожого «Орлана», вертолітники полювали на нього. Тренування показало готовність підрозділів армійської авіації збивати ворожі БПЛА в місцях, де застосування ракет протиповітряної оборони буде недоцільним[9].

13 жовтня 2018 року в небі над Лисичанськом був виявлений російський БПЛА «Орлан-10». Для його знищення був залучений вертоліт Мі-24. Поставлене завдання було успішно виконане, уламки ворожого безпілотника впали в районі населеного пункту Борівське[10].

Друга Карабаська війна

9 листопада 2020 року був збитий російський Мі-24 азербайджанськими військовими з ПЗРК. Вертоліт перебував в повітряному просторі Вірменії та супроводжував військову колону 102-ї військової бази поруч з вірменським населеним пунктом Ерасх. Обидва пілота загинули[11].

Тактико-технічні характеристики

Мі-24П

ТТХ гелікоптеру Мі-24 В:

  • Польотна маса: 11 100 кг.
  • Екіпаж: 2 особи.
  • Десант: 8 осіб.
  • Максимальна швидкість: 320 км/год.
  • Максимальна висота польоту: 4500 м.
  • Дальність польоту: 750 км.
  • Озброєння: 12,7-мм чотириствольний кулемет, «ПТКРС», «НКРС».
  • витрати палива: година польоту — 800 л. палива.

Оператори

Країни, в яких модифікації Мі-24 стоять на озброєнні

Стоїть на озброєнні

Мі-24 на параді в Туркменістані
Кабіна болгарського Мі-24
Іракський вертоліт Мі-24, захоплений під час ірано-іракської війни і виставлений як трофей у Військовому музеї в Тегерані
Мі-24 Української армії
Мі-35М ВПС РФ

Для навчання:

  •  США — після розпаду Варшавського блоку США отримали з Німеччини від 3 до 6 гелікоптерів, які використовуються для тренування відбиття гелікоптерних ударів з допомогою ПЗРК.

Стояли на озброєнні

  •  СРСР — до 1991 року
  •  Болгарія — 18 Мі-24, станом на 2010 рік[73]. Наприкінці 1970-х років почалось озброєння ВПС НРБ штурмовими гелікоптерами. В 1979 знову сформована ескадрилья вогневої підтримки в складі 44-го гелікоптерного авіаполку отримала перші 4 Мі-24Д. В 1980 році полк бул передислокований з Пловдива на аеродром Крумово, а ескадрилья вогневої підтримки в Стара Загору, де вона стала основою 13-го бойового гелікоптерного полку. Всього до 1985 року полк отримав 38 Мі-24Д і 6 Мі-24В. В жовтні 2000 року гелікоптери були перебазовані в Крумово, де увійшли в склад 2-ї ескадрильї 24-ї гелікоптерної бази[74]. Зняті з озброєння
  •  НДР
  •  ФРН
  •  Ірак
  •  Камбоджа
  •  Нікарагуа — в жовтні 1984 року болгарський транспорт «Христо Ботев» вивантажив в нікарагуанському порту Ель Блуф першу четвірку Мі-25. Всього в Нікарагуа було поставлено 18 гелікоптерів, які відразу включились в бойові дії проти контрас, в ході який було втрачено як мінімум два Мі-25[75]
  •  Сербія
  •  Чехословаччина
    •  Словаччина — 16 Мі-24, станом на 2010 рік[76]. Після реорганізації в 1993 році ЗС Чехословаччини у зв'язку з розділом країни, ВПС Словаччини відійшли 8 Мі-24Д, 10 Мі-24В і один Мі-24ДУ, розташовані в Прешові[77]. Зняті з озброєння в 2011 році
  •  Хорватія

Мі-24 в культурі

  • Мі-24А можна побачити у фільмі «Рембо ІІІ» (насправді в фільмі задіяно SA330 PUMA).
  • Ще один ерзац Мі-24А було показано у фільмі «Червоний скорпіон» (насправді Sikorsky S-62).
  • Мі-24 можна побачити в усіх частинах комп'ютерної гри S.T.A.L.K.E.R..
  • Мі-24 використовуються армією клонів у грі F.E.A.R..
  • Мі-24 доступний в якості транспорту в грі Saints Row: The Third, там гелікоптер носить назву «Vulture».
  • Всі модифікації Мі-24 можна побачити у грі War Thunder.

Галерея

Примітки

  1. Авиация, Ми-24 на avia.cybernet.name/
  2. (рос.)Многоцелевой ударный вертолет Ми-24П
  3. http://www.airwar.ru/enc/ah/mi25.html
  4. Державні випробування модернізованого ударного вертольоту Мі-24П виходять на фінішну пряму. Архів оригіналу за 24 лютого 2012. Процитовано 12 квітня 2012.
  5. Вертоліт вогневої підтримки Мі-24ПУ1 прийнятий на озброєння Збройних Сил України
  6. Жирохов М. «Крокодилы» над Карабахом // М-Хобби. — 2010. — № 9 (рос.)
  7. Жирохов М.Македонский блицкриг Ми-24 // М-Хобби. — 2011. — № 3(рос.)
  8. Жирохов М. Мі-24 армійської авіації СВ ЗСУ у війні на Донбасі http://www.ukrmilitary.com/2015/12/mi-24-army-aviation-zsu-in-the-donbas-war.html?spref=tw
  9. Відбулося спільне тренування екіпажів вертольотів та наземних підрозділів зенітних ракетних військ ООС у протидії безпілотним літальним апаратам. Народна армія. 8 жовтня 2018.
  10. Вертоліт ООС збив над Лисичанськом російський дрон. Укрінформ. 13 жовтня 2018.
  11. Азербайджан випадково збив російський Ми-24 (ВІДЕО). Ukrainian Military Pages. 9 листопада 2020.
  12. The International Institute For Strategic Studies IISS. {{{Заголовок}}}. — ISBN 9781857435573.
  13. The Military Balance 2016. — P. 205.
  14. Order of Battle — Azerbaijan. Архів оригіналу за 28 лютого 2009. Процитовано 30 березня 2014.
  15. The Military Balance 2010. p.-177
  16. Россия поставила Азербайджану 24 боевых вертолёта Ми-35М — Канал ПИК (рос.)
  17. Азербайджан приобрел у России 24 вертолёта Ми-35М — 1NEWS.AZ (рос.)
  18. Названа стоимость закупки Азербайджаном вертолетов Ми-35М — AZE.AZ Архівовано 30 березня 2014 у Wayback Machine. (рос.)
  19. Flightglobal Insight's World Air Forces 2016.-P.12
  20. Flightglobal Insight's World Air Forces 2016.-P.11
  21. Order of Battle — Angola. Архів оригіналу за 7 березня 2012. Процитовано 30 березня 2014.
  22. The Military Balance 2010. p.-294
  23. Flightglobal Insight's World Air Forces 2016.-P.13
  24. Order of Battle — Hungary. Архів оригіналу за 2 травня 2009. Процитовано 30 березня 2014.
  25. The Military Balance 2010. p.-140
  26. Никольский, Михаил. ВВС Венгрии // Авиация и Космонавтика. — 2007. — № 7. — С.46-47. (рос.)
  27. The Military Balance 2010. p.-434
  28. Order of Battle — Vietnam. Архів оригіналу за 22 лютого 2011. Процитовано 30 березня 2014.
  29. Order of Battle — Georgia. Архів оригіналу за 25 квітня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  30. Order of Battle — Djibouti. Архів оригіналу за 25 квітня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  31. Order of Battle — Zimbabwe. Архів оригіналу за 30 вересня 2013. Процитовано 30 березня 2014.
  32. Order of Battle — India. Архів оригіналу за 30 вересня 2013. Процитовано 30 березня 2014.
  33. Order of Battle — Indonesia. Архів оригіналу за 20 квітня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  34. Order of Battle — Yemen. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 30 березня 2014.
  35. Order of Battle — Kazakhstan. Архів оригіналу за 25 квітня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  36. Order of Battle — Cyprus. Архів оригіналу за 27 травня 2012. Процитовано 30 березня 2014.
  37. Order of Battle — North Korea
  38. The Military Balance 2010. p.-413
  39. Order of Battle — Cuba. Архів оригіналу за 25 квітня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  40. Order of Battle — Lebanon. Архів оригіналу за 14 березня 2012. Процитовано 30 березня 2014.
  41. Order of Battle — Libya. Архів оригіналу за 30 вересня 2013. Процитовано 30 березня 2014.
  42. Order of Battle — Macedonia. Архів оригіналу за 29 червня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  43. The Military Balance 2010. p.-187
  44. Order of Battle — Mali. Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  45. Order of Battle — Mongolia. Архів оригіналу за 17 червня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  46. The Military Balance 2010. p.-419
  47. Order of Battle — Mozambique. Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  48. Order of Battle — Myanmar. Архів оригіналу за 14 березня 2012. Процитовано 30 березня 2014.
  49. Order of Battle — Namibia. Архів оригіналу за 19 грудня 2012. Процитовано 30 березня 2014.
  50. Order of Battle — Nigeria. Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  51. The Military Balance 2010. p.-320
  52. The Military Balance 2010. p.-94
  53. Перу закупит в РФ вертолёты для борьбы с наркоторговцами и мятежниками 05:56 23/04/2010 РИА Новости
  54. Order of Battle — Poland. Архів оригіналу за 25 квітня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  55. The Military Balance 2010. p.-153
  56. Order of Battle — Rwanda. Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  57. Order of Battle — Syria. Архів оригіналу за 13 травня 2013. Процитовано 30 березня 2014.
  58. Order of Battle — Senegal. Архів оригіналу за 21 вересня 2008. Процитовано 30 березня 2014.
  59. Order of Battle — Sudan. Архів оригіналу за 2 травня 2009. Процитовано 30 березня 2014.
  60. The Military Balance 2010. p.-327
  61. Order of Battle — Sierra Leone. Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  62. Order of Battle — Tajikistan. Архів оригіналу за 24 квітня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  63. Order of Battle — Uganda. Архів оригіналу за 30 вересня 2013. Процитовано 30 березня 2014.
  64. Order of Battle — Uzbekistan. Архів оригіналу за 3 березня 2016. Процитовано 30 березня 2014.
  65. The Military Balance 2010. p.-373
  66. Order of Battle — Czech Republic. Архів оригіналу за 30 вересня 2013. Процитовано 30 березня 2014.
  67. The Military Balance 2010. p.-126
  68. Order of Battle — Sri Lanka. Архів оригіналу за 2 травня 2009. Процитовано 30 березня 2014.
  69. Order of Battle — Equatorial Guinea. Архів оригіналу за 25 квітня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  70. Order of Battle — Eritrea. Архів оригіналу за 25 квітня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  71. Order of Battle — Ethiopia. Архів оригіналу за 25 квітня 2014. Процитовано 30 березня 2014.
  72. The Military Balance 2010. p.-308
  73. The Military Balance 2010. p.-122
  74. Никольский, Михаил. Перспективы развития ВВС Болгарии. // Авиация и Космонавтика. — 2006. — № 11. — С.36. (рос.)
  75. Nicaragua, 1980—1988[недоступне посилання з квітня 2019]
  76. The Military Balance 2010. p.-159
  77. Никольский, Михаил. ВВС Словакии // Авиация и Космонавтика. — 2007. — № 2. — С.52. (рос.)

Література

  • Про досвід застосування радянської авіації взагалі, та Мі-24 зокрема, в Афганістані:
    Марковский В. (2000). Штурмовики. Жаркое небо Афганистана. М.: Техника — Молодежи.
    Жирохов М. А. (2012). Опасное небо Афганистана. Опыт боевого применения советской авиации в локальной войне. 1979—1989. М.: Центрполиграф. ISBN 978-5-227-03863-0.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.