Огаденська війна

Огаденська війна або Ефіопсько-сомалійська війна (сом. Dagaalkii Xoraynta Soomaali Galbeed) — військовий конфлікт між Сомалі і Ефіопією у 1977 — 1978 роках за регіон Огаден, Ефіопія. Найцікавішим моментом конфлікту, була зміна пріоритетів СРСР від поставки допомоги Сомалі до підтримки Ефіопії, яка раніше була союзником США. Війна закінчилася, коли сомалійські війська залишили Огаден і було оголошено перемир'я.

Огаденська війна
Холодна війна
Кубинські артилеристи готуються стріляти по сомалійським силам в Огадені

Кубинські артилеристи готуються стріляти по сомалійським силам в Огадені
Дата: 13 липня 1977[1] – 23 березня 1978[2]
Місце: Огаден, Ефіопія
Результат: Перемога Ефіопії[3][4]
Сторони
Ефіопія
Куба
Народна Демократична Республіка Ємен
СРСР
Східна Німеччина[7]
Північна Корея[8]		 Демократична Республіка Сомалі
ФВЗС
Командувачі
Менгісту Хайле Маріам[9]
Аберра Хайле Маріам[10]
Василь Петров[11]
Арнальдо Очоа Санчес[12]		 Сіад Барре
бригадний генерал Алі Матан Хаші
генерал Мухаммад Алі Саматар
Військові сили
На початок війни:
47,000 вояків загалом
На Сомалійському фронті:
4 піхотних бригади (1 механізована)
2 танкові батальйони
2 артилерійські батальйони
3 повітряно-десантні батальйони[13]
Пізніше:
75,000 вояків на 1980[14]
1,500 Радянських радників
18,000 кубинців[12]
2,000 південних єменців		 На початок війни:
35,000 вояків
23 моторизованих і механізованих батальйони
9 танкових батальйонів
9 артилерійських батальйонів
4 повітряно-десантні батальйони[13]
На кінець війни:
SNA 63,200[15]
WSLF 15,000
Втрати
Ефіопія:
6,133 вбитих[16]
10,563 поранених[16]
3,867 полонених або зниклих безвісти (в тому числі дезертирів 1,362)[16][17]
Куба:
400 вбитих[17]
НДРЄ:
100 вбитих[17]
СРСР:
33 вбитих і зниклих безвісти[18]
Equipment losses:
23 літаків[16]
139 танків[16]
108 БТР[16]
1,399 автомобілів[16]		 6,453 вбитих[16]
2,409 поранених[16]
275 полонених або зниклих безвісти[16]
Equipment losses:
28 літаків[16] (1/2 of Air force)
72 танків[16]
30 БТР[16]
90 автомобілів[16]

Генеза

Під час змагання за захоплення земель та впливу у Африканських країнах, землі, населені сомалійцями були розділені між різними державами. Італії відішли південна частина Сомалі, Великій Британії — Північне Сомалі уздовж Аденської затоки, Франція — Джибуті, в той час як Ефіопія, яка отримала рішучу перемогу у Битві при Адуа, захопила Огаден. У 1960 році Британія надала незалежність своїй колонії, яка разом з південними районами Сомалі, створила нову державу Сомалі. До початку війни, сомалійська національна армія (СНА) мала 35000 вояків і була значно більша ефіопських військ. Протягом 1970-х років, Сомалі мала велику кількість радянської військової допомоги. СНА була втричі потужніша за війська Ефіопії, і мала великі військово-повітряні сили.

На додаток до попереднього радянського фінансування і поставок зброї у Сомалі, Єгипет відправляв зброю на мільйони доларів в Сомалі, відбувалась військова підготовка вояків і відрядження військових радників в Сомалі в підтримку давньої політики Єгипту щодо долини Нілу і дестабілізації Ефіопії.

В той час як Сомалі отримувала військову допомогу, Ефіопія ставала все слабкішою. У вересні 1974 року імператор Хайле Селассіє I був повалений комуністичною військовою хунтою, позначивши наступний період кризи. В той же час розпочались сепаратистські рухи по всій країні і боротьба за владу серед хунти. Регіональний баланс сил на той час був на користь Сомалі.

Одна з сепаратистських груп, Західно-Сомалійський фронт звільнення (WSLF) прагнула скористатися хаосом була про-сомалійською, вона до кінця 1975 року захопила численні форпости уряду в Огадені. У 1976—1977 роках, Сомалі постачав зброю та іншу допомогу WSLF.

Ознака того, що порядок був відновлений, стало оголошення Менгісту Хайле Маріам як глави держави 11 лютого 1977 року. Тим не менш, країна залишалася у хаосі, військові спробували придушити цивільних опонентів. Незважаючи на насильство, Радянський Союз, пильно стежив за розвитком подій, прийшов до висновку, що Ефіопія перетворюється на справжню марксистсько-ленінську державу і що в радянських інтересах допомога новому режиму. Таким чином, СРСР таємно запропонував Менгісту допомогу, яку він прийняв. Ефіопія закрила військову місію і центр зв'язку США у квітні 1977 року.

У червні 1977 року Менгісту звинуватив Сомалі у відрядженні вояків за для бойових дій на стороні WSLF. Незважаючи на значні докази цього, Барре рішуче заперечував це, стверджуючи що на боці WSLF воюють лише "добровольці".

Хід війни

Сомалі розпочало вторгнення в Огаден о 03:00 13 липня 1977, відповідно до ефіопських джерел (інші джерела стверджують, 23 липня).[19] За даними ефіопських джерел, загарбники мали 70,000 вояків, 40 бойових літаків, 250 танків, 350 бронетранспортерів і 600 гармат, проте це все сомалійське військо (СНС).[19] До кінця місяця 60% терену Огадену було захоплено СНС-WSLF, проте просування сомалійців на півночі виявилося невеликим: лише 13 вересня вони нарешті зуміли взяти Джиджигу, а до кінця місяця підійшли до Харар. Тут наступ було остаточно зупинено і бої перейшли в позиційну стадію.

СРСР, будучи постачальником зброї обом сторонам війни, намагалися бути посередником припинення вогню. Коли їх зусилля не увінчалися успіхом, СРСР відмовили в допомозі Сомалі. Будь-яка допомога режиму Сіада Барре була призупинена, в той час як поставки зброї до Ефіопії були збільшені. Радянська військова допомога (більшою була лише в жовтні 1973 р. величезне постачання зброї сирійським військам під час війни Судного дня) і радник з СРСР прибули в країну разом з близько 15,000 кубинськими вояками. Інші комуністичні країни запропонували допомогу: Народна Демократична Республіка Ємен запропонувала військову допомогу і Північна Корея допомогла відрядженням поїзда «Народне ополчення»; Східна Німеччина також запропонувала навчання, проектування і підтримку військ[7] Через це у листопаді 1977, Сомалі розірвала дипломатичні відносини з СРСР і вислала усіх радянських громадян з країни.

Не всі комуністичні держави встали на бік Ефіопії. У зв'язку з радянсько-китайським розколом, КНР підтримав Сомалі дипломатично та військово. Румунія також мала розбіжності з СРСР і тому продовжувала підтримувати добрі дипломатичні відносини з Сіадом Барре.

17 серпня частини сомалійської армії вийшли до околиць стратегічного міста Дире-Дауа. Тут знаходилася друга за величиною військова авіабаза країни, це найважливіше місто Ефіопії в Огадені та життєвоважливий залізничний вузол Ефіопії до Червоного моря пролягав через це місто, і якщо сомалійці захопили би Дире-Дауа, Ефіопія не змогла б експортувати свої сільськогосподарські культури та імпортувати озброєння, необхідне для продовження боротьби. Сомалійці на цій ділянці мали дві моторизовані бригадами, один танковий батальйон і одну протиповітряну батарею, проти них були Другий ефіопський дивізіон міліції, 201-й небельбалський батальйон, 781 батальйон 78-ї бригади, 4-й механізований корпус і танковий взвод, що мав два танки. Штурм не мав сенсу, оскільки обидві сторони знали, рівень ставок, незважаючи на те що сомалійці захопили аеропорт, ефіопи відбили напад, змусивши сомалійців відступити.

Найбільшим досягненням СНС-WSLF був другий наступ на Джиджиге в середині вересня, в якому деморалізовані ефіопські війська залишили місто, наступна ефіопська втрата була перевал Марда, на півдорозі між Джиджиге і Харар. До вересня Ефіопія була змушена визнати, що вона контролюється тільки близько 10% Огадену і що ефіопські війська залишили не-сомалійські області Харерг, Бейл і Сидамо. Проте, сомалійці були не в змозі втримувати свої загарбання через високі втрати своїх танкових батальйонів, постійні ефіопські повітряні атаки на їх лінії постачання, і наступ сезону дощів, який зробив ґрунтові дороги непридатними для використання. За цей час уряду Ефіопії вдалося мобілізувати і навчити 100000 вояків. Крім того, оскільки ефіопська армія використовувала американську зброю, відбувалась швидка адаптація до нової зброї Варшавського блоку.

У жовтні 1977 — січні 1978 року, війська СНС-WSLF спробували захопити Харар, де зустріли запеклий опір 40 000 ефіопів озброєних артилерією і танками радянського виробництва; за підтримки 1500 радянських «радників» і 11000 кубинських вояків. Хоча сомалійські війська вийшли на околиці міста в листопаді, вони були вельми втомлені і врешті-решт були змушені відступити через ефіопську контратаку.

Довгоочікуваний ефіопсько-кубинський наступ відбувся на початку лютого, він супроводжувався наступом також на іншій ділянці фронту, чого сомалійці не очікували. Колона ефіопських і кубинських військ перетнули на північному сході гори між Джиджиге і сомалійським кордоном, оточуючи війська SNA-WSLF на перевалі Марда. Атакуючі таким чином, взяли сомалійців у "котел", що дозволило повернути Джиджиге за два дні, було знищено 3000 захисників міста. Сомалійська оборона була прорвана, і всі великі ефіопські міста були відбиті в наступні тижні. Розуміючи, що це поразка, Сіад Барре наказав СНС залишити Огаден 9 березня 1978. Остаточно сомалійські війська залишили Ефіопію 15 березня 1978 року.

Наслідки

Після відходу сомалійських військ війна в Огадені не припинилася. WSLF продовжував діяти в провінції до початку 1980-х років, коли інтенсивність його операцій пішла на спад.

Для Сомалі наслідки війни виявилися набагато більш важкими. Війна послабила сомалійських військових. Майже одна третина солдатів регулярної армії SNA, три з восьми бронетанкових підрозділів і половину сомалійських ВПС були втрачені. Слабкість режиму Барре привела його до фактичної відмови від мрії про створення Великого Сомалі. Провал війни посилив невдоволення режимом Барре, утворилась перша організована група опозиції, Сомалійський демократичний фронт порятунку, була сформована офіцерами у 1979 році.

З 1981 роком вже в самій Сомалі розгорнувся партизанський Рух, який у 1991 скинув уряд Мохаммеда Сіада Барре, після чого країна занурилася в хаос і безвладдя.

Ефіопсько-сомалійська війна характеризувалася надзвичайно активним для збройних конфліктів в Африці застосуванням авіації, яка відіграла значну роль у бойових діях. Несподіванкою для експертів в галузі авіації стало більш вдале і грамотне застосування американських винищувачів F-5, що були у ВПС Ефіопії, над радянськими МіГ-21, що складали основу ВПС Сомалі. Так, 26 липня 1977 року пара F-5 зустрілася з ланкою МіГ-21 і без втрат збила два літаки супротивника, а інші два МіГи зіткнулися один з одним, намагаючись ухилитися від атаки. Іншою відомою подією повітряної війни стало перше бойове застосування вертольота Мі-24.

У наземних боях досить активно застосовувалася бронетехніка. В основному, це були радянські танки Т-54 І Т-55, що були в обох сторін, проте в ефіопської армії до початку війни ще залишалися американські M41 і M47. Використовувалися також бойові машини піхоти БМП-1, зенітні самохідні установки ЗСУ-23-4, самохідні артилерійські установки АСУ-57.

Друге збройне зіткнення в 1988 році було вирішено, коли обидві країни погодилися відвести свої збройні сили від кордону.

Примітки
  1. Ayele, 2014, p. 106: "MOND classified documents reveal that the full-scale Somali invasion came on Tuesday, July 12, 1977. The date of the invasion was not, therefore, July 13 or July 23 as some authors have claimed."
  2. Gebru Tareke (2000). The Ethiopia-Somalia War of 1977 Revisited. The International Journal of African Historical Studies, Vol. 33, No. 3 (2000) 33 (3): 635–667. JSTOR 3097438. doi:10.2307/3097438. Архів оригіналу за 15 лютого 2020. Процитовано 29 жовтня 2020.
  3. Lapidoth, Ruth (1982). The Read Sea and the Gulf of Aden. Martinus Nijhoff Publishers. ISBN 9024725011.
  4. Szajkowski, Bogdan (18 червня 1981). Marxist Governments_ A World Survey_ Mozambique-Yugoslavia. с. 656. ISBN 9781349043323.
  5. Richard Crockat, The fifty years war: the United States and the Soviet Union in World Politics, p. 283
  6. Robert F. Gorman, Political conflict on the Horn of Africa, p. 208
  7. Ethiopia: East Germany. Library of Congress. 8 листопада 2005. Архів оригіналу за 14 серпня 2013. Процитовано 24 лютого 2007.
  8. North Korea's Military Partners in the Horn. The Diplomat. Процитовано 6 січня 2018.
  9. Gebru Tareke, "The Ethiopia-Somalia War of 1977 Revisited," International Journal of African Historical Studies, 2000 (33), p. 648.
  10. Gebru Tareke, "Ethiopia-Somalia War," p. 645.
  11. Payton, Gary D. (November–December 1979). The Soviet-Ethiopian Liaison: airlift and beyond. Air University Review. Архів оригіналу за 23 листопада 2007. Процитовано 10 лютого 2008.
  12. Gebru Tareke, "Ethiopia-Somalia War," p. 656.
  13. Gebru Tareke, "The Ethiopia-Somalia War", p. 638.
  14. Fred Halliday, Maxine Molyneux, "Ethiopia's Revolution from Above" in MERIP Reports, No. 106, Horn of Africa: The Coming Storm. (Jun., 1982), p. 14.
  15. Gebru Tareke, "Ethiopia-Somalia War," p. 640.
  16. Gebru Tareke, "Ethiopia-Somalia War," p. 665.
  17. Gebru Tareke, "Ethiopia-Somalia War," p. 664.
  18. Krivosheev, G.F. (2001). Russia and the USSR in the wars of the 20th century, statistical study of armed forces' losses (in Russian). Soldat.ru. Архів оригіналу за 29 січня 2008. Процитовано 1 лютого 2008.
  19. Gebru Tareke, "Ethiopia-Somalia War," p. 644

Див. також
  • Війна в Сомалі (2006-2009)

Література
  • Ayele, Fantahun (2014). The Ethiopian Army: From Victory to Collapse, 1977-1991. Northwestern University Press. ISBN 9780810130111.

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.