Одностороннє проголошення незалежності

Одностороння декларація незалежності (ОДН) — це формальний процес, що веде до створення нової держави субнаціональним утворенням, яке оголошує себе незалежним і суверенним без офіційної згоди з державою, від якої воно відокремлене. Цей термін вперше було вжито, коли Родезія проголосила незалежність у 1965 році від Сполученого Королівства (Велика Британія) без угоди з Великою Британією.[1]

Приклади

Відомі приклади одностороннього проголошення незалежності, крім Родезії [2]: Ірландська Декларація незалежності 1919 року в революційному парламенті Катанги, Декларація незалежності Чомбе в липні 1960 р.[3] спроба відокремлення Біафра від Нігерії в 1967 р., Декларація Бангладешської незалежності від Пакистану в 1970 р., (Міжнародно невизнане) відокремлення Турецької Республіки Північний Кіпр від Кіпру в 1983 році, Палестинська декларація незалежності від Палестинські території у 1988 р., Республіка Косово — у 2008 р. [4] Під час розпаду Радянського Союзу протягом 1991 р. багато його республік оголосили про свою незалежність в односторонньому порядку, без узгодження і, таким чином, радянський центральний уряд було визнано нелегітимним.

Під час розпаду Югославії, уряд Сполучених Штатів попросив уряди Словенії та Хорватії відмовитись від своїх планів через загрозу великої війни, що вибухне на Балканах, і погрожував, що буде протистояти обом країнам щодо основ Гельсінського заключного акта, якщо вони це зроблять. Однак через чотири дні і Словенія, і Хорватія оголосили про свою незалежність від Югославії [5], що, в подальшому призвело до відомих трагічних подій.

Список ОДН в історії
Дата Проголошена держава Походження Фактична незалежність Міжнародне визнання Примітки
1581  Нідерланди  Іспанія Так Так Провінції Брабант, Гелдерланд, Зутфен, Голландія, Зеландія, Фрисландія, Мехелен та Утрех відмовилися коритися королю Філіпу II. Війна за незалежність Нідерландів тривала до 1648 року з визнанням Іспанією незалежності семи Об'єднаних провінцій.
1776  СШАСполучені Штати Америки  Велика Британія Так Так Війна за незалежність тривала з 1775 по 1783 рік, у рік, коли Велика Британія визнала незалежність США. Однак у 1812 році англійці зруйнували місто Вашингтон у відповідь на вторгнення Сполучених Штатів у його північні колонії, що зараз є Канадою.
1810  Колумбія  Іспанія Так, після військової перемоги 1819 року Так, з 1819 року. 20 липня 1810 року було подано Декларацію незалежності Сантафе, яка була поширена в інших містах, таких як Момпокс (1811) та Картахена де Індіас (1811). У 1813 р. Іспанія розпочала повернення втрачених територій, інцидент відбувся у 1816 р. У 1819 р., після битви при Бояча, іспанців було вигнано з території нинішньої Колумбії.
1811  Венесуела  Іспанія Так, після військової перемоги 1822 року Так, з 1822 року. Іспанія вела війну, яка тривала до 1823 року. Венесуельська держава зникла в середині громадянської війни. Він приєднався до Гран Колумбії, яка здобула незалежність, і в кінцевому підсумку розчленовується. Через роки Іспанія визнала незалежність нової венесуельської республіки у 1845 році.
1816  Аргентина  Іспанія Так, після військової перемоги 1814 року Так, з 1822 року. Об'єднані провінції Ріо-де-ла-Плата боролися до 1810 та 1814 рр. До отримання фактичної незалежності. Поза річковою плитою вони продовжували боротьбу на всьому континенті за незалежність інших країн. Парагвай негайно відокремився від Об’єднаних провінцій. Уругвай вторглися до Бразилії. Іспанія визнала незалежність Аргентини в 1859 році
1818 Чилі Іспанія Так, після військової перемоги 1818 року Так, з 1822 року. Іспанія визнала незалежність Чилі в 1844 році
2014 Косово  Сербія Так Так (Частково) За оприлюдненою Декларацією про незалежність міжнародне визнання є більшістю, однак є країни, які відмовляються визнавати Косово.
2008 Крим  Україна Ні Ні Анексовано Росією після незаконного референдуму. За міжнародним правом належить Україні .
2017 Каталонія  Іспанія Ні Ні Одностороння Декларація незалежності Каталонії була підписана 10 жовтня 2017 р..  

Одностороннє проголошення незалежності викликало несприйняття і міжнародне засудження.

Одностороннє проголошення незалежності Косово у 2008 році.
Великий зал правосуддя в палаці миру в Гаазі, Нідерланди.

17 лютого 2008 року Косово в односторонньому порядку проголосило незалежність від Сербії. На позачерговій урочистій сесії парламенту Косова всі 109 депутатів проголосували за Декларацію незалежності. Це рішення було скасовано урядом Сербії того ж вечора, як незаконний акт тимчасових органів у Приштині. Реакція міжнародної спільноти на проголошення незалежності розділилася. 22 липня 2010 року на вимогу Генеральної Асамблеї ООН Міжнародний суд опублікував дорадчий висновок[6], в якому говорив, що одностороннє проголошення незалежності Косово "не порушує міжнародного права"[7]. Суд зазначив, що формулювання "відповідно до" слід розуміти в тому сенсі, що в міжнародному праві немає абсолютної заборони односторонніх декларацій незалежності і в яких недержавні суб'єкти не можуть поширюватися на зобов'язання поважати територіальну цілісність держав. Суд визначив, що його завдання полягає в тому, щоб визначити, чи порушує декларація як таке міжнародне законодавство, а не те, які її наслідки на основі чого Косово стає незалежним. Суд визначив конкретні сфери, які потенційно могли б містити елементи, які обмежували б право на одностороннє оголошення незалежності, чітко виділяючи Резолюцію Ради Безпеки ООН 1244, а також конституційну основу, прийняту Місією ООН у Косові. Суд встановив, що ці документи є міжнародною правовою базою, в якій слід розглядати декларацію, але дійшов висновку, що автори декларації не діють у якості представників Тимчасових інститутів самоврядування, а тому положення не застосовуються до них та не порушують міжнародне законодавство. Суд 10 голосами проти 4 постановив, що міжнародне право не було порушено.

Юридичні аспекти

Міжнародний суд у своєму дорадчому висновку 2010 року заявив, що односторонні декларації незалежності не є незаконними згідно з міжнародним правом.

Дивись також

Джерела
  1. Douglas George Anglin. Zambian Crisis Behaviour: Confronting Rhodesia's Unilateral Declaration of Independence, 1965–1966. McGill-Queens, 1994.
  2. Don H. Doyle. Secession as an International Phenomenon: From America's Civil War to Contemporary Separatist Movements. University of Georgia Press, 2010.
  3. Briscoe, Neil (2003). Britain and UN Peacekeeping: 1948–67. Basingstoke: Palgrave-Macmillan. с. 117–118. ISBN 978-1-4039-1499-6.
  4. United Nations. Index to Proceedings of the General Assembly 2008/2009: Subject Index. New York City, USA: United Nations, 2010. Pp. 138.
  5. Florian Bieber, Džemal Sokolović. Reconstructing multiethnic societies: the case of Bosnia-Herzegovina. Ashgate, 2001. Pp. 41.
  6. Christie, Emily (1 січня 2010). Accordance with International Law of the Unilateral Declaration of Independence in Respect of Kosovo, ICJ Advisory Opinion of 22 July 2010, General List No. 141. Australian International Law Journal 17. с. 205. ISSN 1325-5029. Процитовано 16 травня 2020.
  7. Jacobs, Dov (2011/07). I. INTERNATIONAL COURT OF JUSTICE, ACCORDANCE WITH INTERNATIONAL LAW OF THE UNILATERAL DECLARATION OF INDEPENDENCE IN RESPECT OF KOSOVO, ADVISORY OPINION OF 22 JULY 2010. International & Comparative Law Quarterly (англ.) 60 (3). с. 799–810. ISSN 1471-6895. doi:10.1017/S0020589311000340. Процитовано 16 травня 2020.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.