Окупація більшовиками Полтави (1918—1919)

У радянсько-українській війні важливими стратегічними пунктами Лівобережної України були залізничні вузлові станції, через які сполучалися залізничні шляхи: Гребінка, Ромодан, Крути, Бахмач. Проміжними пунктами оборони українських військ були: Суми, Конотоп, Ніжин, Костянтиноград, Полтава. Здобуття означених залізничних ліній та станцій і стало головним завданням радянських військ В. Антонова.

18 січня 1918 Володимир Антонов-Овсієнко видав директиву про загальний наступ на Полтаву. Керувати наступом було призначено М. Муравйову. Напередодні виступу з Харкова на Полтаву його загін було збільшено на 975 багнетів. У ніч на 19 березня 1918 загін М. Муравйова, маючи в авангарді панцирний потяг з групи П. Єгорова, вирушив у напрямку до Полтави. Кожній зі своїх частин Муравйов поставив завдання: загін Беленковича мусив захопити та утримувати вокзал; полк червоного козацтва — будівлі кадетського корпусу, де розташовувались Віленське училище і Мазепинський полк.

Проукраїнський гарнізон напередодні наступу був значно послаблений через вбивство у готелі «Європейський» (зруйнований за часів II СВ, сучасна Небесної Сотні 4[2]) Юрія Ластівченка, що призвело до акції помсти з боку богданівців, богунівців та юнкерів які у ніч з 15 на 16 грудня розгромили місцеву РРіСД з влаштуванням погромів у місті. Унаслідок подібної вендети вояк цих двох полків на початку січня було відкликано з міста до Києва[3]. Болбачан також вивів основні сили на Кременчук, відступивши без бою, тож залишене напризволяще місто взяли майже без жодного опору.

Загін Беленковича, як й було намічено, захопив вокзал. Червоні козаки В. Примакова зайняли телефонну станцію та губернське управління. На вокзалі до військ Муравйова приєдналось 40 місцевих червоногвардійців, у центрі міста — ще 50. По тому радянські війська оточили кадетський корпус, де знаходилась більшість військ, підлеглих Центральній Раді. Значною мірою збільшовизовані Мазепинський та ім. П. Сагайдачного полки склали зброю майже без опору. З деякими складнощами було роззброєно Віленське училище юнкери якого вчинили збройний опір, через що частину їх було розстріляно. Дехто з вояків, зокрема невеличка група юнкерів Віленського училища, замість домівок вирушили до Києва, де згодом влилися до складу Гайдамацького коша Слобідської України.

Уже в перший день перебування радянських військ у Полтаві між Муравйовим та місцевим виконкомом Ради робітничих, солдатських і селянських депутатів виник конфлікт. Останні не підтримували збройну боротьбу Раднаркому проти Центральної Ради. Муравйов під час терефонних перемовин з Антоновим розповідав, що представники виконкому скептично відносяться до «Харківського» уряду, планували зробити Полтаву нейтральною як по відношенню до Раднаркому, так і до Центральної Ради[4]. Внаслідок погроз з боку Муравйова члени виконкому були вимушені покинути місто, Бочковського невдовзі було розстріляно.

Командир полку ім. Костя Гордієнка Всеволод Петрів у своїх споминах згадував про допомогу, у звільненні від російських більшовиків, з боку місцевих червоних козаків. Він же висловлював гнів та обурення з приводу того що тогочасне військове керівництво не дозволило долучити їх у подальшому до своїх військ. [5].

Не знайшовши підтримки серед місцевих більшовиків та їх союзників, Муравйов під загрозою багнетів організував таку міську раду робітничих та солдатських депутатів, склад якої цілком задовільняв Антонова, і харківський народний секретаріат і московський Раднарком.

• Я. Тинченко. Українські збройні сили, березень 1917 р. — листопад 1918 р. (організація, чисельність, бойові дії) / Ярослав Тинченко. — К. : Темпора, 2009. — 455, [22] с. : фотогр. — Бібліогр.: с. 403—436.