1-й український полк імені Богдана Хмельницького

В першій половині грудня 1917 3-й курінь полку вирушив до Полтави проти групи більшовицьких військ під проводом Муравйова, що прямувала на Полтаву-Київ. Разом з богданівцями до Полтави були відправлені сотня матросів Чорноморської фльоти, кінна сотня полку ім. Т. Шевченка і 4 автопанцерники. З погіршенням ситуації на цьому відтинку (можливого повстання полтавської залоги, 4-го запасного полку та відділу військової авіації та ін.) прибув до Полтави увесь Богданівський полк, який і повів рішучу боротьбу з п'ятою колоною та забезпечив Полтаву від нападу большевицьких військ як з Харкова так і від сторони Лозової. 15 (28) грудня в «Європейському» готелі був вбитий командувач полку штабс-капітан Ластовченко.[9]

Втрата командира полку здійснила гнітюче враження на богданівців. Після виходу наказу про демобілізації армії 1-й і 2-й курені полку повернувся до Києва, де більшість військовослужбовців була демобілізована, в полку залишилося 250-300 старшин і козаків.[10]

Інакшим чином склалася доля 3-го куреня богданівців, який залишився в Костянтинограді для оборони залiзниці з боку Олександрiвська та Харкова. 20 (7) сiчня 1918 року в мiстi Костянтиноградi вiдбулося об'єднання загонiв М.Муравйова, що наступали з Полтави, та П.Єгорова, якi рухалися з Катеринослава i Лозової. У цьому мiстi знаходився курiнь богданівців, який мав у своєму складi понад 500 багнетiв. Однак сили були надто нерiвнi, оскiльки в Муравйова та Єгорова було понад 3000 бiйцiв. Шлях до вiдступу для богданiвцiв був вiдрiзаний з усiх бокiв, i iхнє командування не знайшло нiчого лiпшого, як капiтулювали. Так без єдиного пострiлу бiльшовики роззброїли та розпустили частину Богданiвського полку.

В кінці січня 1918 рештки підрозділу (бл. 300 вояків) були залучені до придушення Січневого повстання. При чому частину оборонців "Арсеналу" (бл. 100–150 бійців) становили збільшовичені частини богданівців. 29(16) січня 1-й і 2-й курені полку підтягнулися до заводу Арсинал і брали участь в перших спробах його штурму. Наступного дня спроби штурму припинилися і богданівці були залучені до облоги заводу. В цей день найбільше дісталося 1-му куреню богданiвцiв, який засiв у своїх казармах на Московськiй вулицi поруч з «Арсеналом». Богданiвцi, вiкна казарм яких виходили на подвiр'я арсенальцiв, вели невпинну стрiльбу по заводу i таким чином всю увагу бiльшовикiв «Арсеналу» концентрували на собi. Останнi за всяку цiну прагнули вибити богданiвцiв з казарм. 31(18) січня богданівці прийняли участьу чергових безуспішних спробах штурму Арсеналу. 2 лютого (20 січня) після вдалих дій українських підрозділів, підсилених новоприбулими підкріпленнями), серед оборонців Арсеналу почалася паніка і збільшовичені богданівці здезертирували і здалися червоним гайдамакам, які передали їх богданівського полку. Очільник дезертирів прапорщик Калениченко був розстріляний богданівцями на місці. 3 лютого (21 січня) відбувся віришальний штурм Арсеналу. богданівці атакували в складі першої колони на чолі з С.Петлюрою. Колона мусила увiрватись до «Арсеналу» з боку Микiльської вулицi та пам'ятника Кочубею та Іскрi. Пiсля взяття "Арсеналу" нарештi вдалося зв'язатись i з 1-м куренем Богданiвського полку, який цi шiсть дiб був замкнений у своїх казармах та вiв бiй в оточеннi. Практично всi вояки куреня були напiвпритомнi. З 140 богданiвцiв залишилось лише 60, — всi iншi були вбитi або пораненi. Всього богданівський полк втратив в боях з повстанцями близько 130 чоловік.

На момент початку штурму Києва більшовиками полк налічував близько 170 бійців. Богданівці розміщувалися в своїх казармах біля Арсеналу і складали резерв оборонців Києва. 7 лютого (25 січня) богданівці вступили в перші сутички з більшовиками, а вже ввечері почався відступ українських підрозділів з Києва. Після відступу з Києва, захисники столиці зібралися в Ігнатівці, де була проведена реорганізація війська. За час оборони Києва богданівці втратили 50 бійців, 120 вояків, в підрозділі залишилося 120 бійців, які утворили 3-тю і 4-ту сотні 1-го Запорiзького куреня новоствореного Окремого Запорізького загону. Пiд час вiдступу з Києва був загублений прапор Богданiвського полку. За суворими вiйськовими правилами, частина, яка втратила свiй бойовий прапор, мусила бути розформована. Так на цей раз повелися i з богданiвцями. Вже пiсля повернення українських вiйськ до Києва виявилося, що прапор Богданiвського полку переховували в мiстi кiлька козакiв-богданiвцiв. Вiднайшовши прапор, богданiвцi отримали згоду на вiдродження полку iменi Б.Хмельницького.

Після реорганізації війська УНР вирушили в похід на Волинь.[11] 11 лютого (29 січня) 1-й Запорізький курінь разом з іншими українськими частинами прибув до Житомира. 14(1) лютого Запоріська група ввійшла до Коростеня, звідки 15(2) лютого 1-й Запорізький курінь був висунутий на станцiю Звягель. Туди ж почали прибувати першi частини 2-ї Фiнляндської стрiлецької дивiзiї. 1-й Запорiзький курiнь вирiшив самостiйно роззброїти ешелони фiнляндцiв. Однак тi поставили суттєвий опiр та оточили 1-й Запорiзький курiнь. За таких умов пiд Звягель довелося кинути 2-й та 3-й Запорiзькi куренi, якi й визволили 1-й курiнь з оточення. Фiнляндцi були розлюченi на українськi вiйська, якi намагалися їх роззброїти, а тому й далi зi зброєю в руках вирiшили собi торувати шлях на батькiвщину через Коростень та Овруч. Полковник К.Присовський прийняв рішення відвести Запорізьку групу з Коростеня та відступити до Житомира, щоб дати дорогу фінляндській дивізії.

17 (4) лютого Прісовський повів Запорізьку групу на Бердичів звідки на Житомир насувалися загони Кіквідзе. Відбувся бій, після якого обидва підрозділи відступили до своїх міст і почали готувати їх до оборони.

21 (8) лютого українськими підрозділами було встановлено контакти з німецькими військами, які почали наступ проти більшовиків.

25(12)-26(13) лютого Запорізька група вела бої за Бердичів, які закинчилися відступом з міста загону Кіквідзе і встановлення там укрїнської влади. 28 (14) лютого запорожцi з Бердичева рушили на Київ, північніше з Коростеня наступали сiчовики та гайдамаки. На пiдступах до Києва, бiля колонiї Северинiвки пiд Бучею, були розгромлені рештки загону В.Кiквiдзе, в самому місті більшовицьких військ вже майже не було. 1 березня 1918 року українські війська ввійшли до Києва.[12]

Після визволення Києва Запорізький загін було реорганізовано в дивізію, богданівці, поповнившись добровольцями, розгорнулися у курінь: дві пі­ших ,одна кінна та одна кулеметна сотні. Куінь ввійшов до складу 1-го Запорізького полку ім. Дорошенка.

27 березня було звільнено Полтаву, Запорізька дивізія затрималася на кілька днів. Тут був відроджений богданівський полк, формування відродили під назвою 3-й Запорізький піший полк імені Гетьмана Богдана Хмельницького.

3 квітня Запорізька дивізія була розділена на дві групи: Харківську під проводом Болбочана та Слов'янську, яку очолив Сікевича. Богданівський полк увійшов до Слов'янської групи. Богданівці брали участь у визволенні Слов'янська (17 квітня) та Дебальцевого (28 квітня). Донбаська кампанія завершилася для богданівців на станції Колпакове, куди підрозділ прибув 30 квітня. Тоді ж група Сікевича отримала завдання зупинити наступ. В подальшому Слов'янська група несла охоронні функції на Донбасі, а наприкінці травня, об'єдналася з Кримською групою в Окрему Запорізьку дивізію і перебазувалася на північ Луганщини, де зайняти демаркаційну лінію з більшовицькою Росією.[13]

Після початку Антигетьманського повстання богданівський полк разом з Запорізькою дивізію перейшов на сторону Директорії.

Перед початком наступу більшовиків богданівський полк виконував завдання з охорони залізниці на ділянці Куп'янськ — Валуйки.

В кінці листопада 1918 повстанські загони на чолі з Авіловим зайняли Валуйки. 27 листопада близько 500 богданівців вибили більшовиків з Валуйків. Але в зв'язку з малою чисельністю і відсутністю артилерії, богданівці не могли утримувати місто проти переважаючих в кількості більшовиків, тому було прийнято рішення цього ж дня відступити до станції Уразово. Вночі, під натиском більшовиків, богданівцям довелося відійти до станції Тополі. На станції полк отримав гармату, яка прийшла з Куп'янська, і наказ триматися. Наступного дня богданівці домовилися з більшовиками про перемир'я, але перемир'я не завадило більшовикам атакували українців і змусили їх відійти до станції Дворічна. Тим часом в Куп'янську, німці, що відступали, обезброїли охорону богданівців і захопили обоз. Але після перемовин з командиром полку, німці повернули захоплене майно. По від'їзді німців вночі більшовики атакували богданівців і вибили їх з Куп'янська, чимало вояків полку потрапило в полон. Так як шлях на Харків був відрізаний, богданівці відступили на станцію Попасна, звідки мали вирушити на Бахмут для його оборони від Денікінських військ, та коли стало зрозуміло, що білі не становлять загрози, полк вирушив через Харків та Чугуїв і зайняв позиції в районі станції Бурлуцький. Тут богданівцям вдалося відбити наступ більшовиків, перейти в контратаку і захопити в полон чимало більшовиків. Вже на підходах до Куп'янську, богданівці отримали наказ відійти до резерву в місто Чугуїв і передати позиції Наливайківському полку.

28 грудня відбувся бій між Дорошенківським полком і більшовиками під Козачою Лопаню, де укрїнські війська зазнали поразки. Богданівцям було наказано зайняти і боронити станцію Мерефа, де знаходилися склади з великою кількістю різного майна з часів Першої Світової війни. Тут богданівський полк вів виснажливі бої з переважаючими силами більшовиків, в яких поніс великі втрати. Після боїв підрозділ відступив до Лозової, де Гайдамацький полк разом з 36-м полком 6-го Полтавського корпусу відбивалися від загонів Махна. По приїзді богданівців Гайдамацький полк вирушив на Полтаву. Богданівський полк разом з 36-м утворили Лозівську групу, яку очолив командир богданівців Лазуренко.

16 січня зі станції Мерефа до Лозової підійшли більшовицькі війська. Вночі більшовикам вдалося вибити курінь богданівців зі станції Панютине і перерізати шлях на Полтаву, чим позбавили богданівців зв'язку зі штабом Болбочана і рештою 1-ї Запорізької двізії. 17 січня більшовики зайняли Лозову. Лозівська група почала відхід грунтовими шляхами до Катеринослава. Під час відступу в районі Михайлівки на Лозівську групу напали махновці, але зазнали поразки. 19 січня Лозівська група прибула в Новомосковськ, а 20-го — в Катеринослав. В цей час полк налічував 1500 бійців. По прибуттю в Катеринослав дисципліна місцевої залоги справила на старшин богданівського полку дуже погане враження, тому було прийнято рішення вирушити в Кременчук на з'єднання з рештою дивізії.Але, після вмовлянь делегації від місцевої влади, богданівці приєдналися до оборони міста, яку очолював полковник Гулогий-Гуленко, і зайняли оборону на найважливішій ділянці в районі Нижньодніпровську та залізничного моста. Після 3 днів боїв з більшовицькими частинами богданівці залишили місто і виїхали на з'єднання зі своєю дивізією, що стояла на ст. Бобринська.[14]

По дорозі до станції Бобринська, в районі ст. Знам'янка, богданівцям довелось вести бої з «Січчю» отамана Божка, який ніби помилково прий­няв богданівців за большевиків, а на ст. Цибулька — з бандою Коцура. Врешті-решт богданівцям вдалося об'єднатися з Запорізькою дивізією. Після нетривалого відпочинку богданівцям довелось вирушити на вуз­лову станцію Христинівка і далі на ст. Тольпи проти большевиків. До Богданівського полку додано невели­кий загін отамана Кобзи. За два тижні Запорізьку дивізію відведено на відпочинок до Умані. Але за тиждень богданівцям знов на­казано вирушити в район Гайсина перерізати вузьколінійну залізницю Вінниця — Гайсин, якою користува­лись большевики. Полк вів бої в Гранові, коло монастря в Тульчи­ні і перед переважаючими силами большевиків відійшов до Вапнярки.

Після авантюри Омеляна Волоха на ст. Зятківці, де він оголосив старшнам Запорізького корпусу про наміри всети перемовини з більшовиками, яка справила згубний вплив на Запорізький корпус, більшовики зайняли вузлову станцію Жмеринка. Вся Південна українська група опинилася відрізана від армії УНР. На нараді командирів Запорізького корпусу було вирішено відступати до Одеси, де перебувала армія Антанти. На ст. Роздільна підрозділи українських військ були обстріляні бронепотягом григор'ївців. Атаку вдалося відбити. Від полонених була отримана інформація, що Григор'їв перейшов на сторону більшовиків, а війська Антанти евакуйовуються з Одеси. На нараді було вирішено похід на Оде­су припинити і відійти на Тирасполь-Бендери, а далі через Румунію — на з'єднання з Українською Армією. 18-го квітня 1919 року під Тирас­полем відбувся цілоденний кривавий бій з большевиками, які хотіли притиснути запорожців до Дністра, щоб там їх знищити. Але українським військам вдалося відбити всі їх атаки. Запорізь­кий корпус переїхав через Румунію і біля Заліщик перейшов через Дні­стер в Галичину. Усю зброю, амуні­цію, частину обозів і харчів румуни відібрали.

Підрозділ припинив своє існування під час Першого зимового похіду. На той час богданівці ймовірно були 6-м загоном Запорізької групи. 11 січня, після зайняття Умані, переважна більшість бійців загону були обезброєні підрозділом Омеляна Волоха.[15]

• (1-6 травня 1917) — штабс-капітан Путник Гребенюк Даміан Михайлович.
• (травень-листопад 1917) — підполковник Капкан Юрій Євгенович.
• (листопад-грудень 1917) — штабс-капітан Ластівченко Юрій Іванович.
• (січень-серпень 1918) — підпоручник (при відставці значковий) Шаповал Олександр Андрійович.
• (серпень-листопад 1918) — підполковник Луб'яницький.
• (листопад 1918 — червень 1919) — штабс-капітан Степан Лазуренко.
• (червень 1919 — січень 1920) — штабс-капітан Кириченко Федот Іванович.

• Маринич Микола Агафонович

• Частина книга Валентина Сім'янцева "Чорні запорожці" описує його перебування в складі кінної сотні богданівського полку.

• О. Й. Щусь. Богданівський Полк // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 312. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.

• Ярослав Тимченко, Бій за Київ: Петлюра проти Муравйова // personal-plus.net — № 10 (262) 13-19 березня 2008
• Володимир Горак, Славетний командир «запорожців». Частина 1, Славетний командир «запорожців». Частина 2 // День, — 18, 25 квітня 2008

• Роман Коваль, Так творилася Українська революція, уривок з книги «Багряні жнива Української революції» // ukrlife.org
• Виступ полуботківців
• http://vijsko.milua.org/i1_3.htm
• Денис Ковальов, Перша перемога над червоними: Як полк Богданівців дав по зубах більшовикам // pravyysektor.info, 01.11.2017