Олександр (Павлович)
Єпископ Олександр (в миру Андроник Іванович Павлович; 17 травня 1799, село Кобринова Гребля, Уманський повіт, Київська губернія — 8 листопада 1874, Київ) — український релігійний діяч Російські імперії, єпіскоп Російської православної церкви, єпископ Архангельський та Холмогорський на Московщині, а згодом єпископ у Полтаві з титулом «Полтавський та Переяславський» на Гетьманщині. Військовий та тюремний капелан, учасник оборони Соловецьких островів у Білому морі під час Кримської війни 1854.
| Єпископ Олександр | ||
 | ||
| Священо-Архімандрит Олександр, Настоятель першокласного Ставропігіального Соловецького монастиря. [1] | ||
| ||
|---|---|---|
| 17 листопада 1857 — 13 вересня 1860 | ||
| Попередник: | Арсеній (Верещагін) | |
| Наступник: | Аполлос (Байбаков) | |
| ||
| 25 липня 1853 — 1857 | ||
| Альма-матер: | Київська духовна академія | |
| Діяльність: | священник | |
| Ім'я при народженні: | Андроник Іванович Павлович | |
| Народження: | 17 травня 1799 Україна село Кобринова Гребля, Уманський повіт, у Київській губернії | |
| Смерть: | 8 листопада 1874 (75 років) Київ | |
| Похований: | Дальні печери Києво-Печерської лаври | |
| Єп. хіротонія: | 17 листопада 1857 | |
Життєпис
Народився у греко-католицькому селі Уманщини в сім'ї священика. Початкову освіту отримав у сільській школі.
17 липня 1817 — закінчив Київську духовну академію і був рукопокладений у диякона у містечку Бородянка Київського повіту, залишений вчителем латинської мови при митрополичому хорі у Києві.
15 червня 1820 — рукопокладений у священики і призначений до Полоцького піхотного полку.
1827–1832 — був священиком у містечку Рижанівка Звенигородського повіту Київської єпархії Церкви Російської Імперії.
1832 — за власним проханням був знову призначений священиком Олексопольського полку, в якому служив протягом 15 років до 1847.
12 грудня 1841 — зведений у сан протоієрея.
1847–1853 — був настоятелем Солмбальського Преображенського Морського собору Архангельської єпархії Церкви Російської імперії.
20 червня 1853 — єпископом Христофором Андроником був пострижений в чернецтво.
21 червня 1853 — зведений e сан архімандрита, а 25 червня призначений настоятелем Спасівського Соловецького монастиря.
1854 — під час експедиції флоту Британської імперії у Біле мору був серед оборонців островів. За цю діяльність отримав низку нагород, зокрема від московського царя Миколи I.
17 листопада 1857 — архієрейська хіротонія на єпископа Архангельського та Холмогорського Відомства православного сповідання Російської імперії.
На Архангельській катедрі ВПСРІ служив протягом 3 років.
1858 — віце-президент Архангельського тюремного комітету.
13 вересня 1860 — призначений єпископом Полтавським та Переяславським.
17 листопада 1862 — звільнений на покій за власним бажанням.
17 червня 1864 — звернувся до Синоду із проханням призначити йому в управління Києво-Видубецький Георгієвський монастир. Прохання було виконане, але до монастиря не переселявся, продовжував жити у Києві при катедральному соборі.
1867 — захотів відвідати Єрусалим та інші святі місця. Отримавши відпустку на 6 місяців виїхав із України.
Відвідавши Єрусалим, побував і на Афоні.
У вересні 1868 — повернувся до Києва.
17 жовтня 1874 — востаннє взяв участь у богослужінні. У той день обійшов усі печери Києво-Печерської лаври. 18 жовтня почувався зле, і вже не виходив із своєї келії.
Помер 8 листопада 1874. 10 листопада був похований у Дальніх печерах Києво-Печерської лаври.
Примітки
- Соловецкий монастырь и описание бомбардирования его англичанами 7-го июля 1854 года. — Москва: Типография М. Смирновой, 1855. — С. 1