Олександр (Петровський)
Архієпископ Олександр (в миру Олександр Феофілович Петровський, 23 серпня 1851, Луцьк — 12 травня 1940, Харків) — український релігійний діяч. Випускник Волинської духовної семінарії. Настоятель Лубенського Спасо-Преображенського монастиря.
| Архієпископ Олександр | ||
.jpg.webp) | ||
| Архієпископ Олександр (Петровський) | ||
| ||
|---|---|---|
| 20 травня 1937 — 24 травня 1940 | ||
| Церква: | УПЦ МП | |
| Попередник: | Інокентій (Тихонов) | |
| ||
| 25 серпня 1933 — 20 травня 1937 | ||
| Церква: | УПЦ МП | |
| Попередник: | Філарет (Лінчевський) | |
| Наступник: | Інокентій (Тихонов) | |
| ||
| 30 жовтня 1932 — 25 серпня 1933 | ||
| Церква: | УПЦ МП | |
| Альма-матер: | Волинська духовна семінарія | |
| Діяльність: | священник | |
| Ім'я при народженні: | Петровський Олександр Феофілович | |
| Народження: | 23 серпня 1851 Луцьк, Україна | |
| Смерть: | 24 травня 1940 (88 років) Харків, Україна | |
| Чернецтво: | 1900 | |
| Єп. хіротонія: | 30 жовтня 1932 | |
У часи антирелігійного терору в СССР - єпископ Російської Православної Церкви; з 20 травня 1937 року архієпископ Харківський.
Прославлений у лику святих Російської православної церкви в 2000 році.
Учитель
Народився в родині диякона. Закінчивши чотири класи Волинської духовної семінарії, багато років учителював у народних школах.
Монах
- В 1900 пострижений у чернецтво в Донському монастирі Москви і висвячений у сан ієромонаха; згодом возведений у сан архімандрита та призначений намісником Мгарського монастиря.
- З 1903 — економ і скарбник Туркестанського архієрейського будинку, член Туркестанського єпархіального вчительського ради, Духовної консисторії і Палестинського Товариства.
- З 1906 — скарбник Успенського монастиря в м. Жировичі Гродненської єпархії.
- З 1910 — настоятель Лубенського Спасо-Преображенського монастиря.
- З грудня 1917 — настоятель Псково-Печерського монастиря.
Служіння на Полтавщині
В 1918 переїхав у Полтаву, жив за архієпископа Феофана (Бистрова).
З 1919 — настоятель скитської церкви Козельщанського Різдва Богородиці жіночого монастиря Полтавської губернії. Згодом — духівник скиту, утвореного частиною черниць монастиря в районі річки Псел. Володів прекрасним тенором, любив спів і умів надихнути народ на загальний спів. Служба відбувалася ревно, за статутом, всеношна тривала не менше чотирьох годин — і проходила з величезним піднесенням. У 1932 скит закрито радянською владою.
У 1932 — намісник Києво-Миколаївського монастиря.
Архієрей
- З 30 жовтня 1932 — єпископ Уманський, вікарій Київської єпархії.
- З 25 серпня 1933 — єпископ Вінницький.
- З 1937 — архієпископ.
- З 20 травня 1937 — архієпископ Харківський. У цей час у місті Харкові залишався чинним лише один православний храм — Казанський, який відвідувало стільки людей, що причащання продовжувалося годинами.
Арешт і загибель у в'язниці
28 липня 1938 заарештований УНКВС по Харківській області за підозрою в контрреволюційній пропаганді та агітації, як учасник антирадянської церковної організації «іоаннітів», а також за звинуваченням у шпигунстві на користь Польщі.
17 червня 1939 засуджений до 10 років тюремного ув'язнення. Після суду перебував у в'язниці; 5 січня 1940 вирок скасовано і справу було повернуто на дорозслідування — проте звільнений не був, незважаючи на похилий вік. Перебував у корпусі для невиліковно хворих. Помер 24 травня 1940 в лікарні у в'язниці № 1 Харкова на 89-му році життя.
Тіло помилково відправлено з в'язниці в міський судово-медичний морг, а з'ясувавши помилку, з в'язниці надійшла вказівка повернути тіло. Однак віруючі, позначивши місце поховання особливим знаком, змогли таємно поховати його на Залютинському кладовищі Харкова. Мощі священномученика Олександра знаходяться в Свято-Благовіщенському соборі Харкова.
22 червня 1993 визначенням Священного Синоду Українського екзархату Московської патріархії прославлений як місцевошанований святий Харківської єпархії. Архієрейським собором Російської православної церкви в серпні 2000 причислений до інших російських святих.