Ольденбург Сергій Федорович

Ольденбург Сергій Федорович (14 (26)вересня 1863, село Бянкіно, нині Нерчинський район, Забайкальський край — 28 лютого 1934, Ленінград)— російський і радянський сходознавець, один із засновників російської індологічної школи, академік Російської академії наук (1903) і Академії наук СРСР, академік Всеукраїнської академії наук (1925), неодмінний секретар Академії наук у 1904—1929 роках, член РБО. Один з лідерів партії кадетів, член Державної ради (1912—1917), міністр народної освіти Тимчасового уряду (1917)[1].

Ольденбург Сергій Федорович
Народився 14 вересня 1863(1863-09-14)
село Бянкіно, Нерчинський район, Забайкальський край
Помер 28 лютого 1934(1934-02-28) (70 років)
Ленінград
Поховання Літераторські мостки
Країна  Російська імперія
 РСФРР
 СРСР
Діяльність антрополог, орієнталіст, індолог
Alma mater Імператорський Санкт- Петербурзький університет
Галузь сходознавець (буддологія, індологія),
Заклад Санкт-Петербурзький державний університет
Посада member of the State Council of the Russian Empired
Вчителі Ivan Minayevd
Відомі учні Otto Rosenbergd
Членство Російська академія наук, Академія наук СРСР, Петербурзька академія наук, Прусська академія наук і Імператорське російське археологічне товариствоd
Відомий завдяки: один із засновників російської індологічної школи
Рід Oldenburg familyd
Батько Friedrich Otto von Oldenburgd
Діти Sergey Oldenburgd

 Ольденбург Сергій Федорович у Вікісховищі

Біографія

Сім'я

Сергій Ольденбург походив з старовинного мекленбургського дворянського роду.

Освіта

Закінчив із золотою медаллю першу Варшавську гімназію (1881), факультет східних мов Санкт-Петербурзького університету (1885). Магістр санскритської словесності. Член гуртка «Братства», який об'єднав молодих інтелектуалів Петербурзького університету. У 1887—1889 роках працював в бібліотеках Парижа, Лондона і Кембриджа, головним чином, над буддійськими рукописами.

Науково-педагогічна діяльність

З 1889 року — приват-доцент факультету східних мов Санкт-Петербурзького університету, викладав санскрит на історико-філологічному факультеті. З 1 січня 1897 року — професор. У 1899 році покинув університет на знак солідарності зі звільненими опозиційно налаштованими викладачами. Основна тематика його наукових праць — релігія, поезія і мистецтво, старовини і історія Індії, перська і західні літератури, питання етнографії та історії сходознавства. У 1897 році заснував міжнародну серію «Bibliotheca Buddhica. Зібрання оригінальних і перекладних буддійських текстів». До своєї смерті редагував це видання, в рамках якого до 1937 році вийшло 30 томів у більш ніж 100 випусках. У книгах серії були опубліковані тексти, що належать до традиції «північного буддизму», на санскриті, китайською, тибетською і монгольською мовами з введеннями і науковим апаратом переважно англійською, французькою та німецькою мовами.

Робота в Академії наук до 1917 року

З 5 (17) лютого 1900 року — ад'юнкт з літератури та історії азіатських народів Імператорської Академії наук, з 19 квітня (2 травня) 1903 року — екстраординарний академік, з 1 (14) листопада 1908 року — ординарний академік. В 1904—1929 роках — неодмінний секретар Академії наук. У 1909—1910 і 1914—1915 роках керував археологічними експедиціями в Східному Туркестані. З 1916 року був директором Азіатського музею.

Праці

  1. Буддійські легенди. Частина I. Bhadrakalpavadana Jatakamala. СПб., 1894.
  2. Буддійське мистецтво в Індії. СПб., 1901. (Вісті Імператорської академії наук; лютий. Т. 14. № 2).
  3. Європа в сутінках на згарищі війни. Враження від поїздки у Німеччину, Англію і Францію влітку 1923 р. Пг., 1924.
  4. Життя Будди, індійського Вчителя Життя: п'ять лекцій з буддизму М., 2010. Агні[2]

Примітки

Джерела та література

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.