Омельченко Григорій Омелянович

Григо́рій Омеля́нович Оме́льченко (нар. 4 травня 1951, с. Новоселиця, Миргородський район, Полтавська область) — український політик, колишній народний депутат України, Герой України (2010). Кандидат юридичних наук, доцент, генерал-лейтенант.

Омельченко Григорій Омелянович
Начальник відділу боротьби з корупцією і організованою злочинністю Головного управління військової контррозвідки СБУ
1992  1994
Народився 4 травня 1951(1951-05-04) (70 років)
Новоселиця, Миргородський район, Полтавська область, Українська РСР, СРСР
Відомий як політик
Громадянство  СРСР Україна
Освіта Юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1976)
Політична партія Всеукраїнське об'єднання «Батьківщина»
Нагороди
Орден Князя Ярослава Мудрого V ступеня
Підпис
omelchenko.openua.net/bio.php

Народний депутат України
2-го скликання
позапартійний 11 травня 1994 12 травня 1998
3-го скликання
позапартійний 12 травня 1998 14 травня 2002
4-го скликання
УРП «Собор» 14 травня 2002 25 травня 2006
5-го скликання
Блок Юлії Тимошенко (позапартійний) 7 червня 2006 15 червня 2007
6-го скликання
ВО «Батьківщина» (Блок Юлії Тимошенко) 23 листопада 2007 12 грудня 2012

Освіта

У 1976 році закінчив юридичний факультет Київського університету за спеціальністю «юрист».

Кар'єра

У 19681969 роках — робітник радгоспу, с. Дібрівка Миргородського району, Полтавської області.

У 19691971 роках служив у армії.

З 1971 по 1976 рік був студентом Київського університету.

З 1976 по 1983 рік працював слідчим, старшим слідчим, заступником начальника слідчого відділу у МВС УРСР.

У 19831986 роках — ад'юнкт Київської вищої школи міліції МВС СРСР.

З 1986 по 1992 роки — викладач, старший викладач, в.о. доцента у Київській вищій школі міліції (тепер Українська академія внутрішніх справ).

У липні 1990 року був делегатом XXVIII з'їзду КПРС.

Висувався кандидатом в народні депутати України у березні 1990 року по округу № 7 (9.4 % голосів, 4-е місце серед 22-х претендентів). Один із засновників Спілки офіцерів України (СОУ), почесний голова Спілки.[1] З березня 1992 року по квітень 1993 — голова СОУ, потім (з 1993 по 1998) заступник голови СОУ.

У 19921994 роках працював начальником відділу боротьби з корупцією і організованою злочинністю в Головному управлінні військової контррозвідки СБУ. Був консультантом Комісії з питань оборони і державної безпеки Верховної Ради України 12(1) скликання.

Народний депутат України 2-го скликання з березня 1994 року (1-й тур) до квітня 1998 року, Кременчуцький-Крюківський виборчий округ № 322, Полтавська область, висувався виборцями. Голова Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією. Член групи «Реформи». 1-й тур: з'яв. 76,6 %, за 61,86 %. 11 суперників (основний — Михайлов В. Д., н. 1944, член КПУ; Сталеливарний завод м. Кременчука, начальник відділу; член ЦК КПУ; 1-й тур — 9,41 %).

У грудні 1997 — липні 2000 років — член Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України.

З березня 1998 року по квітень 2002 народний депутат України 3-го скликання, виборчий округ № 146, Полтавська область. З'явилось 70,1 %, за 29,4 %, 10 суперників. На час виборів: народний депутат України. Був кандидатом в народні депутати України від виборчого блоку «Вперед, Україно!», № 2 в списку.

З липня 1998 року по лютий 2000 — член Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності та боротьби з організованою злочинністю і корупцією, член Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (з лютого 2000 року), голова депутатської слідчої комісії (з червня 1999 року). Уповноважений представник групи «Незалежні» (липень 1998 — березень 2000).

Спільно з народним депутатом А. Єрмаком проводив депутатське розслідування щодо причин доведення банку «Україна» до банкрутства та його ліквідації[2].

З грудня 1999 року по листопад 2005 — заступник голови Української республіканської партії «Собор».

З квітня 2002 року по квітень 2006 народний депутат України 4-го скликання від Блоку Ю.Тимошенко, № 3 в списку. На час виборів: народний депутат України, член УНП «Собор». З травня 2002 року член фракції Блоку Ю.Тимошенко, заступник голови Комітету з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією (з червня 2002 року).

У 20022005 роках — голова Союзу офіцерів України.

У 20062007 роках народний депутат України 5-го скликання від Блоку Ю.Тимошенко, № 7 в списку. На час виборів: народний депутат України, безпартійний.

У 20072012 роках народний депутат України 6-го скликання від Блоку Ю.Тимошенко, № 7 в списку. На час виборів: тимчасово не працював, член ВО «Батьківщина». З 23 листопада 2007 по 21 вересня 2010 — член фракції «Блок Юлії Тимошенко».[3] Голова підкомітету з питань міжнародного співробітництва у сфері боротьби з організованою злочинністю і тероризмом та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією.[4]

21 серпня 2006 року — присвоєно військове звання генерал-майора.[5]

21 серпня 2007 року — присвоєно військове звання генерал-лейтенанта.[6]

14 жовтня 2009 року — написав заяву про вихід з партії ВО «Батьківщина»[7]. 22 жовтня того ж року його було виключено з фракції БЮТ[8].

У 2012 році балотувався до Верховної Ради як 10-й номер списку політичної партії «Наша Україна»[9]

Нагороди

  • Звання Герой України з врученням ордена Держави (8 лютого 2010) за визначні особисті заслуги в утвердженні незалежної Української держави, самовідданість у відстоюванні конституційних прав і свобод громадян України, багаторічну плідну законодавчу і громадсько-політичну діяльність[10]
  • Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (4 травня 2007) за вагомий особистий внесок у розбудову правової держави, зміцнення законності та правопорядку, багаторічну законотворчу і громадсько-політичну діяльність[11]

Особисте життя

Одружений. Має двох синів: Сергій Омельченко та Андрій Омельченко (покінчив життя самогубством у травні 2020-го року). Також має падчерку Маргариту.

Майстер спорту з рукопашного бою.

Примітки

  1. Почесний голова СОУ генерал-лейтенант Григорій ОМЕЛЬЧЕНКО в інфовечері 5-го каналу 14.12.2018 (відео)
  2. Реквієм по банку «Україна»: музика Кучми, виконання Волкова… (За матеріалами депутатських запитів Г.Омельченка та А.Єрмака підготувала Тамара Просяник). Інформбюлетень, 2002 р.
  3. Омельченко Григорій Омелянович — Переходи по фракціях // Сайт Верховної Ради України
  4. Народний депутат України VI скликання Омельченко Григорій Омелянович // Сайт Верховної Ради України
  5. Указ Президента України від 21 серпня 2006 року № 711/2006 «Про присвоєння військового звання»
  6. Указ Президента України від 21 серпня 2007 року № 728/2007 «Про присвоєння військового звання»
  7. Депутат Омельченко вийшов із «Батьківщини» (укр.). Процитовано 3 листопада 2021.
  8. Омельченка виключили з фракції БЮТ (укр.). Процитовано 3 листопада 2021.
  9. Григорій Омельченко: У списку Партії регіонів українців менше 10% (укр.). Процитовано 29 червня 2017.
  10. Указ Президента України від 8 лютого 2010 року № 136/2010 «Про присвоєння Г. Омельченку звання Герой України»
  11. Указ Президента України від 4 травня 2007 року № 384/2007 «Про нагородження Г. Омельченка орденом князя Ярослава Мудрого»

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.