Ополе (адміністративна одиниця)

Ополе (лат. vicinia[1]) — слов'янська територіально-родова спільнота племінного періоду,[2][3] у феодальні часи — найнижча адміністративно-податкова одиниця середньовічної Польщі. Більш крупні ополе пізніше були переформатовані у міські округи (каштелянії; пол. kasztelania), дрібніші — у підокруги. Нинішнім аналогом ополе є гміна. Аналогічні одиниці були також на інших слов'янських землях — на Русі (погост) та в Чехії (жупа).[4]

Походження та значення терміну

Ополе — одна з найдавніших слов'янських територіальних одиниць, що мала місце на території ранньосередньовічної Польської держави. Перші ополе почали формуватися ще у переддержавні часи, у I тисячолітті. Термін характеризує як локальне поселення, організоване навколо поля, на якому господарювали члени територіальної спільноти та яке було основою їх життєдіяльності, так і територію, яку вони населяли.[3][5]

У документах мешканці ополь згадуються як опольники. Протягом XIV—XV століть ця назва зазнавала трансформацій: у 1390 — opolnici, у 1399 — opolnici та opolnik, у 1400 — opolniczi, у 1405 — opolniki, у 1432 — opolniczy.[3] Опольники щороку сплачували опольне — данину у вигляді волу та корови, що відображається в документах 1213, 1243 та 1253 (Дипломатичний кодекс Великої Польщі).[3]

Організація поселень типу «ополе» мала місце до пізнього Середньовіччя та охоплювала всю територію тодішньої Польщі. Найбільша концентрація таких поселень спостерігалась у Великій Польщі. Релікти «опольних» поселень проступали і у XV столітті (осади, «старчі» (пол. starczy)).[6][7]. Безпосередньо від терміну «ополе» походить і ряд географічних назв Польщі — місто Ополе (Опольське воєводство), місто Ополе-Любельське (Люблінське воєводство), село Ополе (Люблінське воєводство), село Ополе-Сьверчина (Мазовецьке воєводство), села Старе Ополе та Нове Ополе (Мазовецьке воєводство), село Ополе (Лодзинське воєводство) та ін. В Україні є регіон Опілля, назва якого має таку саму етимологію.

Історичні джерела

Перші середньовічні записи назви ополе багаторазово зустрічалися у 1136, 1251, 1257, 1262, 1277, 1279, 1280, 1284, 1291, 1294, 1326, 1398, 1399, 1403, 1404, 1417, 1437—77 та 1480.[8][3]

Назва ополе з'являється у Гнезненській буллі Папи Римського Іннокентія II, датованій 7 липня 1136 (виставлена в Пізі), у якій можна знайти перші відомі записи польських назв місцевостей та імен.[8] У буллі згадується ополе, що входить до складу провінції Жнін, що у Великій Польщі.[9] Жнінське ополе згадується разом з поселеннями Хоцян, Суліслав, Мілей, Доброш, Вшебонд, Вишима (Вишана), Радоцєх, Кожушек, Жук, Надзєй, Мілош, Воліш, Джвіжен, Кроставєц, Голи, Крост, Куша, Домашка, Радош, Сьострох, Нєсул, Цєплєш, Мілачек, Могілек, Собєнта та Нєміжиш, що входили до його складу.[10] Існування ополь на території Малопольщі фіксує Дипломатичний кодекс Краківської кафедри. У привілеї Болеслава Сором'язливого для бенедиктинців говориться: Sint eciam preter opolie et extra ipsius soluciones...[11] На території нинішнього Лодзинського воєводства знаходилося шість ополь: Лечицьке, Спіцимерське, Сєрадзьке, Розпєрське, Вольборське та найменше Хропське, відоме з XI століття з документів доби Середньовіччя Краківської капітули.[12]

Обсяги

Територіальні спільноти типу «ополе» мали різні обсяги в залежності від густоти населення та фізико-географічних умов. У середньому площа таких поселень складала приблизно 100-200 км2[4] та не перевищувала 250 км2. Однак є згадки про дуже великі ополе — наприклад, ополе, розташоване на сєрадзько-ленчицькій землі, досягало 500 км2.[13] До його складу входило від кількох до кільканадцяти сіл разом з прилеглими територіями.[14] У XIII столітті ополе складалося зазвичай з декількох сіл, об'єднаних спільною організацією, яка охоплювала селян, феодалів та лицарів, що мешкали на власних землях, розташованих на його території.

Організація

В ополе мешкали в основному селяни та дрібні лицарі, кожна родина мала своє окреме господарство, однак при цьому пасовиська, ліси та водойми перебували у спільному користуванні. У ранньофеодальний період ополе було найнижчою територіальною адміністративно-податковою одиницею. Мешканці зобов'язані були платити данину представникам місцевої влади. У ранній Польській державі ополе в адміністративному плані було підпорядковане каштелянії (повяту).

Влада в ополе належала племінній старшині — старцю, який обирався з місцевих мешканців. Завданням його було винесення вироків та рішень згідно зі звичаєвим правом, що діяло в конкретній племінній спільноті. Рішення, що потребувало підтримки всього суспільства, виносилося на зборах, на яких старшина виконував дорадчу функцію. Старці виступали також у якості свідків у суперечках щодо меж господарств. У разі скоєння злочину винного карали, виключали з племені або виганяли за межі ополе.

У випадку війни ополе об'єднувалися між собою та виставляли спільне збройне формування для оборони своїх меж. Однак це формування не могло бути частиною місцевих владних військових формувань, оскільки було зобов'язане обороняти лише власну територію.

Див. також

Примітки
  1. Slownik_geograficzny/Tom_VII/560
  2. Henryk Łowmiański "Historia Polski", PWN, Warszawa 1964
  3. Stanisław Urbańczyk, 1965.
  4. "Mały słownik kultury dawnych Słowian", praca zbiorowa, Wiedza Powszechna, Warszawa 1972
  5. Praca zbiorowa "Kultura Polski średniowiecznej X-XIII w.", PIW, Warszawa 1985
  6. Назва походить від поняття «старці» — старшини, що становила місцеве керівництво в таких поселеннях.
  7. Słownik historii Polski, Wiedza Powszechna, Warszawa 1973, hasło opole, str. 292
  8. Ополе у Гнезненській буллі.
  9. I. Zakrzewski, Franciszek Piekosiński, ”Kodeks dyplomatyczny Wielkopolski” t. I-V, Poznań-Kraków 1877-1908
  10. Латинською мовою: "Item Opole cum his: Chotan, Sulizlav, Miley, Dobros, Vssebant, Vissima, Radotech, Cosussec, Suc, Nadey, Miloz, Volis, Dvisen, Crostavez, Goli, Crost, Cussa, Domasca, Rados, Sostroch, Nessul, Teples, Miley, Milachec et Mogilec, Sobanta, Nemiris."
  11. Henryk Łowmiański, "Początki Polski. Z dziejów Słowian w I tysiącleciu", PWN, Warszawa 1970
  12. Історія Пабяниць (пол.)
  13. "Historia Polski", PWN, Warszawa 1964
  14. Opole // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1886. — Т. VII. — S. 560. (пол.)

Джерела
  • Гнезненська булла
  • Stanisław Urbańczyk: Słownik staropolski tom 5 (N-Ó), hasła "Opole", "Opolne", "Opolnik", "Opolny". Wrocław-Warszawa-Kraków: Pracownia, Polska Akademia Umiejętności, 1965, с. 605-606
  • Chlebowski Bronisław, Opole w Słowniku geograficznym Królestwa Polskiego. T. VII: Netrebka – Perepiat. Warszawa 1886
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.