Опілля

Опі́лля, Поді́льське горбогір'я — назва західної частини Подільської височини, однієї з найвищих і найбільш розчленованих її частин.

Опілля

Опілля, поблизу села Красів
Країна  Україна
Області Львівська, Івано-Франківська та Тернопільська
Найвища точка Попелиха
 - координати 49°21′19″ пн. ш. 24°50′55″ сх. д.
 - висота 443 м
 Опілля у Вікісховищі

Географія

Розташоване на південний схід від міста Львова, у межах Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської областей. На сході межує з річкою Золотою Липою, на заході — з річкою Верещицею (за іншими джерелами — з річкою Щиркою), на півдні підходить до Дністра, на півночі — до Львівського плато, Гологорів та Перемишлянського низькогір'я.

Переважні висоти 350—400 м. Розчленована річками Щирка, Зубра, Давидівка, Бібрка, Свірж, Гнила Липа, Студений Потік, Нараївка (всі — ліві притоки Дністра). Поширені буково-дубові ліси на сірих лісових ґрунтах. Значні площі розорані, густо заселені.

Природні райони

Опілля ділиться на природні райони:

Однією з частин Опілля є Бережансько-Тернопільська височина[1].

Пам'ятки природи

Вершини

  • Іванова (352 м)
  • Лиса (363 м)
  • Пастівник (355 м)
  • Кобилиця (400 м)
  • Висока (400 м)
  • Бенівка (368 м)
  • Довга (405 м)
  • Чорна (402 м)
  • Висока Гора (415 м)
  • Лисоня (399 м)
  • Попелиха (443 м)

Етнорегіон

Назва Опілля також стосується етногеографічного регіону, який повністю або частково охоплює Бродівський, Буський, Жидачівський, Золочівський, Кам'янка-Бузький, Миколаївський, Перемишлянський, Пустомитівський райони Львівської області; Галицький, Рогатинський райони Івано-Франківської області; Бережанський, Бучацький, Зборівський, Козівський, Монастириський та Підгаєцький райони Тернопільської області.

У широкому значенні назву Опілля (слово слов'янського походження) вживали до низки географічних місць і населених пунктів у Білорусі, Польщі, Росії та Україні, де природно поєднувалися безлісі ділянки орних земель разом із залісненими і трав'янистими площами з сірими лісовими ґрунтами і помірно-континентальними кліматичними умовами.

Див. також

Джерела

  1. Проф. д-р Н. Андрусяк. Минуле Бучаччини // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. Ню Йорк Лондон Париж Сидней Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 51.

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.