Оранжерея Версаля

Оранжерея Версаля (фр. L′Orangerie du Château de Versailles) в сучасному вигляді була побудована за проектом архітектора Жюля Ардуен-Мансара у 1684–1686 роках. Її звели на місці попередньої Королівської оранжереї, яка була побудована архітектором Луї Лево в 1663 році і через певний час стала замалою для ботанічної колекції короля. Версальська оранжерея є свідченням того, що в грандіозних садах Європи споруджувалися масштабні допоміжні об'єкти, призначені не тільки для захисту ніжних рослин, але й для того, щоб справляти глибоке враження на відвідувачів. Взимку у Версальській оранжереї укривають більше 1200 дерев у діжках. Більшість цих дерев — цитрусові. В період з травня по жовтень їх виставляють в партері перед оранжереєю.

Фасад Королівської оранжереї у Версалі.

Поява цитрусових
Кадки з цитрусовими у Версальському парку.

Солодкі цитрусові (померанець) з'явились в Європі у XV–XVI століттях.[1] Спершу вони були дуже дорогим продуктом харчування. У середньовічних куховарських книгах в точності говорилося скільки часточок цитрини належало подавати високим гостям. Згодом цитрусові увійшли в моду серед знаті і багатих торговців. У XVI столітті солодкі цитрусові поширились Європою і стали предметом торгівлі.

У Франції перша оренжерея була побудована за короля Карла VIII в замку Амбуаз.[2] Вважається, що надходження солодких цитрусових до Європи в XV столітті відбувалося через Португалію завдяки навколосвітнім подорожам мореплавця Васко да Гами. Незважаючи на те, що древнім римлянам були знайомі лимони, а також померанець і цитрони, інші види цитрусових — гіркі апельсини, лимони і солодкі апельсини прийшли до Європи через багато сторіч. Французькі садівники, використовуючи прийоми затримки води і поживних речовин, а також особливі методи прищеплення пагонів, домоглися цілорічного цвітіння цитрусових дерев на величезну радість Людовика XIV. Цитрусові мотиви протягом тривалого часу отримали широке поширення в скульптурах, мозаїках, мереживних партерах, ткацтві, живописі, поезії і піснях, а цитрусові квіти вважалися цінними флористичними прикрасами на весільних церемоніях.[3]

Розташування в парку

Оранжерея Версаля розташовується під партером, відомим як Південний партер. Центральний прохід оранжереї становить 156 метрів в довжину і 21 метр в ширину, а його фасад звернений на південь. Склепінчаста стеля оранжереї досягає висоти 13 метрів і є чудовим зразком споруди зі склепінчастою конструкцією без використання цементного будівельного розчину. З півдня до оранжереї примикає Нижній партер, який зі свого південного боку огороджений від Сен-Сір-л'Еколь. Також за балюстрадою знаходиться Швейцарський басейн.

Опис

Центральний прохід оранжереї обрамлений з двох кінців бічними галереями, які зверху накриті «Сходами ста сходинок». Внутрішнє приміщення освітлюється через великі аркові вікна, які по колу виходять до Нижнього партеру.

В центрі головного проходу оранжереї встановлена ​​статуя Людовика XIV, створена в 1683 році Мартеном Дежарденом. Ця мармурова статуя була замовлена ​​скульптору Маршалом Франції Ла Фейядом для декорування Площі Перемог в Парижі. Проте у 1686 році статую викупив Жюль Ардуен-Мансар, а Ла Фейяд доручив Дежардену створити іншу статую, цього разу відлиту в бронзі. У підсумку на площі встановили бронзову статую, а мармурову подарували королю. Згодом, бронзова копія була переплавлена ​​на артилерійські гармати революціонерами в 1792 році[4].

Всередині оранжереї тепер знаходиться басейн, висічений з мармуру Рансе в 1674 році на замовлення Людовика XIV. Цей восьмикутний басейн має 3 метри в ширину і більше 1 метра в глибину. Ймовірно, спершу його використовували для обмивання ніг короля після повернення з полювання. Його було неможливо використовувати для купання, оскільки підігріти такий обсяг води в мармурі неможливо. Довгий час цей басейн знаходився на першому поверсі Версальського палацу, в тій його частині де був Банний Кабінет, а згодом, при Людовику XV, розміщувалися дочки Короля. Від Банного Кабінету не вціліло нічого крім цього басейну. Пізніше, в XIX столітті басейн був проданий, згодом його виявили в одному з житлових будинків комуни Ней, а потім в Рожевому палаці в Ле Везіні. І нарешті, в 1934 році цей басейн для Версаля викупили і розмістили в оранжереї, єдиному місці палацу, здатному вмістити такий монолітний басейн.[5]

За часів монархії в оранжереї взимку переховували 3000 рослин, висаджених у діжки, головним чином цитрусових фруктових дерев. У період з травня по жовтень цитрусові та інші дерева виставляють в Нижньому партері.

Панорама оранжереї з партером ([http://toolserver.org/~dschwen/pano/index.php?f=Panorama_de_l'Orangeraie_-_Château_de_Versailles_-_P1050054-P1050065.jpg&h=[недоступне посилання з липня 2019] динамічний вид]).

Цікаві факти
  • Оранжерея Версаля, крім захисту рослин від холоду, певний час слугувала тимчасовим притулком для аматорського театру Марії-Антуанетти. У стінах оранжереї в 1778 році була влаштована прем'єра театральної вистави, поки її Театр в Тріаноні ще не був побудований.[6]
  • Оранжерея також була свідком жахливих подій. Під час подій Паризької комуни в 1871 році її перетворили на в'язницю. Однак з початком осені знадобилося місце для цитрусових дерев. Безліч ув'язнених стратили щоб ​​звільнити оранжерею[6].

Див. також

Примітки
  1. Ramón-Laca, L. The Introduction of Cultivated Citrus to Europe via Northern Africa and the Iberian Peninsula. — Economic Botany, 2003.
  2. Hyams, Edward (1971). A History of Gardens and Gardening. New York: Praeger Publishers. с. 101.
  3. Scora, Rainer W ((Nov.- Dec.) 1975). On the History and Origin of Citrus. Bulletin of the Torrey Botanical Club 102 (6): 370–1. JSTOR 2484763.
  4. N. Jacquet, Secrets of Versailles, 2011, стр. 152
  5. N. Jacquet, Secrets of Versailles, 2011, стр. 153
  6. A. Baraton, Walks in the gardens of Versailles, 2010, p. 29

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.